Про тих, хто скінчив вищі навчальні заклади або навіть просто не забув шкільної науки, українське ТБ в своєму прайм-таймі взагалі не піклується, раз і назавжди закріпивши їхню нішу за нічним ефіром, коли традиційний споживач тележуйки вже солодко спить. Винятки з цього негласного правила трапляються, але про це - нижче.

Наразі ж один приклад, коли «розумні речі» керівництвом каналу навіть не дозуються, а просто забороняються. Ну от що, скажімо, аж такого незрозумілого для глядача ранкового щоденного ток-шоу «Легко бути жінкою» на Першому національному було у розмові ведучих із соціальним психологом, котрий визначає здатність до успіху за улюбленою казкою людини? Тим часом Тетяна Гончарова, відповідаючи на дзвінок глядачки до студії, чомусь поцікавилася в останньої: «Ви розумієте, про що ми тут говоримо? Бо до мене підходять і кажуть, що треба говорити простіше! Але це не тому, що ми вас вважаємо придуркуватими!» Власне, з останнього речення якраз і зрозуміло, що саме такими і вважають «топи» свою цільову аудиторію. Треба віддати належне глядачці з Івано-Франківська, яка з обуренням відмела всі інсинуації щодо своєї розумової відсталості, але саме запитання ведучої дуже показове.

Такий крик душі ведучої, чия робота аж ніяк не змушує глядача сильно напружувати мізки, пролунав як глас волаючого в пустелі, адже, схоже, її колеги такими проблемами геть не переймаються і згодовують довірливому глядачеві добре перетерту юшку, в якій плавають «апетитні» шматочки жертв ДТП, набридливої та геть бездарної реклами Наталі Королевської, заповзятливих народних депутатів під куполом ВР і, як обов'язковий інгредієнт - «Вітіна тисяча», точніше, графік її отримання.

Найбільший скандал минулого Страсного тижня - знищення трьох будинків на Андріївському узвозі і протести киян проти так званої реконструкції серця Києва. Відгукнулися на цю подію всі канали, таке враження, за відмашкою певної височайшої руки. Нам показали апокаліптичні картини ремонту Андріївського, вустами останніх, найстійкіших його мешканців, повідали про те, що вони вже давно живуть без жодних комунікацій, сподіваючись лише на те, що скоро все це неподобство скінчиться. Але домінантою, як і слід було чекати, в усіх випусках новин на цю тему стало щире каяття голови СКМ Ріната Ахметова щодо знесення трьох історичних будівель та його обіцянка якнайскоріше відновити їх фасади. Видається, якби не рішення олігарха відмовитися від будівництва офісного центру на місці знесених будівель, прийняте, як стало відомо, ще місяць тому, про руйнацію Андріївського під виглядом реконструкції телеканали ще довго мовчали б. Програма «Час. Підсумки дня» (5 канал) спробувала копнути проблему глибше, але кінців, тобто людей, які дали дозвіл на знесення будівель, не знайшла. Може, тому, що навіть запрошений чиновник КМДА не зміг відповісти на жодне конкретне запитання журналістів, киваючи на попередню владу.

Тележурналісти, котрі побували на акції, під час якої не надто численні захисники Андріївського узвозу принесли сміття під офіс самого пана Ахметова, і пов'язали сенсаційне рішення, оприлюднене його прес-службою, саме з цією акцією, здається, жорстоко помилилися. І до цього висновку найближче підійшли в уже згаданих «...Підсумках дня», де було висловлено версію про те, що влада навмисно створює проблеми в столиці, аби приписати собі їх розв'язання, а там на цій хвилі й вибори виграти. Щоправда, Ахметов, який підігрує київській адміністрації в цьому її бажанні, виглядає аж надто сумнівно. Безнадійність і програшність позиції київської громади в її боротьбі з зайдами, що вже давно скупили київську землю, в тому числі й усі (!) будинки на Андріївському узвозі, лише поглибила пропозиція Анатолія Дністрового (свіжої голови програми) знайти того, хто давав дозвіл на знесення будинків і посадити його в тюрму. Такі відчайдушні пропозиції демонструють як безсилля громади, так і цілковиту неможливість діалогу між нею і владою. Але про це дізналися тільки ті віддані шанувальники 5-го каналу, хто пізно лягає. Всі інші, які інформаційну картину дня складають собі з випусків праймових новин, пішли до ліжечок задоволені тим, що конфлікт вичерпано, бо пан Ахметов дослухався до протестів київської громади.

На телеканалі СТБ минулої середи о 22.25 стартувало реаліті «Хата на тата». Як підкреслювалося в анонсі, це власна розробка каналу. Хоча всі, хто, окрім СТБ, полюбляє заходити ще й на «1+1», подивившись перший випуск шоу, зловили себе на дежавю, адже минулої осені «Плюси» демонстрували аналогічне реаліті під назвою «Тиждень без жінок». Єдина принципова відмінність між двома реаліті - гроші. Якщо на «1+1» чоловіки просто намагалися показати, як вони зможуть упоратися з хатньою роботою, а жінки - довести, що це не так просто, як здається їхнім половинкам, то на СТБ той глава родини, котрий упорається з усіма завданнями без сторонньої допомоги, отримує 30 000 тисяч гривень. І коли в кадрі герой першого випуску Олександр Бурмагін пустив скупу чоловічу сльозу, це, вибачте, сприймалося не як туга за підтримкою дружини, а як банальний жаль за втраченими п'ятьма тисячами, яких він за правилами позбувся, коли викликав на допомогу сантехніка, натиснувши «диво-кнопку». Аби хоч якось пожвавити картинку суворих буднів родини з чотирьох чоловіків без мами, автори «Хати на тата» провокують скандали між батьком і сином, аж до обливання водою один одного чи роздратованою заявою старшого сина піти з проекту. Хто ж проти, такі скандали лише прикрашають будь-яке реаліті, але коли в плюсівському проекті вони сприймалися більш-менш органічно й часто-густо викликали сміх, то в СТБ-шному видаються трохи силуваними та ще й досить понурими. Добре вже те, що канал своїх шанувальників не переоцінює, і один випуск «Хати...» триває не дві-три години, а лише годину з хвостиком. З огляду на пізній час його закінчення - дуже гуманно.

Щодо «Плюсів», то вони й минулого тижня не припинили практики без попередження переносити слот тих чи інших програм. Приміром, НТВ-шну «Говорим и показываем» перенесли на передпрайм, помінявши її місцем із «Не ври мне!». Може, це й логічний крок з огляду на те, що цю жовтуху з чорнухою дивляться переважно вже згадані споживачі тележвачки.

А ось черговий випуск «Я люблю Україну» був прикметний тим, що в ньому взяв участь генеральний директор групи каналів «1+1» Олександр Ткаченко. Програма від присутності найбільшого начальника всіх без винятку учасників (хоча більшою мірою це стосується Василіси Фролової, Оксани Гутцайт, Лідії Таран та Руслана Сєнічкіна, а не «голосів країни» Марічки Яремчук, Павла Табакова та Назара Савка) програла. Хоч як старалися Вася, Оксана й Ліда з Русланом поводитися природно, їм це погано вдавалося, адже, напевно, в підсвідомості міцно сиділа думка: не дай боже, щось не так зробити чи не так зреагувати. Невідомо, що принесло перемогу команді «Плюсів» - присутність високого начальства чи фарт, але факт є фактом - команда Оксани Гутцайт, у якій грали «голоси країни», зазнала нищівної поразки. Демократизм, звісно, в нас вітається скрізь і всюди, принаймні на словах, але краще б Олександр Ткаченко випробовував себе десь в інших, більш інтелектуальних форматах.

Ще одна скандальна тема тижня - протести проти наїзду податкової інспекції на студію LeDoyen Богдана Батруха. Оце вже тема для справді розумних і небайдужих. Тож новинарі більшості каналів показали лише фрагменти акції протесту під Кабміном, обмежившись короткими синхронами учасників. Особливо розчулив маленький хлопчик, який тримав у руках саморобний плакат про бажання дивитися мультфільми українською мовою. Суть проблеми, якщо дивитися на неї очима журналістів праймових новин переважної більшості загальнонаціональних каналів, полягає в тому, що український глядач лишився без дубляжу іноземних фільмів українською мовою. І все. Про те, які саме претензії в податкової до студії Батруха, як бореться зі свавіллям фіскальних органів пан Богдан і чи насправді все аж так погано, більшість каналів не повідомили. З такої подачі скандальної новини необізнані глядачі, на яких те все й розраховано, могли або потішитися, якщо їх дратує україномовний дубляж, або ж піти на барикади, коли йдеться про тих, хто російськомовних фільмів уже не сприймає. І та й інша реакція несуть у собі загрози як психіці тих самих глядачів, так і нового витка протистояння україно- та російськомовної кіноаудиторії.

Винятком у висвітленні цієї проблеми став «Вечір з Миколою Княжицьким» на ТВі. Ведучий, як і годиться, запросив до розмови головного героя скандалу, Богдана Батруха. Він розклав ситуацію по поличках, сказавши, що податковій довели план збору до 33 мільярдів гривень, от вони й почали думати, де їх узяти. Щоправда, ми не почули, як це, на жаль, зазвичай теж буває у програмі Княжицького, думки податкової.

Ну а Батрух, громадянин Польщі й Канади, вразив своїм олімпійським спокоєм і оптимізмом, розповідаючи про всі перипетії скандалу та можливі, на його погляд, мотиви дій податкової проти студії LeDoyen. Виявилося, що Богдан Батрух навіть не думає складати лапки, адже цілу індустрію, на яку за кілька років перетворився український дубляж, він може успішно боронити з допомогою суперкваліфікованих юристів. І на те його надихають дві постаті української культури - Олександр Довженко, який умів знаходити компроміс між власними мистецькими вподобаннями й «задачами товаришами Сталіна», та невгамовна Ірена Карпа, красива й розумна жінка. Чим продемонстрував як незламність духу, так і добре почуття гумору. І говорив, до речі, цей не останній інтелектуал мовою більш ніж доступною. Гадаю, навіть топ-менеджери Першого національного з цього боку до нього претензій не мали б.

Те саме, до слова, стосується й двох подач програми «Розмови на Парковій», яку веде ректор Українського католицького університету отець Борис Гудзяк на тому ж таки ТВі. Канал на Великдень вирішив не показувати ні сходження Благодатного вогню, ні документальних проектів на кшталт «Останнього Великодня», як це зробив «Інтер» у суботу, 14 квітня, ні майже цілоденної трансляції великодніх служб, як це було на Першому 15 квітня.

Розмови отця Бориса Гудзяка з істориками Наталею Яковенко та Ярославом Грицаком, що тривали з 9-ї до 12-ї години, показали, наскільки привабливим може бути сучасне християнство і як тісно воно пов'язане з наукою. Тригодинна програма тримала увагу спраглого до справді розумної розмови глядача внутрішньою драматургією «інтелектуальної пригоди», як висловилася Наталя Яковенко про спільну конференцію українських та польських істориків. Ярослав Грицак, розповідаючи про те, як прийшов до релігії вже після всіх університетських студій, підкреслив, що християнство його привабило тим, що несе ідеї, які лише й можуть протистояти сучасній ідеології консьюмеризму. Ні Наталя Яковенко, ні Ярослав Грицак, ані, тим паче, отець Гудзяк у своїх бесідах не пропонували готових виходів із кризи ідеології, що охопила цілий світ. Але вони, принаймні, будучи сумлінними науковцями, знають, що все залежить від зусиль кожної конкретної людини, спрямованих на тяжку працю передусім над собою.

І цим дуже відрізняються від священиків, православних публіцистів та філософів на кшталт Дмитра Видріна, яких запросили до участі у фільмі «Останній Великдень». Тут хоч і так само говорили про панівну нині ідеологему консьюмеризму та про невідомість дати кінця світу, пропонували з глухого кута кризи два виходи: або поміняти місцями надбудову з базисом, або просто уважно читати Святе Письмо. Тож постала невеличка така проблемка: якщо терміни «базис» і «надбудова» викликають стійку ідіосинкразію у тих, хто вивчав істмат, діамат чи науковий комунізм, то заклик вивчати Біблію як історичну книгу звернуто незрозуміло до кого, адже віряни й так усе знають про Апокаліпсис, а дрімучих атеїстів із агностиками заглиблюватися в товстелезний фоліант не змусиш за жодні пряники. Тож документалка, заявлена її творцями від «07 продакшн» як обіцянка розкрити всі таємниці грядущого Апокаліпсису, виявилася черговою спекуляцією на тему кінця світу, бо жодних сенсацій не містила. Утім, якщо врахувати цільову аудиторію «Інтера», яка більше уваги звертає на красиву картинку і любить уже давно вивчені напам'ять страшилки, то свою місію фільм виконав: півгодини глядач слухняно дивувався чи обурювався тому, що бачив і чув, аби було про що потеревенити з сусідами. Вони вже напевне зрозуміють, про що з ними говорять...

Фото - obrii.com.ua