«Стороннім В»: перформансом проти диких ЖЕКів
Хто сказав, що «комунальщина» в журналістиці - це нудно? Мабуть, лише ті, хто перетинається з цією невдячною на перший погляд темою в телепрограмах на кшталт «Столиця з Олександром Поповим» на ТРК «Київ» чи «Київський форум», що йде в ефірі КДТРК. І теми в них порушуються ніби актуальні, й чиновників журналісти допитують наче цілком фахово, але реальних результатів у боротьбі з недолугими ЖЕКами чи РЕУ зусилля телевізійників не приносять.
Мені вже доводилося писати, що за час, відколи в Києві змінилася адміністрація, коло проблем, які намагалися розв'язати ще в телепрограмі «Година з мером», де соло виконував Леонід Черновецький, нічим не відрізняється від того, з чим кияни намагаються достукатися до Олександра Попова. Проблема, вочевидь, лежить на поверхні: журналісти обох столичних телеканалів залежні від київської влади, яка платить їм зарплату. Тож творцям згаданих програм доводиться викручуватися перед глядачами, імітуючи безупинну увагу можновладців до проблем своїх підданців. Аби хоч якось продемонструвати глядачеві, що його не кидають напризволяще з поламаними ліхтарями в парках та затопленими підвалами. Проте імітація аж ніяк не може замінити справжньої роботи. Яку дрібні міські чиновники чомусь воліють виконувати не за зарплатню, яку їм платять із податків містян, а за хабарі чи подарунки.
Тим часом на українському телебаченні з'явилася програма, яка вже першим випуском довела: будь-яку комунальну проблему можна розв'язати буквально за лічені хвилини, якщо підійти до неї з гумором і наполегливістю дресирувальника. Йдеться про комунально-соціальний проект Нового каналу «Стороннім В», що стартував 15 березня у вечірньому праймі.
Програму створює та сама група, що працює над «Ревізором». Не сумніваюся, поштовхом до створення «Стороннім В» стали незліченні комунальні неподобства в регіонах, які свого часу перевіряв «Ревізор» на предмет відповідності громадських закладів санітарно-гігієнічним та соціальним нормам.
Обличчя «Стороннім В» (як зрозуміло всім, хто читав книжку Алана Мілна про Вінні Пуха або ж бодай бачив однойменний радянський мультик, назву дотепно взято саме звідти) - Антон Середа, відомий своїм умінням створювати позитив на рівному місці, навіть у такій складній справі, як ремонт у «Квадратному метрі».
Умови, в яких працює знімальна група «Стороннім В», - це двори, часто-густо захаращені викинутим із вікон «охайними» мешканцями непотребом, загиджені тими-таки мешканцями ліфти й підвали, темні паркові алеї й тому подібна звична для всіх «екзотика».
Узявши на озброєння в боротьбі з дикими ЖЕКами мікрофон, секундомір, таці з бутербродами чи тістечками, а також найчарівнішу посмішку з арсеналу професійного звабника, Антон Середа з вірним помічником іде туди, звідки на сайт програми приходить черговий SOS. І опиняється в цілковито типових київських дворах (всі адреси титруються), де на нього ще ніхто не чекає.
Тут хотілося б зробити невеличкий відступ. Коли я подивилася перший випуск «Стороннім В», в моїй душі забриніли дещо ностальгійні нотки за «Газетою нашого району». Її журналісти, на відміну від колег із більш масштабних видань, не ходили на презентації чи прем'єри світового рівня, а виїздили, як той-таки Антон Середа, в найбільш неблагополучні райони Києва за листами та дзвінками читачів. Після публікацій частенько траплялося, що до редакції телефонували радісні мешканці забутого богом і владою району й рапортували: «Нам зробили ремонт у парадному!» або ж «У нас асфальт нарешті поклали!» У такі хвилини забувалися всі прокльони на адресу абсолютно безперспективної з погляду професійного зростання комунальщини й на якусь мить виникало блаженне відчуття добре зробленої справи. Коли не соромно ні за себе, ні за колег.
Така швидка реакція на публікації районних газет, як і на приїзд групи «Стороннім В», з боку працівників комунальних служб пояснюється суто психологічним феноменом: наші люди, як не обтяжені службовими й посадовими інструкціями, так і ті, хто змушений їх виконувати, ще зберегли наївну віру в силу друкованого слова чи показаного по ТБ сюжету. Для них ЗМІ - часто-густо остання інстанція, через яку можна домогтися справедливості.
«Стороннім В» теж працює з конкретними проблемами конкретних мешканців того чи іншого мікрорайону Києва. На перший погляд, Антону Середі, як тому чарівникові, дуже просто одним помахом чарівної палички здійснити мрію людей, хай і йдеться всього-на-всього про несправний ліфт, відсутні лампи в підземному переході чи загрозливі арматурини, що ростуть просто з асфальту. Насправді ж він недарма озброєний хронометром і планшетом - цей реквізит фіксує, скільки часу, нервів і фізичних зусиль коштує кожний епізод «приручення» чергового «дяді Петі» з болгаркою чи «тьоті Марусі» з мітлою. І хоч програму змонтовано дуже динамічно, секундомір видає те, що лишилося за кадром - біганина по колу, нескінченні телефонні дзвінки чиновникам, коли кожен наступний повертає до попереднього, тим самим ілюструючи кругову поруку навіть у найнижчих рівнях відповідальності...
А проте все це неподобство знято надзвичайно весело, без жодного пафосу розвінчання (ми й самі добре знаємо, як важко пробитися на прийом до хай навіть дрібного начальника), з елементами такого собі карнавалу. До речі, якщо в першому випуску Антона Середу та його помічника Іллю ганяли, як тих сидорових кіз, всіма колами бюрократичного пекла, то вже в другому жеківська «мафія» почала діяти навіть на випередження. Приміром, коли ведучий із помічником розташували «мобільний офіс» в одному з дворів Куренівки (тому самому, де з землі росла арматура), на телефонний дзвінок Антона щодо проблеми до РЕУ відповіли, що майстер ЖЕКу вже йде до них! Знадобилося лише 25 хвилин, аби арматурини спиляли, а двір, у тому числі й дитячий майданчик, прибрали. Як слушно зауважив Середа, «сарафанне радіо» працює бездоганно.
Підозрюю, що глядачі, які на власні очі побачили неймовірні метаморфози, що відбуваються з комунальниками перед камерами «Стороннім В», просто завалюють сайт програми своїми листами-криками про допомогу. І якщо перед стартом програми на сайті каналу було запрошення надсилати такі листи, то що група «Стороннім В» робитиме далі, незрозуміло. Ясно лише одне - без роботи вона ще довго не залишиться. Глядачі проект Нового оцінили дуже високо, побачивши в ньому не лише засіб змусити комунальників працювати, а й можливість згуртуватися: «Ідея бомба!!! Здається, що чиновники вже давно адаптувалися до звинувачень, а от позитив їх заганяє у глухий кут. Хотілося б запропонувати до основної програми включати матеріал, присланий телеглядачами, хай навіть це буде непрофесійно відзнятий ролик, але в якому телеглядачі замість того, щоб скаржитись, намагалися за допомогою позитиву вирішити ті чи інші проблеми. Найкраще відео можна було б показати по ТБ а решту поширити в інтернеті. Люди, ми переможемо! Немає нічого неможливого!» Це пише на сайті програми такий собі Небайдужий із Харкова.
Головна родзинка програми, як на мене, те, що Антон Середа примудряється нудну й похмуру тему комунальщини реалізувати через театралізоване дійство. То він влаштовує справжній перформанс у ліфті, то приносить начальнику ЖЕКу канапки на розкішній таці, то співає під гітару якісь куплети перед підземним переходом у Голосіївському районі, пропонуючи перехожим пройти цей темний і страшний шлях у супроводі вірного Іллі з ліхтариком...
І, головне, все, за що береться цей невгамовний дресирувальник ЖЕКів, вдається. Найцікавіше, звісно, спостерігати, як змінюється настрій чиновника, до якого приходить ведучий із відеодоказами неподобств у районі. Початкова агресія, з якою зазвичай зустрічають Антона, під вогнем його непробивної впевненості у власній правоті, а також невідпорність зафіксованих доказів роблять неможливе: чиновник здається на милість переможця й починає робити те, за що йому, власне, й платять гроші!
Шкода, звісно, що комунальники здатні виконувати свою роботу лише під прицілом телекамер. Але добре вже те, що хоч хтось може на них уплинути.
Фото - intv-inter.net