Частина перша, лірична

Коли небесна пелена алкогольного отруєння втрачає щільність, я чую оплески і регіт. Розплющую праве око - так і є, це телевізор, і він увімкнений. І так останнім часом завжди: телевізор з'являється й оживає лише тоді, коли розплющене лише одне око. Якщо існують передумови для алкогольного отруєння - значить, буде і телевізор. Версію про те, що це я нарешті помер і потрапив у пекло, знову доводиться з превеликим жалем відкидати як малоймовірну.

За кілька секунд розплющене око передає мозкові достатньо інформації для обробки й сякої-такої систематизації. Четверо членів журі, з-поміж яких око виокремлює відраду кожного похмілля, Кузьму «Скрябіна», життєрадісно сперечаються через тарганів. Навпроти них сидять пірат, ковбой і студент - усі жіночої статі. Стать їхню члени журі обговорюють активніше за тарганів, і це зрозуміло. В битві сексуальностей таргани програють. Навіть якщо спарюються безпосередньо під час телегри.

Отже, є судді і є гравці. Так. Висновок: це або чергове талант-шоу, в якому діло дійшло до змагання між тарганами, або - з огляду на рясну сміхотрясцю в студії - новий парад недоумків, які за гроші будуть зараз цих тарганів або їсти, або цілувати, або... «Краще заплющити око», - встигає прошепотіти мозок, якому досі незатишно в черепі, й тому він не чекає від світу нічого, крім спецвипуску «Надзвичайних новин». До речі, на екрані - логотип каналу ICTV. Крім оплесків і реготу чути відчайдушний вереск. Отже, почалося. Цього разу мозок рекомендує розплющити інше око - раптом картина часопростору кардинально зміниться. У кадрі - розширене внаслідок радості й відповідної трудової діяльності обличчя Антона Лірника. «Так і є, - каже мозок. - Ти все ж таки в пеклі».

Око постачає мозкові докази: з голови Кузьми стирчить здоровенний ріг, учасниці шоу блаженно промовляють слова «таракашечки» і «таракулєчки», студія з елементами глибокої архаїки, як на гравюрах до «Божественної комедії» Данте (йдеться, як ви розумієте, про першу її частину). Бонус - невитравний аромат відходів камеді-клабу (тільки він і може «одомашнити» ще один запозичений формат).

Мозок панічно вимагає від організму здійснити послідовність ліквідаторських рухів, хоча кожен із них межує з героїчним чином. Тому душа лагідно втихомирює його, наче матір - своє плаксиве дитя. Душа покірно лине до екрану, де ведучий програми «Самозванці» обіцяє нагодувати її солодощами відбірної брехні. Й ми всі разом - мозок, душа і похмілля - доходимо спільного висновку, що це таки достойна пропозиція. Нарешті в телевізорі дають щось вартісне.

Частина друга, фізична

Отже, сімейно-розважальне детективно-психологічне шоу «Самозванці» на каналі ICTV - це суміш грошви, брехні та реготу. Позаяк на цих трьох китах бовтається безліч телевізійних проектів, значення мають лише пропорції. Грошва у «Самозванцях» має другорядну роль, - брехунам-самородкам у цьому проекті світить доволі посередня винагорода, та й змагання відбувається не так між ними, ба навіть не між членами журі, а між глядачами, яким пропонують чудову нагоду відчути власну інтелектуальну домінацію в ролі Лайтмана, Голмса чи баби Ванги. Заради глядача зірковим суддям доводиться розігрувати дивакуваті спектаклі «невпізнавання» воістину хрестоматійних фріків, які мандрують із каналу на канал; адже телепрограм, де харчуються сонячним безумством роду людського, значно більше, ніж відповідного антропологічного матеріалу. Ось, наприклад, в одному з лютневих випусків «Самозванців» експертам треба було розпізнати самого Валерія Винарського. Мало того, що сей чоловік є третім після каштанів і Галі символом Києва, поруч із яким зірковий статус членів журі блякне й дрібніє. До того ж, він і коміка на каналі «Інтер» смішив, і на кастингах шоу « Україна має талант» відзначився - й ось, нарешті, сидить цей велет поруч із двома «самозванцями», й ніхто його не впізнає. Бо така, значить, щедра драматургія, щоб усю радість розпізнавання барда віддати глядачеві - нічого собі не лишити.

Епізод із Винарським дозволяє нам замислитися про якість і консистенцію брехні - другого кита «Самозванців». Наважуся стверджувати, що вкраїнський глядач скучив за брехнею в телевізорі, якої в дистильованому вигляді практично ніде немає. Адже брехня - дуже нестійка сполука, вона в живій природі існує здебільшого у сплавах з іншими моральними якостями. Також брехня чудово вступає в бурхливу хімічну реакцію з кольоровими металами напівправди, і в ювелірних царинах політики, економіки та міжнародних відносин їй просто немає ціни. Різноманітні сплави брехні широко використовуються в промисловості, медіакультурі, правовій сфері.

Антон Лірник обіцяє, що в його шоу люди брешуть відверто, легально й віртуозно. І коли з'ясовується, що обіцянка брехні - теж брехня, перед глядачем спалахує червона лампочка тривоги. Невже так важко було уникнути чергового брехливого субпродукту? Де обіцяна якість? Де чистота? Навіщо мені показувати трьох жінок, які спілкуються з посланцями інших планет, і пропонувати викрити двох брехух? Якщо брехня нічим не відрізняється від правди, і поміняти їх місцями не складніше, ніж Путіна і Медвєдєва, то в чому ж полягає розвага? Відповіддю на це запитання мав би стати кит №3 - регіт. Адже саме заради великого тремтіння пупів і жирових заощаджень творилися «Самозванці». Важко сказати, що в програмі Лірника найсмішніше: зачіски Кузьми, що зцілюють похмілля та щедро компенсують психологічну інтригу? Чи той факт, що гравців - троє, а членів журі - четверо? Всюдисущі, як таракулєчки, жарти про хахлів? Присутність у студії бару з пляшками-фужерами, який чомусь став обов'язковим елементом декорацій кожного сміхотливого продукту? Привітання Антона Лірника, в якому Пилипом із конопель вискакує Майкл Баффер? Чи все ж таки зваблива обіцянка брехні, за якою так тужить душа моя - особливо в передчутті «Надзвичайних новин»?

Фото - samozvanci.ictv.ua