Коли Новий канал готував до запуску проект «Україна чудес», напевно, його керівництво й автори сподівалися: ось нарешті з'явиться новий топ-проект каналу. Можливо, їхні сподівання виправдалися, можливо ні (прем'єра не зібрала аж занадто великих цифр, частка третього випуску - 11,3% за аудиторією 14-49, міста з населенням «50 тис.+»). Але програма точно виправдала очікування великої частини телеглядачів, особливо маленьких.

У дитинстві вашого автора, яке проходило в американізовані дев'яності, головним телевізійним чарівником був Девід Копперфільд. Уже не пам'ятаю, чи показували його фокуси на тодішньому українському телебаченні. Та відеокасети з трюками я брав на прокат і передивлявся по кілька разів. Тоді навіть з'явилися перші імпортні дитячі набори для елементарних фокусів, які гарантували щасливому власнику успіх на будь-якому дні народження. Ну який маленький хлопчик не мріє в дитинстві дивувати всіх магічними здібностями?

Брати Сафронови та Новий канал утілюють такі дитячі мрії в життя. Розбирати їхні фокуси, звісно, немає ніякого сенсу. Нехай диво залишається дивом, навіть якщо його створено талановитими фокусниками, режисерами та монтажерами. Хотілося б звернути увагу на професійний бік нової програми.

Почнімо з того, де саме «творяться чудеса». Автори довели, що фокуси можна створювати не тільки в просторому павільйоні, з гарним світлом і купою спецефектів. Там вони справді виглядають як «фокуси» (згадати хоча б «Феномен» на СТБ, який точно чудес не створював). Ілля, Сергій та Андрій Сафронови мають великий досвід постановки фокусів прямо на вулиці (їх можна було бачити в програмах російського телеефіру) або ж у людних громадських місцях.

Власне, Новий канал так і позиціонує програму - «стріт-шоу». Тож коли у львівській цукерні маленька дівчинка щиро дивується, як перед її очима Сергій Сафронов піднімає новорічну кульку без допомоги жодних видимих пристроїв, то розумієш, що справжнє диво - це її великі круглі очі, а не фокуси артистів.

Ну, а що відразу впало автору в око, чи, радше, у вуха, - то це відсутність закадрового тексту. Перша реакція - здивування. Як? А де ж пафосний «голос за кадром», який зараз нажене страху та змусить мене приклеїтися до телевізора, не перемикаючись аж до реклами? Де ж виписані талановитими сценаристами та шеф-редакторами драматичні тексти? «Україна чудес» затягує і без цих шаблонних ходів.

Взагалі, будь-яка спроба створити програму без закадрового тексту викликає повагу. Одразу стає зрозуміло, що це проект для аудиторії, яка вміє дивитися і бачити, слухати й чути - їй не треба розжовувати все, що відбувається на екрані. Зображення та дійові особи промовисті самі по собі.

Хоча, звісно, цей хід міг би спрацювати ще краще. Адже голос за кадром мали замінити підводки ведучих-чарівників та їхні синхрони (всі троє братів мають акторську освіту). Але в результаті вийшло слабким місцем програми. Підводки - як із точки зору змісту (ну аж занадто вони поверхові, часто «ні про що»), так і з точки зору зйомки (іноді в кадрі очевидно, що одному з братів немає чого відповісти на репліку іншого). Що ж до синхронів, то навряд чи в контексті програми цікаво слухати враження трьох росіян про українські міста. Адже програма все ж таки не про це... Хочеться більше конкретики, що веде нас до головного - самих трюків.

Зате коли фокусники спілкуються з глядачами - учасниками їхніх фокусів, усе виглядає органічно, з ефектом присутності.

Що ж до особистостей ведучих-магів, то очевидно, що на вітчизняному телебаченні бракує таких от талановитих, інтелігентних позитивчиків. Брати Сафронови явно претендують на звання головних чарівників українського ТБ. Не без зауважень, звісно (скажімо, епізоди, де хлопці «пізнають українське місто», створюють зайве протиставлення «ваших» і «наших», яке не йде на користь програмі), але загалом вони не можуть не викликати хороших емоцій.

Якщо не звертати уваги на чисто професійні «мухи» програми, концептуально автори і продюсери досягли своєї мети. Їм удалося створити хорошу сімейну програму про чудеса, яку із задоволенням дивитимуться і дорослі, й діти.

Головне в цій програмі - не фокуси і спецефекти, а щира й позитивна емоція. Може, й справді час забути про сусідські війни, перестати міняти дружин і розбирати чужі помилки, а почати разом зі своїми дітьми отримувати отаку дитячу емоцію від ТБ? Враховуючи, як «багато» в нашому ефірі сімейних і дитячих програм, важливість подібних проектів складно переоцінити.

Дмитро Тишкевич, телевізійний режисер

Фото - www.novy.tv