Не так давно канал «1+1» вирішив повернутися обличчям до горопашного села і запустив телепроект «Краса по-українськи». І хоча це шоу не було власною розробкою продюсера Оксани Кучерової та її команди, здавалося, що їм цілком до снаги адаптувати румунський телепродукт під назвою Miss fata de la tara до українських реалій.

По-перше, в ньому вчувалася новизна. Точніше, повернення до призабутого старого. На екрані мав з'явитися сучасний аналог радянської програми «А ну-ка, девушки!», тільки з яскраво вираженим національним колоритом. За всіма розрахунками, це мало внести різноманіття до звичного телевізійного меню. Адже сьогодні рідко коли в об'єктиви телекамер замість відполірованих паркетних залів чи центральних майданів гамірливих мегаполісів потрапляють провінційні садиби та сільські вигони. Хіба що у випусках новин чи якійсь вузькоспеціалізованій програмі на аграрну тематику.

По-друге, крім благодатної сільської місцевості, яка виступає тлом для майбутніх зйомок, ще більшу увагу привертають її господарі - селяни. Вони хоч і нітяться в кадрі, й не знають, на яку ногу ступити, але притягують своїми живими емоціями, ненаграними і непретензійними жестами.

Направду ж бо, у найвіддаленіших від Києва місцях можна зустріти чимало талантів, вроди й тієї природної безпосередності, яка помітно контрастує на тлі столичного сибаритства. Певно, це й мали на меті показати автори нового розважального шоу. Але ось із втіленням задуманого в них вийшло зовсім кепсько.

Повабити вогнями великого міста сільських дівчат, наобіцяти їм усіляких глянцевих спокус - це стало нав'язливою ідеєю для викоханих у міському середовищі продюсерів більшості провідних вітчизняних телеканалів. Це їхній світ, їхні цінності, їхнє бачення життєвих пріоритетів. Чи не тому ледь не в кожній програмі, що містить елемент суперництва, основна мета, до якої прошкують її учасники, неодмінно складається з успіху, кар'єри, грошей.

Без сумніву, споживацьке суспільство, в якому ми живемо, диктує свої закони. Але спроба підігнати одвічний стиль життя сільської України під столичні віяння, а не навпаки - зробити акцент на тому, що цивілізаційні блага великого міста не повинні заступити генетично успадкованої українцями тяглості від традиційного села (хоч і значно модернізованого), - це дуже хибний і недружній до українства в цілому захід.

Хоча починалося все доволі романтично. Коли в перших програмах «Краси по-українськи» ведучі заповзялися добирати майбутніх конкурсанток, вишукуючи їх у сільських куточках усенької України, то подумалося, що телебачення нарешті почало робити вкрай корисну справу. Перед глядачем постала ідилічно-патріархальна картинка з краєвидами ледь не з повістей Квітки-Основ'яненка чи Нечуя-Левицького, тільки дещо осучаснена.

Головними героїнями програми стали дівчата, які мали продемонструвати свої таланти і вміння, аби вибороти головний приз - 100 тисяч гривень. Незвиклі до такої надмірної уваги, а до того ще й зніяковілі від перебування в товаристві київських зірок, вони, тим не менш, напрочуд легко і спритно справлялися з усіма конкурсними завданнями.

Шкода тільки, що в організаторів проекту забракло кебети запропонувати дівчатам більш вигадливі конкурси, аніж безнастанно ганяти їх сільськими подіумами чи організовувати нескінченні хореографічні кастинги. А чому б не влаштувати, наприклад, конкурс на краще зварений борщ чи виліплений вареник? Бо для вихляння стегнами особливих умінь не вимагається. Аби нап'яcти на себе коротшу спідницю, аніж у суперниці, по розум до голови ходити не треба.

Перші програми «Краси по-українськи» довели, що, попри загальний скепсис, чимало дівчат із сільськими прописками й нині вирізняються хорошим вихованням і демонструють манери порядних панянок. Попервах своєю поведінкою в кадрі вони щоразу ніби доводили, що сільські кралі ще можуть вважатися взірцем традиційних моральних засад і яскравої самобутності українських леді.

Отут би творцям проекту і виставити це як козир, як приклад для наслідування, та натомість у ведучого Юрія Горбунова мірилом жіночності й дівочої вроди стали своєрідні тести на еротичність і примітивний натуралізм. «Ану покажи, що ти сексвумен, а не якась сільська дівка», - напучував він учасниць. Постійні під'юджування дівчат до показу відвертих рухів, намагання повсякчас їх роздягнути - ось чим запам'яталися в першу чергу регіональні відбори.

Продюсер Оксана Кучерова напередодні зйомок авторитетно заявляла, що «цей проект навчить глядача цінувати справжнє в кожній жінці, а самі учасниці багато чого навчаться в столиці, і цей досвід додасть їм бажання щось змінити і в собі, і в своєму оточенні», а також додала, що для неї особисто «Краса по-українськи» - це як ковток свіжого повітря. А Юрій Горбунов запевнив, що дівчата «перестануть боятися одних речей і зможуть зрозуміти чи прийняти інші». Не забарилися й додаткові роз'яснення від прес-служби «1+1»: «Дівчат провокуватимуть чоловіками, нічними клубами, алкоголем. Їх навчать стилю, манери поведінки, правил комунікації».

Так заходилися навчати, що й ну! Після всього побаченого хочеться висловити лише одне побажання пані Кучеровій: якщо конкурси, рясно засмачені вульгарщиною, на її думку, покликані були розкрити справжню сутність української жінки, то такі естетичні смаки, їй-Богу, краще не виносити на публічний огляд. Щоби здобути прихильність глядачів і високі телевізійні рейтинги, не обов'язково спекулювати на примітивних людських інстинктах.

Коли молодих дівчат, щойно привезених із села, змушують танцювати стриптиз у нічних клубах, яку мету ставлять перед собою творці проекту? Рекрутувати свіжі кадри для чергового «Фемену» чи оновити персонал київських борделів? Яким треба бути недійшлим і недолугим на розум, щоб навіть під час конкурсу на кращу телеведучу запропонувати дівчатам зачитувати із суфлера новини інтимного змісту. Коли красуні інтерв'ювали зірок - ту ж саму всюдисущу тему сексу було їм люб'язно підказано редакторами.

Але справжнє жахіття почалося для них, коли дійшла черга еротичної фотосесії й дівчат змусили позувати у спідній білизні. «Покажи мне шлюху, дєточка!», - як вжалений верещав фотограф і холодно-діловито розхристував їхні благенькі блузки. Якщо зважити на те, що події розгорталися на очах усієї країни, дівчатам було непереливки. І певен, що їхні батьки були далеко не в захваті від такого поводження зі своїми кровинками. Під час фотозйомок якась із дівчат просто паленіла від сорому.

Керівництву «1+1» хочеться дати одну дружню пораду-застереження. Якщо їм у майбутньому знову конче припече вдаватися до таких експериментів із дівчатами, не слід забувати про існування 156-ї статті Кримінального кодексу. Порушення якої, нагадаю, тягне за собою не накладення дисциплінарних стягнень, а передбачає куди суворіші кримінальні санкції. Бо одній із учасниць гранд-фіналу, жительці Шацька Олесі Скабук, із якої так активно заповзялися ліпити образ секс-діви, на момент зйомок ще не виповнилося 18 років.

Тверду двійку можна виставити Оксані Кучеровій як продюсеру проектів «Краса по-українськи», «Міняю жінку», «Від пацанки до панянки» за невміння добирати на свої проекти фахівців із української мови.

Може, пані Кучерова розтлумачить, про яку таку крупоруЖку так довго оповідали нам в анонсах на офіційному сайті редактори «Краси по-українськи»? Українське село знало споконвіку лише крупоруШку. Назву цього пристрою для подрібнення зерна утворено від словосполучення «рушити крупу».

На Слобожанщині місцевій поводирці, яка допомагала в організації зйомок, «Плюси» віддячили таким їдким коментарем: «До приїзду телевізійної групи добре підготувалися. Валентина Миколаївна НАП'ЯЛИЛА кращу блузку». Цікаво, а якби вона її просто зодягнула, то частка глядачів «1+1» при цьому різко скоротилася б?

І окремо треба зупинитися на мові Юрія Горбунова й Лідії Таран. Юрій Горбунов - ведучий програми і модератор багатьох публічних заходів, тож з імпровізацією в нього не мало би виникати жодних проблем. До музикантів Валерія Харчишина, Олега Скрипки, Віталія Козловського, хореографів Олени Шоптенко і Дмитра Дікусара, які вели пошуки красунь у різних областях України, звісно, треба підходити з іншими мірками. До колишньої ведучої «Погоди», актриси Руслани Писанки можна висунути більш серйозні філологічні вимоги: куди поділася її українська мова, якою вона повсякчас, принаймні в кадрі, тішила нас раніше?

А ось до Ліди Таран запитань найбільше. Як-не-як відома телеведуча, а отже, здавалося б, красномовності їй не позичати. Природно, що і для неї, і для Юрія Горбунова слово має бути головною зброєю. Натомість те, що від них почули, обухом било по голові й валило з ніг. Із причини якщо й не цілковитого нехтування, то занадто вже легковажного поводження з українським словом.

Ось Ліду Таран підбирає вантажівка на сільській дорозі, вона видирається на кузов, машина різко рушає з місця, і з її вуст зринає: «СтАять!». Читаючи україномовну цидулку від Юрія Горбунова, в якій викладено практичні поради щодо відбору конкурсанток, Ліда з якогось дива вимовляє прізвище автора тексту - ГАрбунов. Я розумію, що в київській, переважно російськомовній, телевізійній тусовці його саме так і називають, але ж глядачам до цього словесного гламуру діла немає.

Після відвідин сільського голови, до якого в Ліди було «дело срочное и безотлагательное», вона оглядає разом із ним круподерню і в тамтешньої працівниці запитує: «Ти не боїшся, шо слух потіряєш? Нє?», а своєму супутнику жартівливо натякає: «Тепер я маю плани на грєчіху?». Але ж в Україні ця сільськогосподарська культура завжди називалася гречкою.

Таран радить одній із учасниць шоу: «СтОйка і голову назад!», а іншій: «Головне - тримай осаночку!», хоча українські дівчата справіку знали слово «постава» (струнка, пряма, рівна). Після споживання вепрятини ведуча ТСН не приховує свого задоволення від смачних наїдків: «Коли бачиш ці кабанські кАтлЄти, то в такі моменти дуже радий, що ти не вІгІтаріанЄц». А дякуючи одній із конкурсанток за подарований торт, телезірка нагадує, що їй забули дати «вилочку» (чому не виделку?), аби скуштувати цієї смакоти.

Так, сидячи в затишній телестудії, бачачи перед собою диво-суфлер і заручившись допомогою літредакторів, значно легше правильно вимовляти кожне слово, аніж працюючи в польових умовах. Але ж майстерність журналіста якраз у тому й полягає, щоб за будь-яких обставин не втрачати чуття мови.

У столиці Ліда Таран на правах господині знайомила фіналісток з особливостями роботи телеведучої на ТСН. Розповіла дівчатам, що перед початком ефіру кожній із них чіплятимуть мікрофон, у який вони говоритимуть, а також у їхньому розпорядженні впродовж усієї програми буде спеціальний пристрій - підслушка. І тут подумалося, що в українській мові немає «слушатєлєй» (є слухачі), але чомусь саме «підслушку» так палко вподобали телевізійники провідних вітчизняних компаній. Хоча на багатьох регіональних каналах цей пристрій без усіляких мудрацій називають звичним словом навушник. Коли інструктаж було завершено і першу з учасниць проекту посадили за стіл ведучої, Таран на правах режисера подала команду: «РозгОн!». І після почутого подумалося, що одну літеру достатньо змінити в цьому слові - і як би гарно воно зазвучало. Причина, очевидно, і в тому, що чимало творчих працівників телебачення замість того, щоби привчати технічний персонал телекомпаній до української термінології, копіюють їхній так званий професійний (як їм здається!) жаргон, а насправді лише необдумано дублюють кальки з російської мови.

У Юрія Горбунова і вівці «блеють», і трава «не шелохнеться». А в конкурсах-дІфІлЄ (замість дефіле) у нього брали участь винятково Юлічкі, Танічкі, Свєточкі, Лєночкі, Олічкі, Дашечкі. Важко зрозуміти, чим було зумовлено таке масове перейменування слобожанських, полтавських, волинських Тетянок, Оленок, Світланок і Даринок.

Відзначився шоумен і тим, що пожбурив до смітника торта, який придбали для учасниць телепроекту, але який їм так і не дали скуштувати у зв'язку з тим, що вони спізнилися на призначене місце зустрічі. Уявіть собі на хвильку реакцію сільської телеаудиторії, яка не з чужих слів знає справжню ціну хлібові. Таке глумління над святая святих селянина не може бути виправдано й пояснено жодними сюжетними інтригами, сценарними ходами чи дбанням про рейтинги.

І ще, на Бога, читайте «Лісову пісню» Лесі Українки! Бо не можна ж у таке незручне становище вганяти лідера гурту «Друга ріка», який, дотримуючись недолуго прописаного сценарію, мусить годинами на озерних пляжах Волині чигати на мавок. Чи не кожному школяреві відомо, що ареалом розповсюдження цієї міфічної істоти є лісові хащі. А у воді живуть русалки!

Nota bene. Українське телебачення дедалі більше віддаляється від сільської телеаудиторії, й «1+1», на жаль, із таким контентом дуже швидко розгубить усіх своїх давніх і вірних прихильників. Бо його завдання - насамперед нести в людські оселі душевний сумир і позитивні емоції, а не отруювати свідомість глядачів провокативними низькопробними проектами.

Замість просвітницьких функцій телебачення давно перетворилося на інструмент для нав'язування поганого смаку.

«1+1» прагне зобразити українське село відповідно до своїх викривлених уявлень і цілковитого нерозуміння справжніх селянських цінностей. Що іншого, окрім як позбиткуватися над селом і його мешканцями, включно з його прекрасною половиною, можуть запропонувати телевізійні креативники з Хрещатика чи Мельникова, 42 з висоти своєї урбанізованої дзвіниці? Як засвідчує ефір - нічого вартісного та корисного!

Сергій Іщенко-Сіроманець, тележурналіст

Фото - www.segodnya.ua