Тема газових переговорів із Росією стала провідною для політичних ток-шоу «РесПубліка» на 5-му, «Шустер live» на Першому національному та «Велика політика» на «Інтері» 19 і 20 січня. Адже незадовго перед цим стало відомо, що 20 січня відбудеться надзвичайно важливе засідання Ради національної безпеки та оборони з питань енергетичної безпеки.

Тема газу цікава аудиторії. Але якщо глядач хотів дізнатися хоч щось конкретне про стан цих суперважливих перемовин і спеціальне засідання РНБО, він мусив переглянути і всі ці три ток-шоу, і перелопатити гору інтернет-ресурсів. Бо взята окремо, жодна зі згаданих програм вичерпно відповісти на запитання, чи може Україна розраховувати на знижку на російський газ уже ближчим часом, не змогла.

«РесПубліка» з Анною Безулик

Навіть Анна Безулик, ведуча суспільно-політичного ток-шоу «РесПубліка» - програми, яка завжди відзначалася і відзначається максимальною політичною незаангажованістю, - не зуміла отримати від запрошених гостей та експертів відповідей на конкретні запитання.

Двох опонентів-спікерів було обрано майже бездоганно - Григорія Немирю від БЮТ - «Батьківщини» та Олексія Плотникова від ПР. Вони хоч і непримиренні ідейні вороги, проте вміють вести дискусію не за принципом «Сам ти хам трамвайний!», а в цілком цивілізованих рамках. Щоправда, народний депутат від ПР, вочевидь, іще не маючи чітких інструкцій від своєї політсили, бо ж говорив у прямому ефірі напередодні доленосного засідання РНБО, всіляко ухилявся від прямої відповіді на запитання Анни Безулик: «Здадуть чи не здадуть українську ГТС в обмін на знижку?». Зрештою, вже наприкінці програми таки змушений був зізнатися: «Здачі не буде, бо буде консорціум!». Що саме робиться для такого консорціуму і яким буде його конфігурація, почути від нього не вдалося.

Учасники активно обговорювали провали в царині газової політики попередніх урядів. Особливо старався Олексій Плотников, використовуючи нав'язлу в зубах риторику Партії регіонів щодо «злочинного контракту 2009 року». Він укотре озвучив цифру втрат, яких зазнала Україна за три роки від часу підписання газових угод урядом Юлії Тимошенко, - 75 млрд грн. Валерій Чалий, заступник голови Центру Разумкова, тут-таки обізвав цю статистику маніпуляціями, пояснивши: втрачені можливості були завжди, і нинішній уряд у цьому питання не виняток. Ба більше, підкреслив експерт, нині ситуація з російським газом та енергозалежністю від нього України ще гірша, ніж за Тимошенко; трагедія в тому, що країною править той, хто контролює газовий ринок.

На відміну від своїх колег, які ведуть політичні ток-шоу на інших каналах, Анна Безулик запросила справді незаангажованих експертів, які мають власну думку з означеного кола питань і, що найцінніше, бажання поділитися нею з глядачем. Приміром, віце-президент фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар звернув увагу присутніх на те, що в усіх розмовах про російський газ і українську боротьбу за знижку чомусь за кадром лишається запитання: «Хто смикає за ниточки?». А виявляється, «кожна нова домовленість із Росією гірша за попередню» (цитата зі слів анонімного переговірника, наведена учасником програми Володимиром Фесенком) тому, що Росія, укладаючи невигідні для нас контракти, всього-на-всього реалізує власну енергетичну стратегію, сформульовану ще 2003 року. І за цією стратегією, українська ГТС має неминуче розділити долю «Белтрансгазу».

На запитання Анни Безулик, чи мають переговори щодо газу політичний підтекст, більшість запрошених відповіла однозначно ствердно. Солідарні в цьому виявилися і Володимир Фесенко, і Олексій Плотников: «Росія використовує газ як політику». На думку більшості учасників програми, і газ, і Митний союз - виразно політичні технології.

Не знаючи напевне, хто і що казатиме на засіданні РНБО щодо енергобезпеки, більшість експертів програми «РесПубліка», не змовляючись, знайшли один-єдиний вихід із глухого кута, куди загнала країну влада - шукати нових джерел та маршрутів постачання енергоносіїв, запроваджувати енергозберігаючі технології, а також вести діалог із Росією на основах рівноправного партнерства, адже, як дійшли висновку присутні, дві країни взаємозалежні. Проте Михайло Гончар занурив присутніх у крижану купіль. Він упевнений: «Росія ігнорує всі аргументи України, бо "Газпром" знає, що бізнес-еліта України експлуатує енергозалежність від Росії». Цю думку підтвердив і Володимир Фесенко, сказавши, що деякі українські олігархи донедавна отримували російський газ узагалі безкоштовно. На яких умовах, знають тільки вони самі. А газове питання в Україні настільки непрозоре, що всю правду про нього знають, може, з десяток людей, зауважив він.

Журналіст Сергій Висоцький, підбиваючи таку собі риску в дискусії, впевнено заявив, що, на його думку, «ребята не договорятся», адже, тут він ужив страшенно красиве слово, існує «дисконект» між президентом Януковичем і прем'єром Путіним. Хай там як, але в ток-шоу «РесПубліка» з Анною Безулик спробували, і досить успішно, представити всі точки зору на проблему енергозалежності України від Росії. І глядач міг зробити цілком логічні висновки: попереду на нас чекають так само нелегкі часи, як і колись. А може, вони виявляться ще більш нелегкими. І це, хоч як прикро, набагато реалістичніше, ніж колискові з прес-конференцій Азарова та Януковича або ж заспокійливі монологи представників влади на ток-шоу «Шустер live» чи «Велика політика» з Євгенієм Кисельовим.

«Шустер live»

Савік Шустер 20 січня почав прямий ефір із відвертих реверансів у бік чинної влади. Позаяк передача почалася вже після історичного засідання РНБО, «на божничку» посадили, чи, радше, поставили Раїсу Богатирьову, секретаря цього загадкового органу, якій і доручили озвучити головні тези засідання перед шанувальниками Савіка Шустера. А щоб їй не заважали незручними запитаннями, всім іншим запрошеним довелося почекати, допоки пані Богатирьова розповідатиме про основні стратегії влади щодо подолання енергетичної кризи в атмосфері суцільної доброзичливості з боку ведучого. Савік Шустер такий свій крок пояснив тим, що Раїса Богатирьова, бачте, чиновник, і її доповідь (а як іще можна було назвати цей розлогий спіч?) не може обговорюватися апріорі. «І відколи б то?» - хотілося спитати. Олександр Турчинов, розповідаючи про цю пригоду на своєму блозі, не оминув нагоди підкреслити, що це було зроблено для максимальної зручності представниці влади, аби опозиція не допікала їй запитаннями. Окресливши нашвидкуруч урядові шляхи подолання кризи в царині енергетичної безпеки, пані Раїса швиденько покинула студію.

Така сервільність щодо влади з боку «найвільнішого» журналіста України останнім часом уже нікого не дивує. Тож можна лише вчергове зафіксувати факти відвертих маніпуляцій у ток-шоу «Шустер live». Однією з маніпуляцій є саме створення найкомфортніших умов для запрошених до студії представників влади. Їм ніхто не заважає відверто дурити глядача за допомогою маніпулятивної статистики або ж примітивних гасел на кшталт: «Уряд здійснює відчайдушні зусилля задля порятунку свого народу, що його вкинув до боргової ями на межі дефолту попередній уряд».

Натомість запрошені спікери та експерти з теми «Чого хоче Росія?» Інна Богословська, Петро Порошенко, Вадим Карасьов, Михайло Бродський, Володимир Олійник, Борис Тарасюк і Валентин Наливайченко нібито й були готові відповідати на безкомпромісні запитання ведучого, але все це відбувалося в одному, теж уже, на жаль, звичному річищі. Схема приблизно така. Якщо запрошено Інну Богословську та Олександра Турчинова, то заздалегідь зрозуміло, для чого. Ці непримиренні супротивники діють один на одного з силою мулети для биків у кориді. І коли вони вступають у так звану дискусію, якісь продуктивні моменти одразу потопають у банальній сварці. Яка, втім, вочевидь, є частиною сценарного плану шоумена Савіка Шустера.

Одразу впадало в око, що рівень експертів у царині газових перемовин, так би мовити, з перших уст, у програмі «Шустер live», як і в ток-шоу на 5-му, обмежився заступником директора департаменту Міненерговугілля в особі Костянтина Бородіна. Складається враження, що на момент узгодження спікерів із цього дражливого питання на програмах Першого національного та на «Інтері» в надрах Кабміну ще не було прийнято рішення про те, що саме, в якій послідовності і, головне, кому й на якому каналі говорити. Саме тому озвучити рішення РНБО доручили Раїсі Богатирьовій на державному каналі, де ток-шоу починалося о 21.25. Адже від чиновника не вимагалося вступати в дискусії. А вже коли, подивившись добру половину ток-шоу Савіка Шустера, можна було збагнути, що саме цікавить аудиторію, Кабмін делегував на «Велику політику» найголовнішого переговірника, міністра енергетики та вугільної промисловості, самого Юрія Бойка. І він, як то кажуть, не підкачав! Але про це - нижче.

Наразі ж про те, чи змогли глядачі скласти для себе більш-менш об'єктивну картину про газову проблему з її обговорення в студії «Шустер live». Почну з того, що найбільшим фахівцем із питань альтернативного газопостачання виявився... Петро Порошенко. Звісно, коли людина керує кількома виробництвами, та ще очолює Раду Нацбанку, вона просто мусить знати економіку. А пан Порошенко в минулому - ще й міністр закордонних справ. Тож такий чоловік мусить розумітися багато на чому. В тому числі, мабуть, і на терміналах для скрапленого газу. Риторика пана Порошенка в цьому питанні вражає безкомпромісністю, коли йдеться про зволікання чинного уряду в побудові терміналу для скрапленого газу, який мали би звести за 20 місяців. Запідозрити політика такого калібру, як Петро Порошенко, в заангажованості й свідомих маніпуляціях було б, мабуть, некоректно, але коли йдеться про якісь визначальні речі існування/ неіснування держави, він зводить свій пафос до банального прикладу національних еліт зарубіжжя: мовляв, перед лицем зовнішніх загроз вони забувають внутрішні чвари та об'єднуються. І в цьому твердженні виявляється цілком солідарним із Інною Богословською, яку досі хай м'яко, але критикував за бездіяльність її партійної сили, що нині при владі.

У цій дискусії, де намагалися з'ясувати, чого ж таки хоче від України Росія, як добитися справедливої ціни на газ та навіщо нам стільки імпортного блакитного палива, конкретних відповідей від її учасників глядач не почув. Якщо хтось із запрошених намагався повернути розмову в конструктивне річище, йому одразу ж затикали рот. Аби надати слово Бородіну чи тій-таки Богословській, яка в своєму вірнопідданому захваті договорилася до того, що в Україні досі не було настільки професійної команди, як нині. Ну, а Янукович - це просто президент президентів, бо він нікому не дозволяє принижувати Україну. І забудьмо, шановні українці, міжусобні чвари, а любісінько й дружнісінько об'єднаймося навколо мудрого й сильного президента!

Ще один зразок маніпуляцій у цьому популярному ток-шоу - коли найважливіші з погляду енергетичної безпеки й захисту національних інтересів країни колізії та цифри ведучий дав озвучити Борисові Тарасюкові аж тоді, коли увага глядача, стомленого півторагодинною балаканиною в прямому ефірі, почала стрімко падати. Тож лист міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова до президента Росії Дмитрія Медвєдєва, у якому йдеться про стратегію Росії щодо поглинання найважливіших українських активів, який цитував у своєму виступі Борис Тарасюк, уже мало хто сприймав адекватно. Та ще й тут, як бальзам на душу пана Шустера, в студії з'явився, намагаючись лишатися непоміченим, оголошений ще на початку програми Борис Нємцов. Кращого засобу для перемикання уваги глядача зі справді важливої інформації на зовнішні чинники годі було й вигадати. Тут ведучому надзвичайно пощастило. Бо з появою Нємцова студія мало не встала, аплодуючи «несистемному» російському опозиціонерові. І, як виявилося, можна було б і не запрошувати українських політиків до обговорення «газавату», бо ж Нємцов одразу забив пару цвяхів у домовину української енергонезалежності, прямо заявивши: «Жодних знижок не буде, і переговори до виборів президента РФ 4 березня взагалі не мають сенсу». До речі, його подальші слова про те, що між Путіним і Януковичем немає й не може бути нічого спільного, бо вони не мають спільного бізнесу, та ще й російський поки що прем'єр ненавидить собі подібних, дуже кореспондуються з красивою думкою Сергія Висоцького про той самий «дисконект» між тими двома.

Фінал програми залишив враження, що саме фігура Бориса Нємцова замислювалася її ведучим як центральний персонаж ток-шоу, а гості з українського політикуму були потрібні, аби створити тло, на якому росіянин без жодних зусиль виглядав би як головний рятівник України. Надто з такими революційними тезами, як: «Юлю не можна було судити, адже її поплічник у Росії - при владі!».

Одне слово, своє головне завдання - якомога ширше поінформувати глядача, обговоривши в широкому колі болючу проблему енергозалежності України від Росії і бодай позначити конкретні напрямки виходу з неї - команді ток-шоу «Шустер live» виконати не вдалося. З двогодинної програми глядач збагнув лише одне: його як дурили, так і дуритимуть. І влада, і опозиція, і, на превеликий жаль, журналісти, які навчилися успішно нацьковувати політиків одне на одного, але ніяк не відповідати на запити суспільства.

«Велика політика»

Проте ток-шоу «Шустер live» за мірою цинізму не йде в жодне порівняння з «Великою політикою» з Євгенієм Кисельовим, яка того ж вечора йшла в прямому ефірі на «Інтері». Євгеній Кисельов цього разу перевершив самого себе. Мало того, що запросив до студії власника каналу Валерія Хорошковського, який примудрився не відповісти конкретно на жодне запитання фахових журналістів у студії, обмежившись розпливчастими формулюваннями. Він виставив на двобій із журналістами першу особу переговірного процесу щодо знижки на російський газ важковаговика - міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка.

Цей останній почав свій виступ у найліпших традиціях радянської контрпропаганди. Зізнавшись, що перед цим переглянув ток-шоу «Шустер live», він абсолютно зневажливо відгукнувся про колег-політиків, сказавши, що вони, «туманно розуміючи, про що мова, вирішують, де стояти терміналу скрапленого газу» (цитую в перекладі з російської, якій чомусь надають перевагу майже всі гості Євгенія Кисельова). Ну, а далі, пам'ятаючи про найкращий засіб захисту, перейшов у наступ по всіх фронтах. Глядача спробували заколисати цифрами й фактами про підвищення видобутку власного газу; про способи економії палива; про технологію переходу котелень з газу на водовугілля; про те, що Україна веде переговорний процес із позиції рівноправного партнерства, а делегація, яку очолює міністр, була настільки категоричною в своїх намаганнях захистити національні інтереси держави, що погодилася здати ГТС лише на умовах тристороннього консорціуму, хоча Росія спершу наполягала на білоруському варіанті повної купівлі... Ну, й т. д, і т. п.

Глядач, побачивши на власні очі головного переговірника, мав усі підстави сподіватися, що ось тепер йому розкажуть усю правду і про те, як формується ціна на російський газ, і чого ще хоче РФ в обмін на знижку... Одне слово, спраглому глядачеві хотілося почути чіткі відповіді на чіткі запитання. Натомість Євгеній Кисельов свої запитання формулював так обережно, ніби боявся вразити найтонші струни душі пана міністра. Приміром, цілком як навідне можна розцінити запитання: «Ви примушуєте росіян подати до суду?». Або ж щодо консорціуму: «В пресі йшлося, що консорціум буде за схемою - по 33% Росії та Європі, 34% - Україні. А де-факто буде 66?». (Мається на увазі участь із боку ЄС компаній, причетних до «Газпрому». - Авт.) Звісно, на такі запитання шеф Міненерговугілля відповідав, як належить істинному державному мужу: «Коли підписується угода такого масштабу, жодних сумнівних компаній там бути не може. Відбір компаній буде з метою відсікти компанії, афілійовані з "Газпромом"».

Одне слово, атмосферу для Юрія Бойка було створено цілком комфортну. Йому не погіршила настрою навіть пропозиція кореспондента «Франс Прес» Анни Цуканової розставити остаточні крапки над «і» в скандальній історії з купівлею двох бурових вишок за майже вдвічі вищою за ринкову ціною. Нагадаю, історію розкопали журналісти тижневика «Дзеркало тижня» й телеканалу ТВі. Не змигнувши оком, пан міністр на всі закиди відповів, що процедура купівлі була максимально прозорою, бо міністерство надало всі платіжні документи журналістам. Але куди все-таки поділися 150 мільйонів, пояснити так і не зміг. Статті ж про розслідування журналістів у «Дзеркалі тижня» назвав замовними матеріалами і порадив на них не зважати.

Присутні в студії журналісти, яких покликали нібито для провокування справжньої дискусії, були відверто шоковані таким хамством, але протиставити щось панові міністру, який у буквальному сенсі пер рогом на всіх гамузом - і на попередників в уряді, і на писак-газетярів, і на нинішніх колег - так і не змогли. Камери вихопили хіба що відвертий скепсис на обличчі Анни Цуканової, коли вона почула «відповідь» на своє цілком конкретне запитання.

Але це жодним чином не стосувалося ведучого, який, навпаки, випромінював суцільну доброзичливість до головного спікера свого шоу і аж сяяв від утіхи. Ще б пак - мало кому з журналістів на українських теренах удається так віртуозно перевести розмову з царини дискусії в площину невимушеної світської бесіди. Функція модератора при цьому зводиться до вже згаданих навідних запитань, покликаних якомога повніше розкрити гостя-можновладця в ролі захисника національних інтересів і цілковито безкарно дозволяти йому випади на адресу опонентів.

Утім, така функція, вочевидь, влаштовує як чинну владу, так і (з огляду на рейтинги) глядачів шоу, яким передусім потрібне видовище. Адже формально пан Бойко нібито відповів на всі запитання максимально конкретно, з «аргументами й фактами» в руках. Цим аргументам додавали ваги цифри. З ними начебто й не випадає сперечатися, але в наших реаліях вони можуть бути ще й якими лукавими!

Підсумовуючи враження від суспільно-політичних ток-шоу про «газават» на українських телеканалах, можна дійти невтішного висновку: найрейтинговіші з них зробили все, аби дезінформувати й дезорієнтувати глядача в цьому питанні. «РесПубліка» ж із Анною Безулик засвідчила: інформація з газового питання настільки закрита, а схеми оборудок такі непрозорі, що будь-яка, навіть найсумлінніша спроба розібратися в них наражається на гриф «цілком цілком таємно», вважаючись державною таємницею. Це, до речі, непрямо підтверджує й закритість того самого засідання РНБО 20 січня.