У проекті каналу «1+1» «Краса по-українськи» перемогло село Біляївка, що на Одещині. І виявилося, що Руслану Писанку, яка проти всіх правил обрала на своїй території не одну, а двох представниць з Одеської області, не підвела інтуїція. Бо ж і Настя Пех, яка стала переможницею конкурсу, і Світлана Величко, котрій дали звання «віце-міс», – її обраниці. 

Результати фіналу конкурсу, як і будь-якого телезмагання, можна піддавати сумнівам, бо в журі сидять живі люди з власними вподобаннями й критеріями краси. Але головною перевагою цього телепроекту було те, що зірка, яка обрала дівчину з регіону, не мала права голосувати за свою креатуру. Тож запідозрити журі в якомусь підсуджуванні важко. Так само, як і уявити, що Руслана підкупила всіх його членів гамузом. 

Проект від початку мав очевидну соціальну складову, недарма ж наші зірки помандрували в справжні сільські нетрі країни. Завдання своє – обрати учасницю, яка б не була зіпсутою цивілізацією мегаполісу, й кинути її у вир міських спокус та благ, аби подивитися, що з того вийде, проект під назвою «Краса по-українськи» виконав. Із загального ряду сільських красунь у цьому плані вибивалася хіба що Анна Рудавко – терта дівка з Полтавщини. Мало того, що вона – донька заможних батьків, які можуть виконати будь-які забаганки коханої дитини, то ще й виявилося, що дівчина, яка щосили намагалася грати роль «фам фаталь», вже три роки вчиться в столиці. Тож здивувати, а тим паче приголомшити цю майбутню співачку столичними принадами й дивами – завдання апріорі нездійсненне. Але таким був вибір Віталія Козловського, який, вочевидь, відчув у своїй протеже споріднену душу, бо ж і сам для виживання в світі столичного шоу-бізу змушений був обрати вимучено «мачистський» стиль поведінки.

Фінал «Краси по-українськи», щоправда, все і всіх розставив по своїх місцях. Аня, яка завдяки трирічному навчанню в Києві перемогла в першому конкурсі-квесті, коли дівчаткам треба було самостійно добратися до свого столичного помешкання, отримала в одному з конкурсів від колежанок лише по одному балу за свою зверхність і нещирість. І попри те, що пройшла до фіналу, переможницею не стала. Натомість дуже стримана й вихована Анастасія Пех, яка до фіналу не очолювала турнірної таблиці, впевнено завоювала симпатії журі й отримала заповітні сто тисяч. 

Глядач уже давно звик, що в будь-яких телевізійних конкурсах, чи то танцювальних, чи то вокальних, або ж таких, як премії від глянцевих журналів, він і лише він визначає переможця. Саме кількість надісланих смс-повідомлень, досі впевнений він, цей усесильний глядач, вирішує, кому дістанеться головний приз того чи того шоу. У проекті «Краса по-українськи» організатори відмовилися від смс-голосування. Можливо тому, що румунський формат Miss fata de la tara (Miss country girl), за яким зроблено шоу, передбачає жорсткі правила визначення переможниці лише голосами журі. А можливо, переживши кілька скандалів із такими голосуваннями, менеджмент каналу сам відмовився від цього способу обрання тріумфаторів. 

Хай там як, але віддати настільки відповідальну справу до рук журі, як на мене, набагато професійніше. Знову ж таки, в упередженості щодо фіналісток його членів аж ніяк не звинуватиш, бо, приміром, креатура Лідії Таран Тетяна Смаль із Харківщини до фіналу не дійшла, тож у своїх оцінках ведуча ТСН була цілком об’єктивною. Хоча не проминула можливості виказати Руслані Писанці за те, що остання провалила її «дитину» в попередніх конкурсах. До слова, з усіх зірок саме Ліда (перепрошую, але назвати її повним ім’ям язик не повертається, настільки ця людина «своя в дошку»!) поводилася максимально щиро. Чого вартий її вигук на адресу гуцулки Юлі, яку обрав Олег Скрипка: «Тепер мені ясно, чому він вибрав цю дівчинку, вона ж копія його жінки!». Одне слово, маючи невеличкий досвід спілкування з Лідією Таран поза ефіром, можу напевне стверджувати: на екрані ця телеведуча така сама, як і за кадром. 

Той, хто стежив за проектом «Краса по-українськи» впродовж усіх випусків, погодиться: на відміну від аналогічних конкурсів, цей – надзвичайно щирий і непафосний. Якщо сільських дівчаток і перевдягали в «міське», то робилося це дуже делікатно. Ба більше, їм ніхто не нав’язував непристойно-епатажних одежин, навпаки, запропонували вдягтися на власний смак і розсуд. А дизайнер Серж Смолін, який непомітно для дівчат давав їм поради щодо того, яку сукню обрати, критикував остаточний результат вибору надзвичайно обережно. Щоправда, «спецодяг» для роботи «пі-джеями» в нічному клубі дівчатам видали однаково відвертий, на межі пристойності. За винятком хіба що найповнішої з них Світлани Величко. Але ж і завдання було відповідне – подивитися, як дівчатка впораються з нелегкою працею завести специфічну публіку з числа професійних клаберів. Найбільше тоді всіх здивувала скромна 17-річна Олеся Скабук із Волині, яка розкрила досі, мабуть, невідомі їй самій таланти в танцях на подіумі. Вона ж потішила своєю відкритістю фотохудожника Олександра Ктиторчука під час фотосесії. Вочевидь, Валерій Харчишин, шукаючи свою волинську Мавку на Шацьких озерах, могутнім чоловічим інстинктом відчув у цій фактично ще дитині щось таке, про що вона й сама гадки не мала, коли під’їжджала до «Другої ріки» на конячці. І не помилився.

Робота творчої групи, яка працювала над проектом «Краса по-українськи», заслуговує на окремий респект. Оператори завжди обирали найвигідніші плани, як у демонстрації розкішних пейзажів, так і в ракурсах, що якнайповніше розкривали весь психологічний спектр емоцій учасниць. Режисери та сценаристи повсякчас дбали про те, щоб дійство не набридло, вишукуючи й зав’язуючи нові й нові інтриги в драматургії шоу. Ну, а зірки, на яких поклали місію відбору та проведення всіляких конкурсів серед красунь, поставилися до своєї ролі надзвичайно серйозно. 

Окрилені такою непідробно щирою увагою до своїх скромних персон, дівчатка віддячували максимальними зусиллями, щоб не підвести своїх благодійників. Проте ніяка столиця за два тижні не витравить із сільської дитини того, що всотано від народження й прищеплено тяжким існуванням у глибинці – щирості й відвертості «дітей природи». Повторюся, це не стосувалося хіба що Анни Рудавко, яка давно в столиці прижилася і втратила будь-яку цноту. Тут ідеться, звісно, не про фізичний аспект, а лише про моральний. 

Упродовж вісьмох випусків шоу глядач мав нагоду і посміятися, і поридати. Не знаю, як це вдалося психологам проекту, але перед камерами сільські красуні почувалися цілком органічно, що часто-густо не до снаги навіть випускникам театрального вишу. Ну, а вже коли почався вечір «одкровень» із Віталієм Харчишиним, то разом із учасницями проекту, які розповідали про найсокровенніше, ридали всі. Сам фронтмен «Другої ріки» під кінець цього дуже ризикованого з погляду психології конкурсу ледве втримався від сліз.

На тлі нескінченних реаліті-шоу в стилі «За склом», де учасники не гребують матюками і взагалі поводяться так, ніби їм начхати на глядача, «Краса по-українськи» виглядає дуже цнотливо. Бо її учасниці, виховані попри могутню навалу цивілізації в село у вигляді телебачення, яке в гонитві за рейтингами показує найогидніші сторони буття, все-таки зберегли цінності патріархального виховання, а отже виконання завдань, які їм здавалися непристойними, супроводжували вигуками: «Мамо, пробач!». Тобто вони завжди думали, що ж на те скажуть односельці. 

Хтозна, чи збережеться в них оця наївність після участі у всеукраїнському телевізійному проекті. 

Нам показали, наскільки відрізняється ментальність сільських дівчаток, загартованих виживанням у глибинці, від психології розманіжених столичних мешканок. У цьому плані чи не найвиразнішою сценою був момент поїдання торту, що його Юрій Горбунов був викинув у смітник, покаравши учасниць за спізнення. Вони дружно витягли шматки смакоти з відра зі словами: «Хіба ж можна таке викидати? Це ж скільки людей над ним працювали!». І це не жлобство, як могли би подумати корінні чи закорінені столичні штучки, а всього-на-всього цілковито природна реакція сільської людини на зневажливе ставлення до плодів тяжкої праці. Адже ця людина знає справжню ціну найменшого блага.