Якщо хтось сподівався почути й побачити у шоу Нового каналу «Парад порад» щось насправді корисне й придатне до вжитку у повсякденному житті, то після прем'єрного випуску 3 січня він свої очікування, швидше за все, змінив.

Щоправда, побачивши анонси програми, в яких фігурували гравці команди КВН «Уездный город» Євген Нікішин та Сергій Писаренко, котрі давно прописалися на українському телебаченні, було й так зрозуміло: проект «Парад порад» замислювався переважно як парад гумору від «збитих льотчиків російського шоу-бізу». Як уже неодноразово писалося, український телеефір цими «льотчиками» аж надто переповнений. При цьому ані Ксенія Собчак, ані Дмитро Нагієв, ані Філіпп Кіркоров рейтингів українських каналів, на які їх запросили, аж ніяк не підвищили. У випадку Собчак проект «Давай одружимось!» настільки не виправдав сподівань продюсерів, що його довелося тимчасово призупинити.

Ось і «Парад порад», позиціонований як проект для креативних людей, які не бояться виходити на публіку зі своїми нетрадиційними винаходами чи порадами, стартував із показниками, майже вдвічі нижчими за середні каналу. 

Не знаю, як складеться доля цього шоу, але кілька зауважень насмілюся висловити.

Зізнаюся чесно: мої нотатки, які веду щоразу під час перегляду рецензованої телепрограми, щодо «Параду порад» рясніють надто вже неполіткоректними записами на кшталт «Повний ідіотизм!». Отаке от враження залишилося у вашого автора від першого випуску шоу. Переглянувши згадані нотатки, я так засумнівалася у власній неупередженості, що вирішила ще раз подивитися «Парад...» у повторі. І що б ви собі думали? Мене осяяло!

Інсайт стався десь на середині програми, коли якийсь дивак із Луганська демонстрував пристрій для того, щоб можна було пити, не встаючи з м'якого дивана. І рука моя, що готувалася вже знову написати сакраментальну фразу, завмерла в повітрі разом із ручкою. Боже ж ти мій господи, напружено забилася в голові думка, та це ж просто формат такий - для, скажімо більш політкоректно, фріків. Тобто диваків випускають на сцену для того, щоб вони давали поради своїм братам по розуму, таким самим фрікам.

Уже десь під кінець «Параду порад» концепція шоу вималювалася остаточно й безповоротно - телеглядача запустили в такий собі телевізійний філіал божевільні, де в ролях і учасників, і членів журі, і присутніх у залі глядачів виступають люди, які або справді трохи несповна розуму, або ж такими прикидаються, бо їм за це гроші платять.

І якщо сприйняти таку концепцію як даність, то в програмі «Парад порад» починає вимальовуватися навіть якась логіка. Дивитися нове шоу на Новому залюбки стануть ті, хто намагається збагнути незбагненне. Те, що їх виявилося не так багато, як сподівалися продюсери, ще не засвідчує остаточного провалу «Параду порад». Просто, як на мене, ще не вся потенційна аудиторія нового проекту зрозуміла своє щастя. На відміну від членів журі, які відверто тішилися з кожного виступу учасників, жваво їх коментуючи та радісно сміючись над немудрящими жартами комічного дуету з Уралу або ж над власними.

Зрозуміло, що в «Параді порад» знайшлося місце обличчям каналу Олександрові Педану та Ользі Поляковій, без якої Новий уже навіть складно уявити. Цього разу третім постійним членом журі запросили сербку Мар'яну Павлович-Томовськи, відому тим, що 2008 року вона, точніше компанія «Energetix Україна», де пані Павлович-Томовськи тоді працювала радником генерального директора, фінансово підтримала Дні сербського кіно в Києві.

Такий хід - досить сміливий для гумористичного проекту, призначеного, як було зазначено вище, для диваків-фріків. Бо в компанії значно молодших колег, які цілком адекватно сприймають запропонований формат жартівливих порад і відповідний гумор, сербська членкиня журі виглядала не надто органічно. Втім, гідну компанію в плані віку склав їй запрошений гість Володимир Бебешко. Ці двоє щосили намагалися веселитися, як діти, а подеколи сприймали чергову пораду від чергового фріка надто вже серйозно. Тоді як Полякова з Педаном реагували так, як тільки належить на такому шоу «з дурдому»: щиро тішилися з кожного нового винаходу.

На сайті Нового розміщено анкету для потенційних учасників, де містяться також правила гри. Цитую: «Кожен учасник програми виносить на суд журі та глядачів одну пораду або винахід, який може бути використано в реальному житті. За підсумками кожної програми журі на свій розсуд вибирає найкориснішу та найбезглуздішу пораду або винахід. Переможці отримують грошові призи.

Поради або винаходи повинні відповідати наступним вимогам:

1.      Не порушувати закон України.

2.      Не носити політичного характеру.

3.      Не суперечити правилам суспільної моралі та етики.

4.      Не бути вибухонебезпечними, легкозаймистими, токсичними і т.д.

5.    Порада або винахід має бути з реального життя (не потрібно пропонувати поради з оптимізації атомної електростанції або захисту популяції північноамериканських тушканчиків).

6.      Порада або винахід повинен мати наочність.

7.      Презентація поради або винаходу не повинна тривати понад 3 хвилини.

Призовий фонд кожної передачі становить 10 000грн».

Треба сказати, що більшість порад і винаходів саме з розряду «захисту північноамериканських тушканчиків», прости господи.

Гроші ж із призового фонду діляться між двома учасниками - авторами найкориснішого та найбезглуздішого винаходу чи поради. Цього разу чек на 5 тисяч гривень отримав Олексій Авдієвський із Херсона. Він запропонував чіпляти на застібку штанів механізм із музичної листівки, який попереджає про те, що в хлопця незастебнута ширінька. Винахідник виявився настільки креативним, що пішов далі - для тих, хто тусується в клубах і через неймовірний галас не почує музики зі штанів, пропонується чіпляти на них світлодіод, який починає світитися, якщо хлоп у непристойному вигляді. Особливий захват викликав цей винахід у Сашка Педана - він нафантазував із цього винаходу цілий бізнес: «А ти хочеш собі таку мелодію на штани?». А Бебешко дуже радів, коли почув, що цю пораду назвали «Співочі штани».

Тут моя занадто жвава уява моментально підсунула картинку: вулицями наших міст і сіл ходять нормальні на вигляд чоловіки, які видають дивні звуки, що линуть зовсім не з рота, а з іншого місця... Стало трохи страшно, а потім - смішно. Ну, й де ще можна було б отримати подібну поживу для мозку?

А невдаха, винахід якого було визнано найбезглуздішим (Ігор Ткач із Житомира, вочевидь, прочитавши роман Донцової «Белый конь на принце», де було описано його пораду замотувати тарілку в поліетиленовий пакет, аби потім не мити посуд, а просто викинути пакет, вирішив пустити цей винахід у маси за допомогою телебачення), отримав свій приз дрібними монетками.

Якщо справді абстрагуватися від того, що дивишся загальнонаціональний канал із колись дуже високими рейтингами, який досі не опускався до відвертого глузування зі своєї аудиторії, то від «Параду порад» можна отримати навіть певне задоволення. Хай воно і має присмак мазохізму. Що ж до жартів комік-дуету Писаренко-Нікішин - вони якщо і вражали, то аж ніяк не свіжістю, а радше межею з хамством. Приміром, на репліку Полякової, що хлопчик, який обрав у якості лікаря не її, а Спанча Боба, років через 15 про це пошкодує, Писаренко заявив: «Лет через 50 он принесет цветы на твою могилку и будет жалеть, что не выбрал тебя!». Ну просто вершина дотепності. Щоправда, задля справедливості варто зауважити, що «суперблондинка», як то кажуть, напросилася... Її, як і завжди, було, звісно, забагато.

Насамкінець дещо про найдрастичніший момент, із яким стикаються всі глядачі шоу, в яких беруть участь російські «зірки». Чомусь у наших продюсерів такий трепетний пієтет перед цими заробітчанами, що їм дозволено все, в тому числі й вести програми на українських каналах російською мовою. Тобто гастролери вже вкотре диктують правила гри автохтонам. А учасники проектів з українського боку настільки шанують своїх зарубіжних колег, що задля їхньої зручності легко переходять на «міжнаціональну», чи «общєпонятну». Не здаються наразі новоканальці Ольга Фреймут та Сергій Притула.

У цьому сенсі викликає безмежну шану досвід компанії «Київстар», яка змусила російських акторів заговорити українською. Серед них і такі справжні зірки, як Ірина Розанова чи Михайло Жигалов.

Ніхто не вимагає таких жертв від російських телеведучих, але навіщо нашим аж так принижуватися перед ними? Якщо той-таки Писаренко взагалі не розуміє української, для чого його брати на український канал? Хай би для початку якийсь лікнеп пройшов, чи що. Тим паче, якщо перекласти українську назву шоу російською мовою, втрачається гра слів, і тоді весь фріківський шарм «Параду порад» зводиться на пси. Бо «Парад советов» - це вже геть інше шоу...

Фото - novy.tv