Два роки тому, в новорічну ніч із 31 грудня 2009-го на 1 січня 2010-го, країна нарешті отримала альтернативу московським «Блакитним вогникам» і новорічним концертам тоді ще дуже периферійного Першого національного. І це не був черговий мюзикл від «Інтера», які на той час уже перестали бути чимось новим і цікавим, а пеклися щороку, як ті пиріжки, за принципом: що далі, то дорожче, а головне - побільше московських «звьоздєй»!

Інформаційно-розважальний простір новорічної ночі збурив канал ICTV - тут «вистрілили» першим випуском «Великої різниці по-українськи». З анонсів глядач уже знав, що ведучими української версії залишили Івана Урганта з Олександром Цекалом, які до цього впродовж 2008-2009 років вели (та й досі роблять це з дедалі більшим успіхом) «Большую разницу» на російському «Первом канале». До речі, перші випуски московської «БР» буквально заворожили. Ішлося не лише про принципово новий формат розважального шоу, а передусім про те, що на повноцінне й дуже дороге видовище перетворили жанр хоча й улюблений масами глядачів, але який до творців «Большой разницы» існував як окремі номери в гумористичних концертах. Ну, хіба що подеколи, у випадку з особливо обдарованими пародистами, як це бувало з Максимом Галкіним, на пародії відводили цілий блок якої-небудь «Юрмаліни».

Не знаю, чи розуміли креативники з «Первого», на який ризик наражаються, запускаючи проект, де цілу годину глядач дивиться тільки пародії, але вони зробили ставки на «темну конячку» й виграли шалені бонуси. Й у вигляді захмарних рейтингів (ну куди ж без них, цих незмінних годувальників будь-якого телевізійника!) для себе коханих, і у вигляді альтернативного видовища для глядача, якому «Аншлаги» з «Кривими дзеркалами» остогидли, а любов до гумору нікуди не поділася.

Шалений успіх програми в Росії та на просторах колишнього Союзу, мабуть, і спонукав керівництво каналу ICTV створити український варіант шоу. Як телеглядач із великим стажем, а також, сподіваюся, як людина, не позбавлена почуття гумору, скажу, що тоді новорічна «Велика різниця по-українськи» викликала захват і щире здивування - невже це наші актори й наші постановники могли виробити настільки якісний продукт? При цьому не забувалося, що один із головних натхненників «Большой разницы» Віктор Андрієнко - чи не найкращий гумористичний актор в Україні й автор колись популярних «Шоу довгоносиків», «Веселої хати», «Приватного ЖЕКу» та «Приватної міліції». Тобто людина з таким досвідом створення гумористичних програм апріорі не погодиться на щось низькопробне. Усі знають: якщо Віктор Андрієнко за щось береться, то викладається на повну й до денця.

Минуло два роки, а номери з новорічної «Великої різниці» досі в пам'яті, варто пригадати бодай неперевершений скетч про корпоратив у дитячому садочку, на який запросили Святослава Вакарчука. Одне слово, враження дворічної давнини можна було б окреслити приблизно такими словами: «А це ж набагато смішніше, ніж московська версія!» Хоча, поки не було з чим порівнювати, російська «БР» видавалася чи не еталоном шоу пародій і здавалося, що краще вже просто нікуди. Виявилося, що краще аж ніяк не ворог хорошого. А українська версія виявилася реально смішнішою. І не з міркувань шароварно-патріотичних, мовляв, українське - значить найкраще, а все, що приходить з Москви, - це чергова спроба навернення українського телеглядача до «спільного коріння» двох братніх культур.

Успіх української «Великої різниці» було закорінено в українські ж реалії. Бо що таке пародія? Це номер (чи скетч, чи виступ - хоч як називай, суть її не зміниться), в якому артист максимально подібно передає максимальну ж таки кількість особливостей міміки, жестикуляції, вокальних чи пластичних даних пародійованого артиста, його манеру говорити тощо. Головний критерій успішності пародії для глядача - схоже чи не дуже передав пародист ці особливості. Якщо схоже, публіка вже готова плескати мужньому артисту. Ну, а якщо це ще супроводжується пародійним текстом чи гумористичним відтворенням ситуацій з кіно, шоу чи театральної вистави, ця публіка, яка далеко не завжди «дура», ладна пародиста на руках носити.

Проте для успіху пародії, окрім уже зазначених особливостей, потрібна ще одна, дуже важлива передумова: глядач обов'язково мусить знати предмет пародії. Без цього вона приречена. Ну, хто в Україні чи тій-таки Росії буде сміятися з пародії на якогось губернатора якогось американського штату, навіть якщо її зроблено з урахуванням усіх вимог жанру і з погляду американців вона смішна - далі нікуди?

Відтак шалений успіх перших випусків «Великої різниці по-українськи» зумовили саме українські предмети пародій. Спостерігаючи за шоу паралельно на російському «Первом» і на наших каналах (естафетну паличку «Великої різниці по-українськи» перехопив «1+1»), неважко помітити: концептуальна відмінність між цими «різницями» полягає в тому, що в Росії та Україні - цілковито різне телебачення. І те, з чого регочуть глядачі російського «Первого», наші не завжди навіть розуміють, адже вони просто не дивляться програми російських каналів, якщо, звісно, їх не ретранслюють українські. А шоу - телевізійне й зазвичай демонструє пародії саме на телевізійний продукт. Якщо на мить відволіктися від «Великої різниці» й зачепити ще один успішний формат «Первого», «Прожектоперісхілтон», то цей останній не потребує іншонаціонального варіанту, бо Іван Ургант, Олександр Цекало, Сергій Свєтлаков і Гарик Мартиросян перш ніж видавати свої іскрометні дотепи, зачитують в ефірі найбільш одіозні цитати з газетних публікацій. Тож предмет їхніх імпровізацій зрозумілий усій російськомовній публіці на пострадянському просторі.

Повертаючись до шаленого успіху «Великої різниці по-українськи», яка вже рік як прописалася на «Плюсах», варто зазначити, що свобода тут - поняття відносне. І проблема не стільки в несміливості її авторів, скільки в бажанні телевізійних топ-менеджерів перестрахуватися. Всі пам'ятають, як на ICTV з російської версії програми (яку канал теж показував) вирізали пародію на Януковича та Ющенка. Те саме сталося з відкриттям Міжнародного фестивалю «Великої різниці» в Одесі, звідки в телеверсії нещадно викинули номер із Лукашенком та Януковичем. Тим часом пародії на українських та білоруського керманичів традиційно йдуть на «ура» в Росії. Може, саме таке самоуправство керівництва ICTV обурило Олександра Цекала та Костянтина Ернста, продюсерів «Великої різниці», і вони не змогли відмовитися від пропозиції каналу «1+1»?

Декорації порівняно з попереднім майданчиком стали ще дорожчими, акторів - ще більше. Ну, а які захмарні гонорари отримують самі ведучі проекту, ні для кого не таємниця.

Проте якраз на каналі «1+1» «Велика різниця по-українськи»... почала свою «українськість» поступово втрачати. Дедалі менше в проекті пародій на власне український продукт, натомість збільшується кількість сюжетів на «інтернаціональні» теми, приміром, нам пропонують то пародію на фільм «Свадьба в Малиновке» (нічого сучаснішого автори не знайшли!), то варіації на теми французьких чи американських фільмів. Або ж узагалі - «мрію Олександра Цекала», пародію на німецьке порно 70-х років! Ну, можуть іще в контексті спільнослов'янського культурного коріння показати пародію на російську народну казку, яка жодного стосунку до українського фольклору не має.

Винятком став хіба що випуск 23 грудня, у якому показали дуже милий номер на тему української версії проекту «Останній герой». Дякувати Богу, наші актори ще не розучилися остаточно розмовляти українською, щоб показати Остапа Ступку, Андрія Куликова чи Андрія Ковальського. Але не ця пародія вразила до глибини душі глядацької.

Чи то на гребені «сніжної революції» в Москві, чи то з огляду на якісь глибинні прийдешні зміни в оточенні владної верхівки в Росії, а може, керуючись обома мотивами одразу чи й володіючи певною інсайдерською інформацією, автори програми здійняли руку на найбільші святощі сучасної Росії - вони створили пародію на самого творця «Русского міра» патріарха Кирила! Це аж надто сміливо, якщо врахувати, що буквально днями патріарх сидів поруч із Володимиром Путіним, коли поки ще президент РФ Дмитро Медведєв зачитував своє щорічне послання Федеральним зборам Росії. До всього ж, хлопці ризикували цією пародією, що висміює дорогезні авто, годинники й усілякі ґаджети святих отців, а також позамежні ціни на їхні послуги, накликати на себе гнів найголовнішого українського шанувальника Кирила Гундяєва - Віктора Януковича. Цікаво, чи можлива така пародія на російському «Первом»? Щось підказує, що настільки далеко там іще не зайшли.

Складається враження, що продюсери програми уклали джентльменську «угоду про ненапад». Мовляв, у вас в Україні ми не робимо пародій на ваших можновладців, але трошки кусаємо своїх другорядних персон. А в себе не чіпаємо рідних, але натомість по ваших можемо топтатися, як захочемо.

А проте наразі альтернативи «Великій різниці по-українськи» на наших телевізійних теренах не маємо. Якщо ж нівеляція тем - предметів пародій почнеться знову, то доведеться перемикатися на канал «Гумор/Бабай», що демонструє «ульотні» комедії часів наших бабусь...