Колись ми мріяли про цілодобове телебачення. Піздньорадянські телехіти «Взгляд» та «До и после полуночи» закінчувалися максимум о першій ночі, після цього мовлення припинялося. Тепер ніхто вже й не згадає бодай приблизну дату, коли вітчизняні телеканали перейшли на цілодобовий режим роботи. І, якщо чесно, навряд чи велика кількість телеманів користається  з цього. Почасти люди сидять до перших півнів у Інтернеті, переважно – засинають і ремствують, що часом хороші фільми та програми ставлять після 00 годин. Невже це справді так?

23 березня я пролежав перед телевізором цілу ніч, перемикаючи канали. Попередньо програму не вивчав, просто не спалося, не читалося і не писалося. Тож нічне телебачення повинно було розділити зі мною нічну самотність. Навряд чи захочу повторити власний подвиг. А це таки подвиг – не заснути з телевізором.

На ISTV відразу після опівночі повинен був початися дещо контраверсійний фільм «Перо маркіза де Сада» з Кейт Уінслет та Джефрі Рашем у головних ролях. Історію написання скандальних порнографічних романів засновника садизму можна було б переглянути проти ночі ще раз, та кіно почалося невчасно – трошки затримав молодий Дольф Лунгрен. Чекаючи, поки він остаточно догромить якудзу в давній стрічці «Каратель», перемкнув на «1+1». Там – чергова серія «Сексу і міста». Краще вже нічні новини на «Інтері». Але вони - політичні, тому повернувся на «плюси». Там хоч не про партії і блоки.

Десь через п’ять хвилин почалося очікуване кіно. Дивлячись його, я піймав себе на думці, що не можу дочекатися рекламного блоку: маркіз де Сад набридав, ще не встигнувши навіть почати спокушувати пралю з божевільні, в якій ув’язнений. Тому навмання перестрибнув на К1, де вже йшов якійсь явно європейський і явно не новий фільм без початку і кінця. Наступні хвилин десять розважав себе тим, що намагався вгадати, зібравши докупи всі свої відомості про світовий кінематограф, що ж тут дають. Умови гри я пам’ятав: цей канал спеціалізується переважно на «іншому» і принципово некомерційному кіно. Нарешті,  вирішив, що дивлюся знаменитий «Бляшаний барабан» (за романом нобелівського лауреата Гунтера Граса), звірився,  нарешті,  з програмою, привітав себе з виграшем і, поволі натискаючи кнопки пульта, побрів назад до маркіза де Сада.

По дорозі зачепився за новини на «Тонісі» і, зрозумівши, що вони політично заангажовані, а вночі політики не треба, благополучно проминув К2, де традиційно йдуть безкінечні серіали, котрі не піддаються жодній ідентифікації і аудиторію яких уявити практично не можливо. На «Ентер фільмі» з`ясовували свої космічні стосунки герої занудного «Стар Треку». Трошки послухавши музику на М1, на кілька хвилин затримався на російському серіалі «Атаман». Саме відбувалася сцена, в якій держава зраджувала російського кадрового офіцера та його ідеали, після чого він понуро брів нічною Москвою. Я не бачив цього фільму раніше, але знову вирішив погратися, припустивши: «Зараз хтось повинен продати йому військові нагороди». Точно – цинічний юнак виринає просто перед зрадженим отаманом і під супровід звуків вуличного шансону намагається всучити йому георгіївські хрести і ордени Великої Вітчизняної. У цей самий час на СТБ активно починали грати в «Царя гори», а оскільки правил цієї гри і вищого смислу в неї грати я не знаю, то пропустив  і це нічне видовище.

Маркіз де Сад на той час розійшовся не на жарт і вже режисирує огидною порнографічною виставою в дурдомі. В цей самий час здоровенний божевільний збоченець намагається зґвалтувати героїню Кейт Уінслет за лаштунками театру. Вона лупить його розпеченою праскою, він виє, маркіз у захваті. Я перемикаю канал. Опинився на «ТЕТ», каналі без політики, де як раз були «Деталі» з Тіною Канделакі. Її та російського актора Вдовиченкова, виконуючи постанову Нацради з питань телебачення та радіомовлення, дублювали українською мовою. На цьому варто було зупинитися. Хто б там що не казав, але видовище справді непересічне. Звучить це все оригінально і не аж так неприродно. Зрозуміло, що керівництво «каналу без політики» вирішило довести ситуацію з вирішенням мовної проблеми до абсурду, тільки вийшло з точністю до навпаки. Рейтинг каналу трошки зріс – люди просто з цікавості почали дивитися, як українську мову накладають на змікшовану російську. Принаймні, суджу по собі.

Актор Вдовиченков наштовхнув на думку, що десь зараз повинен бути нічний повтор «Бригади» на «плюсах». Але облом: замість улюбленого мільйонами серіалу про хорошу братву показують якійсь дуже давній американський фільм «Перша сторінка». В чому справа і чому такі розбіжності в програмі, розумію досить швидко. Виявляється, цього вечора виступав Президент у прямому ефірі, тому після гаранта Конституції не пасувало показувати фільм про бєспрєдєл. Тож запустили якусь серію «Няні». А вночі поставили нейтральний і нецікавий фільм, бо «Бригаду» покажуть і повторять на наступному тижні. Засмучений, повертаюся до маркіза де Сада, якого вже тримають голим у карцері. Відразу стрибаю на 5 канал. Чесних новин там зараз нема, зате є здоровенний тарган, який залазить у жіноче декольте. Пішов на кухню поставити чайник, заодно шугонув власного тарганиська.

Поки чайник кипів, машинально блукав від серіалів, ігор та музики до маркіза де Сада, з яким уже встиг навіть в чомусь здружитися. Поки що розумної альтернативи фільмові про його подвиги не було. Зате коли чайник,  нарешті,  засвистів, на «Ентер фільмі» почалися кінотрейлери. Наступну годину провів із ними, остаточно забувши про маркіза.
 
Після трейлерів на цьому ж каналі пішли старі добрі та німі «Червоні дияволята», радянська кінокласика. Як переконався, на інших каналах одні кліпи помінялися на інші, одні невідомі мені серіали змінилися такими ж самими, а одні іноземні художні фільми з невідомими акторами прийшли на зміну іншим. Та коли після «Дияволят» загавкав «Джульбарс», я не витримав, перемкнувся на «Інтер» і подивився там у рамках «Першої експедиції» нічний повтор «Убивчої сили».

Світанок прийшов із «Саундреками» на «Ентер фільмі», і остаточно я зустрів новий робочий день зі «Сніданком з «1+1». До речі, нарешті подивися в оновленому форматі програму, в якій колись мав честь працювати.

Таким чином, зробив для себе кілька суттєвих висновків. Перший: нічне телебачення може швидше виконувати функцію фонового, аніж пізнавального чи розважального. Воно – для тих, хто працює цілодобово на якій-небудь сидячій роботі, наприклад – у міні-маркеті чи кіоску, де є можливість встановити телевізор. Треба, аби щось говорило. Другий: щось справді цікаве, заради чого варто не спати, можуть знайти у нічному ефірі лише власники сателітних антен, і в жодному разі – не власники соціальних пакетів від «Волі кабель» (про тих, хто обмежується комунальною чи кімнатною антенами, взагалі мовчу). Нарешті, третій, приємний: на нічному ТБ на кілька порядків менше реклами.


Не спав Андрій Кокотюха, для «Детектор медіа»