Початок матчу. Коментатори «Інтера» розгублені: хтось (насправді перший віце-президент Федерації футболу України Олександр Бандурко) вручає Олегові Блохіну якусь (насправді спеціальну нагороду УЄФА футболістам, які зіграли 100 і більше матчів на міжнародній арені) відзнаку.

Коментатори не впевнені в цьому: «Наскільки я розумію, Олегу Блохіну - за те, що зіграв понад 100 матчів за національну команду... Анатолію Тимощуку - також... Таку ж нагороду отримує Андрій Шевченко...»

Всіляко викручуючись, журналісти сяк-так виходять із ситуації. А вони ж мали би знати і сценарій першого матчу на стадіоні НСК «Олімпійський», і літнє рішення УЄФА щодо нагородження 111 «сотників» (інформацію про це опубліковано 30 серпня 2011 року на офіційному сайті Європейського союзу футбольних асоціацій)...

Що ж до коментування перебігу подій на стадіоні НСК «Олімпійський», то змушений констатувати актуальність рішення Укртелерадіопресінституту започаткувати довготривалий цикл семінарів для футбольних журналістів.

Підтвердження свого висновку я знайшов на сайті champion.com.ua (він передрукував повідомлення «Детектор медіа» про цей проект) - у розділі читацьких відгуків.

Дослівно, не редагуючи, процитую лише одного автора - Куража: «Классика: тупой тупого не научит... Доброжелатель рекомендует: 1) - тупые комментаторы должны сначала научиться озвучивать состав команд не по порядковым номерам, а по функциям футболистов. 2) Не орать как резанным Гоооооооол!!!!!!!!! на случайно вкатившийся мяч в ворота. 3).До конца матча зритель или слушатель не должен понимать за кого «болеет» комментатор. 4) Восхищаться скоростью мышления и качеством исполненного приема, а не личностью футболиста. 5) И главное. Комментировать игру, а не мнение комментатора на происходящее. Прочие басни нас интересуют в паузах, а не вместо игры...»

Грубощі Куража залишимо на його совісті. Але погодьтеся: провідні фахівці в жанрі коментованого телерепортажу (вони ж репрезентують провідний канал країни!) не обмовилися жодним фаховим словом ані про стратегію, ані про тактику головних тренерів національних команд України і Німеччини. Ані загалом, ані конкретно - залежно від розвитку футбольної драми.

Натомість інтерівці ганялися за м'ячем, як радіорепортери. В останній третині ХХ століття можна було зрозуміти, наприклад, Віктора Нестеренка. Адже він на УТ прийшов із УР (навіть великий Вадим Синявський не міг на Центральному телебаченні остаточно позбутися хвороби рідного Всесоюзного радіо!), - звідки ж ця болячка в суто телевізійних кар'єристів початку ХХІ століття?!

Шановні профі, мільйони вболівальників дивляться і бачать те, що й ви.

Та далеко не все. У вас, профі, є чимало суттєвих переваг. Перша - знання залаштунків. Друга - ексклюзивний доступ до героїв події. Третя - дихання трибун. Четверта - панорама футбольного поля. П'ята - співпраця з режисером. Etc.

Кілька фраз про роботу інтерівського журналіста, який облаштувався обіч ставки головного тренера нашої національної команди. На мій погляд, репортерські виходи звідти в ефір - на грані між етикою й законом.

Не вдався так званий італійський формат, не вдався! Бо, свідчу, в Римі «боковий» журналіст не підслуховує настанов da allenatore della squadra azzura підопічним, а змушує того (так-так, під час фут-шоу!) відкрито пояснювати свої дії телебаченню, Італії, Європі.

Окрема тема - мовно-стилістичні вправляння журналістів «Інтера». «Дякуючи» замість «завдяки» - це лише квіточки...

До речі, зачепився за такі самі школярські пеньки і ведучий «Великої політики» Євгеній Кисельов, який коментував перипетії «Олімпійського» відразу по закінченні матчу. Замість «из-за» (тобто «вследствие», «по причине» тощо) він ужив «благодаря». Зрештою, - після своєї фірмової еее-паузи - спробував виправити неприпустимий для його статусу огріх: «...Э-э-э... Я имею в виду благодаря... э-э-э... в кавычках...»

Е-е-е...

Е-е-е-х!

Віталій Довгич, завідувач кафедри Укртелерадіопресінституту, співорганізатор пілотного семінару футбольних журналістів

Ілюстрація- gazeta.ua