Я недарма перефразувала для матеріалу про Андрія Пальчевського та його активну медійну діяльність назву старої програми російського каналу СТС, побудованої на імпровізації учасників. Бо хоч і проіснувала вона не надто довго, та пафос заголовку відповідає тому, що нині відбувається в українському медіапросторі.

Пальчевський, якого піарять щосили і вороги й друзі, і критики й доброзичливці, вочевидь прийшов усерйоз і надовго. Ніхто достеменно не може сказати, що саме спонукало успішного російського бізнесмена переїхати в Україну і для чого було йому пхатися на не надто хлібне місце заступника міністра у справах сім'ї, молоді та спорту (ще до його приєднання до Міністерства освіти та науки на чолі з сумнозвісним Дмитром Табачником), але зрозуміло одне: поява президента благодійного фонду «Євролаб» у вітчизняному телепросторі збурила багатьох. Сам офіційний і головний спонсор програми «Шустер live», а від початку нинішнього року - автор і ведучий програми «Глибинне буріння» на тому ж таки Першому національному, де виходить ток-шоу Савіка Шустера, незважаючи на плітки недоброзичливців про його російське громадянство, стверджує: «Я народився в цій країні, знаю наш менталітет, але я поїздив по всьому світу і бачив багато народу. Я хотів би міняти це ставлення українців до себе (йдеться про те, що українці не вважають себе видатними інтелектуалами. - Авт.) І не тому, що я є видатним мислителем або ерудитом. Я - каталізатор бесіди. Назвати це талантом, напевно, було б занадто, але здатністю можна однозначно. Люди в моїй присутності починають говорити, а враховуючи те, що телебачення - жанр розважальний, я можу високочолого інтелектуала перевести з формату голови, що говорить, у голову, так би мовити, "звеселяючу"».

З цієї цитати, взятої з сайту Першого національного, випливає, що Андрій Іванович Пальчевський вважає себе більшим патріотом, аніж представники деяких опозиційних політсил, а отже претендує стати якщо вже не духовним провідником нації, то принаймні її інтелектуальним каталізатором. Перепрошую, але ще раз не втримаюся від цитати з того ж таки джерела:

«Наша мета - створити бейнчмарк, або "найчистіший зразок", там, де можна, - своїми силами, там, де не можна, - не треба соромитися просити допомоги. Наша сила в тому, що ми відкрите суспільство - ми можемо говорити з англійцями, ми можемо говорити з американцями, ми можемо говорити з китайцями, ми можемо говорити з росіянами. Хтось повинен доносити до країни розумні думки. Якщо ми дітей з України виведемо на фінішну пряму, і вони через енний час стануть хто великим фізиком, хто хіміком або математиком - вважайте, що все вийшло. Всі відпрацювали: я на своєму посту, Бенкендорф на своєму і Янукович на своєму. Ось, що ми повинні зробити - ми повинні допомагати талантам. Це головна справа».

Отакі амбітні завдання в автора «Глибинного буріння». І я б не квапилася заперечувати досягнення Андрія Пальчевського в його зусиллях розбудити інтелектуальний інстинкт українського глядача. Хай його називають ворожим розвідником, апелюючи до його диплома про вищу освіту, здобуту в одіозному Військовому інституті іноземних мов у Москві. Так, останній випускав фахівців для «делікатних доручень» за кордоном, а отже, простіше кажучи, чекістів, серед яких колишніх не буває. І сам факт передислокації військового розвідника на терени України можна без жодних церемоній вважати черговим службовим відрядженням на території «умовного супротивника». Так само як його спонсорування ток-шоу Савіка Шустера і власне впровадження в тіло українського телемедіапростору - чітко окресленим завданням московського керівництва з промивання мізків нерозумному молодшому братові, а також створення нових технологій маніпулювання свідомістю. Проте погляньмо на ситуацію під іншим кутом зору. А саме - як використати безумовні таланти пана Пальчевського на благо саме тим, проти кого він їх, на думку деяких медіаекспертів, використовує нині. Тобто на благо нас із вами - глядачів «Глибинного буріння», ток-шоу «Шустер live» та читачів «Женского журналу», де мачо українського телебачення веде авторську колонку.

По-перше, щодо маніпуляцій і маніпулювання (це все-таки хоч і співзвучні, але різні поняття). Так от, якщо вже йдеться про ці процеси, то в нас вистачає своїх фахівців із запудрювання мізків. Починаючи з поки що засудженої Юлії Володимирівни. Я до того, що немає технологій, які б уже не було успішно випробувано на українцях у наших ЗМІ - від чорного піару середини 90-х до більш витончених технік за допомогою замовчування суспільно важливої інформації та формально законних, а по суті - сфабрикованих кримінальних справ проти політичних супротивників. Десь між цими крайнощами стоять інформаційні кампанії про національну небезпеку у вигляді свинячого грипу та про те, що Україна може цілком обійтися без російського газу, якщо топитиме котельні... соломою або тирсою.

Тобто йдеться про те, що рідні маніпулятори за 20 років так задурили голови співгромадянам, що вони вже давно нікому і, на жаль, ні в що не вірять. Як каже доктор Хаус, «брешуть усі!». Тож поява іноземних підданих в українських ЗМІ (а їх - цілий десант, починаючи від пріснопам'ятного Дмитра Кисельова, який вів колись псевдоаналітичну програму на ICTV, продовжуючи вже згаданим Савіком Шустером, який час від часу міняє канали, та закінчуючи Євгенієм Кисельовим із його «Великою політикою» на «Інтері» і віднедавна - громадянином Пальчевським на Першому національному) спочатку не надто акцентувалася. Навпаки, нас переконували: ці професіонали несуть справжню свободу слова і втекли з Росії саме тому, що там її утискали. Ну, як завжди - дурні хохли не можуть самі впоратися, то нате вам, брати, взірці справжньої тележурналістики. На що перетворилися Кисельов та Шустер - усі вже побачили. Їхні ток-шоу відверто заточені під владу і цим самим у парадоксальний спосіб привчають українського глядача читати між рядків, проникаючи в глибини маніпуляційних технологій. Але якщо людей учать самостійно мислити, хто скаже, що це не корисна і навіть не боговгодна справа?

Те саме стосується і програми «Глибинне буріння» Андрія Пальчевського. Незважаючи на майже одностайне обурення критиків тим, що він просто купив собі посаду інтерв'юера або тим, що запросив на прем'єрну програму одіозного Нікіту Михалкова, який дозволяє собі стверджувати, нібито Україна - це те саме, що й Росія, Пальчевський тими першими програмами змусив про себе говорити. А отже, досяг мети кожного журналіста, котрий відкриває власний проект. І яка в тому шкода? Та суцільна користь! По-перше, він спровокував суспільну дискусію, а по-друге - змусив українців бодай на вербальному рівні об'єднатися проти хай багато в чому умовного, але все-таки ідеологічного ворога. Тим самим сприяючи черговому пошуку й утвердженню власної ідентичності.

Проект «Глибинне буріння» вже самою назвою провокує на непристойні асоціації, і тут у його автора - явні проблеми з надмірним почуттям гумору. Але коло запрошених гостей, які охоче беруть участь у цій програмі, не може не викликати поваги. Тут вам і Мирослав Попович, і Карлос Сантана, і доктор медицини дослідник світової статистики зі Швеції Ганс Рослінг, і Борис Гребенщиков, і перший президент незалежної України Леонід Кравчук... Навряд чи всі ці шановані люди зголосилися до участі в програмі Пальчевського за якісь шалені чи, навпаки, невеликі гроші. Скоріш за все, їм імпонує ідея «Глибинного буріння», яку так наполегливо скрізь підкреслює автор та ведучий: «Ніякої політики!». Ну, щодо цього можна сильно засумніватися, переглянувши бодай кілька випусків. Але те, що ведучий до кожної програми ретельно готується, не зможе заперечити ніхто. Це показали ефіри з доктором філософії Мирославом Поповичем, з тим-таки Гансом Рослінгом. У випадку з Поповичем автор програми взагалі скидався на надміру старанного учня-відмінника, якому так кортить похвалитися на уроці своїми знаннями, що він без кінця тягне руку й прагне відповісти на запитання, яке ще навіть не прозвучало. Достоту, як та Герміона Ґрейнджер із «Гаррі Поттера». Тож ми дізналися, що Андрій Пальчевський перед зустріччю зі знаним філософом, автором книжки про Григорія Сковороду, вивчив абсолютно всі доступні йому джерела і так прагне поділитися новими знаннями й відкриттями в царині біографії Сковороди, що подеколи за тим учнівським азартом гість не мав часу на гідну відповідь.

І на світовій статистиці, виявляється, наш герой розуміється, і на історії музики, і на генетиці, як і на різниці між українськими та російськими жінками знається... Напевно, якби йому поставили завдання за ніч скласти вічний двигун, він би з тим чудово впорався! Аби потішити чергового гостя. Просто якийсь титан Відродження виходить - вельми едукований, як писали наші предки, комунікабельний, як сказали б уже ми, та ще й дотепник неабиякий. Стільки чеснот в одній людині - і щоб їх не використати? Згадаймо і збагнімо принаймні одне: більшість варягів, які приїжджали на нашу землю правити, рано чи пізно починали працювати в інтересах цієї землі. Я, втім, не маю на увазі тоталітарні часи. Це окрема пісня й окрема історія. Тож мусимо вчитися у Кисельових, Шустерів та Пальчевських того, чого були довго позбавлені - національної самоповаги, впевненості в своїй історичній правоті та звичайному праві називатися людьми. А там, дивись, і до експорту ідей у світ дійде. Зрештою, хто творив Російську імперію, як не українці з Гетьманщини? А пан Пальчевський нам у тому допоможе, хай навіть це й не входить до його найближчих планів...

Фото - life.pravda.com.ua