Усе-таки шкода, що канал ТВі мовить лише через супутник. А тут йому ще й Нацрада регулярно якісь попередження виносить, при цьому заспокоюючи, що жодних санкцій вони за собою не тягнуть, просто в неї, у Нацради, функції такі - попереджати. Та й із цифрою в каналу наразі не склалося. Поки що невідомо, що відбуватиметься з ТВі надалі, але, повторюся, шкода, що покриття в цього каналу не настільки широке, як хотілося б його засновникам, а також шанувальникам.

Уже той факт, що на екран повернувся рафінований естет та інтелектуал Юрій Макаров заслуговує, щоби тішитися. Наче повернулися часи старих добрих «Плюсів» із документальними програмами про «найголовніше». Причому нова програма на ТВі із Юрієм Макаровим під назвою «Цивілізація» йде не глупої ночі, а чи й під ранок, як це полюбляють робити з програмами для вдумливих глядачів на рейтингових загальнонаціональних каналах, а тоді, коли діти, набавившись, бачать уже третій сон, а батьки, спраглі поживи для мозку, можуть, зручно вмостившись на дивані, переглянути документальне кіно, яке змусить замислитися навіть тих, хто весь полемічний запал витрачає, аби довести тезу Володимира Путіна: розпад СРСР - найбільша трагедія XX століття.

Саме тому і шкода, що цикл авторських програм Юрія Макарова «Цивілізація» не став надбанням аудиторії тих самих найбільш рейтингових каналів, що годують свого глядача серіалами з життя російських ментів, злодіїв чи провінційних Попелюшок або ж повторами старих випусків гумористичних програм того ж таки російського виробництва.

Коли ТВі анонсував новий телевізійний сезон, про «Цивілізацію» Юрія Макарова в деяких ЗМІ казали, що це буде проект на кшталт парфьонівського «Намедни», а сам ведучий в інтерв'ю муніципальній київській газеті розповідав, що знімає програми про ковбасу та джинси в 70-х роках минулого століття. Зокрема й про те, що в радянському минулому було чимало доброго. Але вже безпосередньо перед стартом нового сезону анонс програми відомого журналіста, а від кількох років ще й письменника звучав так: «Документальний показ під рубрикою "Цивілізація" об'єднується всього лише одним спільним знаменником: він стосуватиметься цивілізаційного вибору. Це можуть бути біографії видатних людей, майже туристичні покази відомих місцин, розповіді про суспільно важливі тенденції... - усе, що може включати в себе поняття "цивілізація". Передмова ведучого Юрія Макарова допоможе "прив'язати" ці сюжети до українського повсякдення, актуалізувати й, можливо, загострити тему».

Судячи з того, що демонструє Юрій Макаров у своєму проекті, він відмовився від формату «імені Леоніда Парфьонова» цілком свідомо. Адже бути чиїмось епігоном завжди не надто приємно, а використання чужого, хай і дуже успішного формату неминуче викликає аналогії й порівняння, і зазвичай не на користь тих, хто йде вже втоптаною стежкою. Натомість «Цивілізація» пропонує документальне кіно, вироблене не в Україні, а за кордоном, чи то в Росії, чи то у США. І роль Юрія Макарова в обраному форматі - це роль такого собі Вергілія, який провадить подорожнього (у нашому випадку - глядача) всіма колами пекла під назвою «Радянський Союз».

Приміром, 20-го вересня у програмі «Цивілізація» нам показали документальний фільм «Вадим Туманов. Нокаут». Ті, хто поклав життя на вивчення життя і творчості Володимира Висоцького, звісно, знають, що це за людина. Але для тих, хто вивчав факти біографії кумира 70-80-х років минулого століття не настільки повно, кіно про колишнього політзека, боксера й золотопромисловця, а також найкращого друга актора й барда Володимира Висоцького, стало справжнім одкровенням. Фільм російського режисера та сценариста Володимира Мєлєтіна скупими мазками розповідає про приреченість будь-якої особистої чи приватної ініціативи в імперії під назвою «Радянський Союз». І передмова до фільму Юрія Макарова, який у своїй звичній ненав'язливій манері дуже просто каже про надзвичайно складні речі, зокрема про цілковиту несвободу країни, яку ми втратили (комусь - на щастя, а комусь - на біду), каже справді про цивілізаційний вибір. Вибір між волею-неволею. Вибір між неминучою катастрофою в економіці, до якої призвело планове господарство «країни мрій», і приватною ініціативою, яку знову ж таки задушила «в палких обіймах» та сама планова система. Колись, на світанку перебудови, її ще називали адміністративно-господарською. В устах молодих перебудовних демократів це звучало як лайка.

Найтрагічніше, що альтернативну модель економіки, яку втілювала золотодобувна артіль Вадима Туманова «Печора», було розгромлено... 1987 року, за два роки по проголошенні перебудови і прискорення і за сім років по смерті барда. Тут уже не настільки важливий факт, що для своїх «тюремних сонетів» Висоцький, який зроду не сидів по тюрмах, а, навпаки, обертався в середовищі культових людей свого часу - акторів, письменників, архітекторів, одне слово, тієї московської антисталінської та антихрущовської, а згодом - антибрежнєвської фронди, використовував спогади саме Вадима Туманова. Важливо те, що українському глядачеві показали: будь-яка імперія, заснована на облуді й ненависті, приречена на падіння.

А четвертого жовтня Юрій Макаров анонсував документальний фільм циклу «Радянські військові машини». Кіно це знято американськими документалістами, і йдеться в ньому про те, як у колись радянському Казахстані, а також досі цілком радянському Єкатеринбурзі виготовляли справжнісіньку біологічну зброю. І як у колишньому Свердловську 1979 року спалахнула епідемія сибірки, вірус якої вирощували на місцевій фабриці біологічної зброї. І як загинули від неї сотні працівників фабрики. Я не буду переказувати тут справді страшного сюжету про те, як із фабрики стався витік спор сибірки і як працівникам шпиталю, де через це за лічені години вмирали люди, КДБ забороняло розповсюджувати будь-яку інформацію стосовно того, що епідемія бере початок саме з номерного підприємства, що їх колись просто позначали як «п/я», себто «поштова скринька» по-совєтському. Одне з незчисленних підприємств якогось із 9 оборонних міністерств СРСР. Цей фільм - знову ж таки про те, як небезпечно жити в країні, яка ні за що має життя своїх громадян.

«Цивілізація» Юрія Макарова - це нагадування про небезпеку тим забудькам, які досі ностальгують за радянською імперією. Безперечно, розпад будь-якої імперії - це завжди катастрофа для одних і благо для інших. Проблема лише в тому, хто і як скористається плодами того розпаду.

А щодо визначення поняття цивілізації як такого, то тут є занадто багато тлумачень. Зокрема «Вікіпедія» подає таке визначення: «Цивілізація - людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Наприклад, єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об'єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація, Буддистська та ін.).

Цивілізація - такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті».

Перепрошую за надто розлогу цитату, але йдеться все-таки про цивілізаційний вибір саме України і саме впродовж останніх 20 років її існування як держави. Найдовшої тривалості як незалежного державного утворення. Вибір Макарова у його програмі «Цивілізація» однозначний - Україні не потрібна російська цивілізація (деякі дослідники визначають її як окреме явище). Їй потрібен свій шлях. Хай неймовірно важкий, але все-таки свій. Без муміфікації колишніх кумирів колишньої імперії. Без творення «русского мира» за патріархом Кирилом. Без дикої візантійщини з її підкилимними розбірками і традицією хабарів. І якщо йдеться про власний шлях, то він усе-таки дуже відрізняється від «особого пути» Росії, котру й досі «аршином общим не измерить». Нам усе-таки більше імпонує західноєвропейський вибір, тисячолітньо-християнський, наївний, але такий живий!

А Миколі Княжицькому - знову ж таки велике спасибі. За Макарова. І за його особистий цивілізаційний вибір.

Фото - kp.ua