Зізнаюся чесно: мій найулюбленіший серіал іде не в прайм-таймі. І навіть не в передпраймі. І не глупої ночі. Це не «Втеча з тюрми», не «Обручка» і не «Свати». Його можна побачити посеред білого дня на не надто рейтингових каналах у проміжках між головними програмними продуктами. Він іде під шапкою «Телемедіа» й надзвичайно захопливо розповідає про соковитискачі, набори суперножів із надзвичайно міцної сталі чи парові праски разом із диво-пристроєм для фарбування будь-яких поверхонь.

Їй-бо, я не перебільшую! Герої цих сюжетів настільки входять у роль, так переконливо видають бажане за дійсне, що рука мимохіть тягнеться до слухавки радіотелефону, аби набрати заповітні цифри й замовити все, що рекламують неймовірні ентузіасти з мого телевізора. При цьому я чудово усвідомлюю, що всі ті диво-леза для апельсинового філе чи громіздка парова праска - чергове, сказати б сленгом, «разводілово» для наївного глядача.

І все одно - коли я чую слово «соковитискач», з мого серця направду витискаються щирі сльози вдячності до авторів українського перекладу тієї заморської реклами! Бо де ще можна те слово почути?

Каюся - якось таки довелося зателефонувати до «Телемедіа». Одразу ж виправдаюся: замовити той самий соковитискач попросив один далекий родич із провінції. Дякувати Богу, коли з'ясувалося, що рекламований товар - типовий кіт у мішку, коли тобі тупо пропонують купити те, що ти побачиш тільки після поштової доставки, від цієї послуги вирішили відмовитися. Соковитискач купили у фірмовому магазині, і він уже кілька років служить господареві вірою й правдою.

Але я нині не про те, наскільки успішно рекламісти торгують повітрям. Я про рекламу як неминуче зло. А зло можна й потрібно або ж мінімізувати, або ж навіть перевести в позитив. Це не означає, звісно, що ви повинні лякати знайомих виконанням пісеньки «О палмолів, мій ніжний гель!» у караоке-барі. Або ж - лякати їх, вискакуючи з-за рогу зі словами: «А ви хотіли б мати біліші зуби?» Тим паче, приладу, яким нахабний дядько в білому халаті, прикидаючись стоматологом, копирсається в роті впійманих просто на вулиці жертв, ви ніде не купите. Навряд чи друзі зрозуміють такий гумор. Проте без гумору сприймати всюдисущу рекламу просто не можна.

Тут потрібна одна важлива ремарка: той, хто не хоче витрачати час на перегляд телереклами, може просто перемкнути канали. Але телевізійні дирекції з програмування чи то змовилися, чи то вдають, що турбуються про інтереси глядача: рекламні блоки хвилин по 15-20 (залежить від рейтингу програми й каналу) майже на всіх каналах ідуть одночасно. І якщо запінг втрачає сенс, то під час цих блоків тільки те й залишається, що спробувати непогано розважитись.

Наприклад, розглядати рекламу прального порошку «Тайд» як такий собі бенефіс українських домогосподарок та їхніх нечупар-дітей. Ну хто ще добровільно зізнається, що, попри всю непедагогічність цього методу, наші мами за брудну майку лупцюють дітей паском? Але ж за гроші можна ще й не таке розказати! Тебе ж при цьому ще й у телевізорі покажуть! Радості й заздрості - на все село. То чому ж не потішитися за героїв цієї реклами?

З деяких нав'язливих роликів можна залюбки познущатися. Це переважно стосується тих, хто всім серцем ненавидить «русскій шансон» як жанр і однойменне радіо. Чого варте лише запитання на початку цієї реклами: «Ви ще й досі слухаєте паплюжні гудки у вашому телефоні?» Що таке паплюжні, мені як філологу не зрозуміло. Ну нема такого прикметника в українській мові! Є «паплюжити» (рос. - поносить, порочить, позорить, хулить) і «паплюження». А от слова «паплюжний» не дає жодний словник! Той, хто писав цей текст, вочевидь, дуже хотів у такий спосіб збагатити державну мову, яку слід уживати в рекламі, згідно з поки що чинним законодавством. Ну, не знаю, може, це була спроба перекладу «фені»... Натомість вийшов ще один привід «тіпа поржать» з недолугої реклами. А тих, хто хоч трохи розуміється на рідній мові, цей ролик може спонукати до палких навколофілологічних суперечок. Дивись, так і час можна згаяти, поки йде та осоружна реклама.

А ще можна пуститися в розлогі розумування, чиїм голосом розмовляє мальований персонаж ролика з тієї ж серії - справжнього Віктора Андрієнка чи пародиста. Теж непоганий варіант, щоби дочекатися кінця реклами. Головне при цьому - пропускати повз вуха зразки «непаплюжних» гудків у вигляді витворів Міхаіла Круга і його послідовників. Хоча... Якщо це не вдається, можна їм підспівувати, бажано в пародійному стилі. Ну, там, рвати на грудях тільник, чи що. А коли при цьому намалювати на тих грудях «золотиє купола», успіх у членів родини забезпечено!

Ще одна гра, яка допоможе пережити тяжкі хвилини випробування рекламою - побитися об заклад з ближнім, хто в ній знімався. Якщо ви дійшли згоди, що то насправді таки Ірина Розанова, можна зав'язати дискусію на тему, своїм вона голосом говорить українською без жодного акценту, чи ні. Або ж поговорити, яких висот сягнув фотошоп (бо ж повірити, що вже далеко не молода російська актриса так добре збереглася, можуть лише її безнадійні фанати). У таких продуктивних балачках ви знову ж таки згаєте час не зовсім бездарно.

А втім, попри все вищесказане, є в телевізорі реклама, на яку... чекають. Це передусім стосується телеглядачів, які люблять тварин. А конкретніше - котів. Можна їх у хаті й не тримати, а просто любити здалеку, суть від того не зміниться. Бо коли на екрані з'являються пухнасті створіння в особах кота Бориса, білосніжного «перса», британського блакитного або ж смугастого «скотіш страйт» (тобто шотландського прямовухого), більше відомого в нас як кошеня породи «Віскас» (сама бачила оголошення на виставці котів: «Продаються кошенята породи "Віскас"»!), тануть навіть кам'яні серця. І цю рекламу можна дивитися як завгодно довго. Бо тварини не набридають. На відміну від людей.

Хоча й серед людських персонажів реклами трапляються живі й кумедні. Приклад - новорічний ролик мінеральної води «Миргородська». Отой, де тато в костюмі Діда Мороза виробляє якісь неймовірні кульбіти, а двійко дітей за ним досить насторожено спостерігають, явно підозрюючи в батька якесь душевне захворювання. Аж поки хлопчика не осяяло, і тоді він закричав: «Мамо, здається, тато хоче "Миргородську"!».

Не скажу, що лише телевізійний ролик змусив зробити нас вибір на користь «Миргородської», але в комплексі з грамотною промоцією в інших ЗМІ він відіграв свою роль - наша родина п'є лише цю мінеральну воду. Попри те, а радше - завдяки тому, що в ній не знімалися зірки. Байдуже, наші, російські чи голлівудські.

Ну не віримо ми зіркам! Краще вже про котів подивитися. Воно якось душевніше... Та й для здоров'я корисно!