Минув тиждень від часу арешту Юлії Тимошенко. Незрозумілої, неоднозначної, вкрай суперечливої події. Події, яка може мати дуже несподівані наслідки - як безпосередні, так і віддалені.

Чим же заповнено телеефіри протягом усіх цих днів? А тим самим - відстежуванням, хто що сказав, хто що пообіцяв, хто чим погрожував, хто кого хоче розігнати. Репортажами - іноді добротними, подеколи кон'юнктурними, найчастіше просто конвеєрними - аби було, аби не мовчати. Глядачі й досі чекають на аналіз події - її значення, причин та наслідків.

Усе зрозуміло: серпень - сезон телевізійного затишшя. Сезон суцільної релаксації та взаємного відпочинку глядачів і телевізійників одне від одного. Чимало глядачів у відпустках, чимало ведучих - так само. Великоформатні ток-шоу взяли тайм-аут і не виходять в ефір.

Із цього погляду час, коли було заарештовано Юлію Тимошенко, виглядає дуже вдалим для її політичних опонентів (чи то, простіше кажучи, влади). Мимоволі пригадуються часи президентства Леоніда Кучми, коли найдратівливіші кроки влади, спрямовані проти політичних опонентів та проти суспільства, припадали зазвичай на різдвяні канікули - час, коли в нашій «європейській» країні не виходять газети, а телебачення тільки й показує, як круто різноманітні зірки та зірочки святкують Новий рік, Різдво, Старий Новий рік та самі не знають що.

От і зараз була цілковита гарантія: повністю уникнути резонансу у ЗМІ не вийде, але й реакція суспільства на арешт Тимошенко буде млявою. Саме через інформаційний несезон.

Але все ж... Гаразд, хай гранд-ток-шоу не виходять в ефір. Та й що вони, власне кажучи, могли б дати? І «Шустер live», і «Свободу слова», і «Велику політику» об'єднує одна й та сама риса: про політику там розповідають самі політики. Вони самі себе коментують і самі себе аналізують; погляд на  сферу їх діяльності з боку суспільства відображення майже не знаходить. Останньому скрізь відведено одну й ту саму роль пасивного споживача: беріть, що дають.

І хоч би які правильні речі не виголошували час від часу політики в телевізійних ток-шоу, якими би слушними думками не ділилися - а однаково ці думки будуть до певної міри егоїстичними, а самі політики залишаються зацікавленими особами. Аж ніяк не безсторонніми спостерігачами й не об'єктивними арбітрами. І саме такими сприймають їх глядачі: вони можуть погоджуватися чи не погоджуватися з тим чи іншим політиком, можуть співпереживати йому чи обурюватися ним - але не очікують від них об'єктивності та неупередженості.

Тож великі ток-шоу - то радше ерзац-аналітика, квазіаналітика, але аж ніяк не просто аналітика як така. У такому питанні, як арешт Тимошенко, ці ток-шоу навряд чи дали б раду глядачам.

Є натомість недільні випуски новин, так звані тижневики. От вони, за ідеєю, й мали б заповнювати нішу аналізування подій, що сталися протягом тижня. Але й тут у даному разі - суцільна тиша. Поміж іншим, самий лише цей факт відсутності аналізу арешту лідерки опозиції наводить неупереджених спостерігачів на думку: щось, мабуть, там нечисто, хтось, мабуть, докладає зусиль, аби суспільство так і не зрозуміло, що й чому сталося.

Чи не єдиним каналом, який спробував заповнити аналітичний вакуум, став ТВі зі спецпроектом «Арешт Тимошенко: причини та наслідки для країни» (7 серпня). Але й тут була та сама вада: про арешт Юлії Володимирівни  міркували здебільшого політики. Не лише вони, але переважно вони. Так, протягом ефіру пролунала маса слушних думок - але ж вимовляли їх не безпристрасні експерти, а залучені до політичного протистояння особи.

Тим часом, слухачам радіо підносять дуже специфічну аналітику. Є на радіо «Ера», що на Першому каналі Українського радіо, авторська програма Сергія Коротаєвського «Про це говорять». Зірковий час цієї програми припав на часи пізнього Кучми, потім вона якось загубилася - й от знову привертає до себе увагу. В одному з випусків Коротаєвський дивувався бажанню іноземних дипломатів бути присутніми на судових засіданнях у справі Тимошенко, та й узагалі завеликою зацікавленістю цією справою з боку дипломатичного корпусу. «Уявіть собі, що український посол у Великій Британії наполягав би на тому, щоб бути присутнім на суді над бешкетниками, які розтрощили в Лондоні автівки та даблдекер!» (цитату записано на слух, тому вона може виявитися не зовсім дослівною, але точною по суті). Далі автор програми припускав, що українські дипломати почали б диктувати британському судові, як вести той процес проти «бешкетників». На його думку, це не викликало б у Великій Британії нічого, окрім подиву.

Надалі аналогії між Тимошенко й «бешкетниками» стали на радіо «Ера» загальним місцем. Слушні аналогії, справедливі, не маніпулятивні? На погляд обивателя - безперечно, так: там судовий процес - тут судовий процес; там іноземну зацікавленість не заохочують, тут - дозволяють. От, мовляв, яка м'якотіла наша влада, настав уже час їй грюкнути кулаком по столу!

Але насправді ніякої аналогії не виходить. Розтрощені автівки, автобуси, магазини у британських містах є фактом. Доконаним і доведеним, бо очевидним. Факт скоєння злочину Юлією Тимошенко не лише не доведений - от саме сумнівність складу злочину у висунутому проти неї звинуваченні й бентежить світову громадськість.

Аби визнати факт наявності злочину, необхідно довести три речі: правопорушення, заподіяння шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між ними. Припустімо, правопорушення таки було - Юлія Тимошенко перевищила-таки свої повноваження і знехтувала обов'язковою процедурою. (Саме по собі це є недоведеним, але припустімо, що так.) Припустімо, факт заподіяння державі шкоди також мав місце - ціна на газ є невиправдано високою. Але чи є між цими двома фактами причинно-наслідковий зв'язок? Якби Юлія Володимирівна найпунктуальнішим чином виконала всі належні процедури - чи стала б від того ціна на газ меншою, ніж вона є? Чи був би (і чи міг би бути) результат переговорів між Тимошенко та Путіним іншим, якби українська прем'єр-міністр повезла до Москви ще декілька додаткових папірців із підписами та печатками?

От на цей факт, судячи з матеріалів ЗМІ, ніхто під час слідства й суду не звертає уваги. (Чи це просто ЗМІ недбало висвітлюють висунуті проти лідерки опозиції звинувачення?) І от саме цей факт і бентежить світову громадськість - відсутність у висунутих звинуваченнях складу кримінального злочину, суто політичний характер висунутих звинувачень. Так, цілком можливо, що Юлія Тимошенко була поганим прем'єр-міністром - але це не кримінальний злочин, за це не судять.

Але на тлі відсутності телевізійної аналітики аналогії Коротаєвського нема кому й ніде розкритикувати. Нема кому показати: це - зовсім не аналогії, йдеться про цілковито різні юридичні ситуації.

Що ж мали б почути (й неодмінно почули б) українці, якби жили в країні зі стандартами телебачення, існуючими у демократичному світі, й де ЗМІ таки є четвертою владою, а не обслугою влади?

Найперше, це чіткі й аргументовані думки експертів-юристів: наскільки законно заарештовано Тимошенко, наскільки це відповідає українському законодавству й духу права. Дуже неоднозначна подія з сумнівним юридичним підґрунтям - саме так сьогодні сприймається арешт екс-прем'єра. Адже вона жодного разу не порушувала попередній запобіжний захід - підписку про невиїзд. Так, її поведінку в суді не кожен зможе назвати коректною, та й навіть розумною з суто практичних міркувань. Не відповідати на запитання судді по суті, а натомість повсякчас таврувати «Печерську філію Адміністрації президента» - це, звісно ж, ефектно, але навряд чи сприяє конструктивному веденню судових засідань.

Але чи є все це підставою для зміни запобіжного заходу? Чи передбачає це Кримінально-процесуальний кодекс?

Ніхто, окрім фахових юристів (не залучених до процесу, таких, що не є представниками ані Генпрокуратури, ані захисту Тимошенко!) того сказати не може. Тож українцям так і залишається сприймати арешт Юлії Володимирівни «серцем, а не розумом».

Саме юристи мали б звернути увагу на те, чи був арешт екс-прем'єра адекватним або раціональним кроком. Чи не розв'яже він руки самій Тимошенко? Адже ще суворішого запобіжного заходу не існує, гірше від арешту вже нічого не буде, і тепер лідерці «Батьківщини» вже насправді нема чого втрачати й нема чого боятися. Ніщо тепер не стримує її від перетворення судових засідань на театр одного актора. Чи міг цей арешт бодай у принципі сприяти досягненню оголошеної мети - наведення ладу в ході судового процесу, а чи він лише може зробити досягнення такої мети геть неможливим?

А от далі настала б черга політологів. Найперше, що вони мали б визначити, послухавши юристів, це: чи не є арешт Тимошенко спробою компенсувати те, що справа проти неї не клеїться? Компенсувати, власне, суворим запобіжним заходом непереконливість висунутих звинувачень? Коли закінчуються аргументи, в хід іде сила - чи не саме так повелася влада?

Коментуючи арешт Юлії Володимирівни, більшість оглядачів сходяться в тому, що влада пройшла точку неповернення. Арешт Тимошенко став тією подією, яку вже не можна відіграти назад, сказавши: «Даруйте, ми помилилися». І хай хоч скільки речники Адміністрації президента заявляють, що влада тут ані до чого, й на все виключно суддівська воля, -  їм у суспільстві здебільшого не вірять. Ані опоненти президента, ані навіть його прихильники: для багатьох із-поміж останніх втручання Януковича в усе, що відбувається в Україні, нехтування розподілом влад є плюсом, а не мінусом, саме тим, що й відрізняє дієвого президента від бездіяльного.

Але все це міркування - логічні, правдоподібні, але лише міркування. Був, утім, один незаперечний і вельми цікавий факт під час ефіру «Арешт Юлії Тимошенко: причини та наслідки для країни» на ТВі 7 серпня. Факт, вартий того, щоб на нього звернули увагу. Наприкінці програми ведучий Віталій Гайдукевич повідомив: жоден із запрошених народних депутатів від Партії регіонів до студії не прийшов.

Чи не було це доказом: у справі арешту лідерки опозиції влада аж ніяк не є стороннім спостерігачем? Чи згадування цього факту (нагадування про нього) не вартує більше, ніж усі посилання коментаторів на загальну політичну практику, що існує нині в Україні?

Політологи, якби з'явилися на екранах, мали б розглянути тактичні наслідки арешту Юлії Володимирівни. Хто виграє від нього? Адже Тимошенко - політик дуже специфічного характеру. Усю свою діяльність вона завжди будувала на боротьбі - причому боротьбі проти когось, а не за щось. Її арешт от саме таку ситуацію боротьби й зробив настільки наочною, наскільки це можливо. За часів Кучми саме арешт перетворив її на політичну постать першого ешелону. Власне, й поведінка Тимошенко в суді найбільше нагадувала поведінку російських більшовиків, які замість юридичного спростування висунутих проти них звинувачень часто-густо вдавалися до суто політичного таврування влади. Тепер, коли лідерку «Батьківщини» заарештовано, аналогія з хрестоматійними революціонерами стала практично повною - за одним лише винятком: на відміну від перших, Тимошенко веде мову про перспективу приходу до влади через вибори.

Протягом усіх останніх років головним публічним посланням, яке вона адресувала суспільству, саме це й було: як усі проти неї змовилися, як усі тільки й мріють, як би їй накапостити. Так і не оприлюднивши надто чіткої програми розвитку країни, Тимошенко зображувала постійну жертву чужих інтриг та підступів. Тепер влада як тільки могла полегшила їй завдання: не треба нічого вигадувати та перебільшувати - от вона, жертва, й от вони, підступи. Усе є гранично наочним.

Тепер Тимошенко уособлює собою ніяк не менше ніж саму Свободу. Відтепер навіть ті, хто ставився до неї як до політика дуже критично, мусять виступити на її захист - бо йдеться, власне, не про персону Юлії Володимирівни, а про наступ влади на свободу й право. Тепер уже не має ніякого значення, що каже сама Тимошенко, що вона собою являє й як себе поводить. Потрапивши до СІЗО, вона перетворилася на символ, коли її реальні якості є вже незначущими. Роль символу (зважаючи на імідж екс-прем′єра, зміст публічних виступів та слогани її передвиборчих матеріалів) - її улюблена роль, саме те, до чого вона й прагнула. Саме цій символічній ролі завдала нищівного удару поразка на президентських виборах - і от тепер Тимошенко отримала змогу цю роль відновити.

Ніщо інше, як цей арешт, не могло об'єднати опозицію та схилити на її бік багатьох «противсіхів».

Чимало з подібних думок ми чули у спецпроекті ТВі «Арешт Юлії Тимошенко...», але до підбиття підсумків, до систематизації цих думок ведучі, на жаль, так і не дійшли.

Але й це мало б бути не все. У країні розвиненого демократичного телебачення політологи неодмінно запропонували б глядачам свої погляди на стратегічні наслідки арешту Тимошенко. Зокрема, в тому ж таки спецпроекті ТВі доводилося чути досить усталену думку: влада прагне усунути головного опонента від можливості взяти участь у виборах. Це й справді виглядає логічним, за одним лише зауваженням: Україна йде до парламентських, а не президентських виборів, і особиста неучасть у них Юлії Тимошенко нічого не означатиме. Навпаки: арешт створив потужну рекламу їй, а отже, й її політичній силі.

Тут на екранах мало б з'явитися те, чого на українському телебаченні практично не було ніде й ніколи. А саме - ймовірнісний підхід: політологи мали б не виголошувати істини, а висловлювати припущення й гіпотези, змальовувати можливі сценарії. Таких сценаріїв існує декілька. Перший - той самий: тупе й лобове прагнення влади усунути головного конкурента. Принаймні, головного на сьогодні конкурента - адже зовсім не факт, що за понад рік нічого не зміниться.

Другий сценарій зводиться майже до того ж, тільки з іншою метою: влада хоче монополізувати умовно демократичне умовно проєвропейське електоральне поле, повторивши трюк Кучми 1999 року, коли Захід та Центр голосували за Кучму, аби не пропустити на Банкову Симоненка. Опанування владою європейської риторики та її дистанціювання від Росії може означати, що саме такий сценарій вона розробляє: Партія регіонів як єдиний запобіжник проти перемоги проросійських та комуністичних сил. Хоч би яким примарним на сьогодні видавався цей сценарій, а нема куди подітися від факту: найпереконаніші виборці Януковича розчаровані ним, вони не отримали ані єднання з Росією, ані офіційного статусу російської мови, ані «притискання до нігтя націоналістів».

Можливий і інший різновид такого сценарію: Партія регіонів прагне прийти до виборів як єдина bona fide політична сила, з усіх боків оточена радикалами та екстремістами - чи то ВО «Свобода», чи то КПУ. У будь-якому разі, для цього треба звільнити електоральне поле від тимошенківців.

Наступний сценарій видається парадоксальним, неможливим, але...

Арсеній Яценюк (!!!) в ефірі ТВі виступив за об'єднання опозиції, причому об'єднання довкола заарештованої Тимошенко. «Наша Україна», нібито, згодна на те саме - наскільки вона взагалі може бути на що-небудь згодна. Ба більше: Олег Тягнибок виступив на підтримку Тимошенко! Не треба й нагадувати: об'єднання всієї опозиції «під патронатом» лідерки «Батьківщини», на правах її молодших партнерів - дуже давня ідея самої Тимошенко. Ідея, що здавалася категорично неприйнятною для решти опозиційних сил, але тепер стала дуже близькою до втілення. Мрія бютівців про відсутність конкуренції в опозиційному таборі на очах набуває ознак реальності. А якщо зважити на те, що розрізненість та взаємне протистояння опозиційних сил є чи не єдиним порятунком влади, її, влади, поведінка видається просто-таки неадекватною.

За своєю природою БЮТ - така сама бізнесово-олігархічна політична сила, як і Партія регіонів. То, може, саме Юлія Володимирівна (з, нема куди подітися, дуже великим негативним рейтингом, тобто кількістю українців, які не проголосують за неї за жодних обставин) у ролі головного опонента влаштовує нинішню владу найбільше? Може, влада навмисне піднімає її рейтинг, щоб не проґавити момент появи й зростання нової, модерно-європейської опозиції? Може, влада навмисне заганяє всі опозиційні сили «під крило» (й під контроль) Тимошенко - з тим, щоб саме на неї, Тимошенко, перекласти функцію нагляду над опозицією?

Утім, усі ці міркування ми навряд чи почуємо в ефірі. Ще з «помаранчевих» часів інформаційної свободи функцію аналітики на телебаченні було віддано політикам, і лише їм. Тепер вони вже точно її не віддадуть. Тож замість телевізійної аналітики ми й надалі чутимемо й бачитимемо «партійну організацію та партійну літературу». Коли ж ідеться про репресії проти одного з політичних лідерів, це означатиме майже повну тишу.

Ілюстрація - «News-UA»