Перший національний щедро забезпечив ефіром святкування Дня Хрещення Русі цього літа. Він докладно висвітлював візит Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила до Києва, транслював богослужіння, документальні фільми та концерти (зокрема, з Москви та зі Співочого поля у столиці України). Свої враження і думки з цього приводу оглядач «Детектор медіа» Борис Бахтєєв виклав у статті «Літургія з ідеології» .

Тепер пропонуємо вашій увазі точку зору самого Першого національного телеканалу щодо доцільності показу подібних свят у телеефірі. На думку каналу, це дає громадянам змогу відчути спільні витоки свого народу та неперервність його історії. Автор - Ігор Савченко, головна редакція Першого національного.

У 1992 році вперше в історії українського телебачення відбулася пряма трансляція богослужінь - з Ватикану. Через два роки національне телебачення вперше висвітлювало події з українського храму - Володимирського собору. І ось уже майже 20 років Перший національний залишається чи не єдиним українським каналом, який проводить покази божественних літургій з найголовніших храмів країни.

Минулий тиждень у головній редакції Першого національного майже повністю був присвячений роботі над інтелектуальним наповненням підготовки до прямих трансляцій і програм до Дня Хрещення Русі. Канал висвітлював це свято у прямому ефірі, і трансляції літургій з кафедральних храмів мали медіа-показники вищі за середні (5-5,84% за аудиторією 18+). Отже, глядач не лишився осторонь цієї події.

Христина Стебельська, головний редактор НТКУ, яка разом з Георгієм Коваленком та Дмитром Степовиком коментувала урочистості з нагоди Дня Хрещення Русі, пов'язує популярність таких передач серед глядачів з великим духовним значенням, яке вони несуть для кожного громадянина: «Перш за все, завдяки ТВ-літургіям глядачі отримують значний духовний заряд. По-друге, люди опановують вміння розказати Всевишньому про свої проблеми. Це нелегко, бо проблеми лякають, і люди ховають їх у собі.  А з Господом треба вміти вести бесіду, щоб отримати благодать на їх вирішення. До того ж, більшість людей не знають усіх тонкощів богослужіння у храмах. А через посередництво телеекрану, наприклад, молодь може зацікавитися цим дійством, проникнутися ним - і сама піти до храму.

Деяких обурених глядачів, які кричать: ″Скільки можна показувати тих попів?″, щиро шкода, бо за поверховою емоційністю вони не помічають суті. Вони не вірять, що Бог українців любить, і не розпізнають ці знаки. Релігійні трансляції на Першому національному відбуваються заради співпричасності у святих таїнствах українських вірян з усіма християнами світу. Практика спільної молитви пояснює, у якій мірі збільшується Божа благодать, коли молимося разом. Як важливо знати, що твою долю хтось супроводжує. Зрештою, де сьогодні той прояв благодаті Хрещення Русі? Для цього не досить трансляції, але ТВ-літургія - ключ до таких питань».

Отже, дамо відповідь на питання: навіщо телебаченню висвітлювати урочистості з нагоди Дня Хрещення Русі? Зауважимо: ми не ставимо зараз питання щодо аналізу та осмислення Хрещення як історичної події, а також не розглядаємо проблему з її політико-ідеологічними домішками. Ми говоримо не про саме Хрещення, а про соціально-психологічне значення, яке може мати звернення до цієї події.

Національна ідентичність і соборність

Висвітлення таких свят, як День Хрещення Русі, дає громадянам змогу відчути спільні витоки свого народу та неперервність його історії. Віра і релігія є сакралізацією суспільного зв'язку. Вони формують відчуття спільного дому, приналежності до спільного «вчора», зв'язуючи його з днем сьогоднішнім, забезпечуючи тяглість історії народу.

Почнемо з того, що Церква в Україні вже багато років має найвищий рівень суспільної довіри. Зокрема, за даними Центру Разумкова, у липні 2000 року «повністю» і «скоріше» Церкві довіряли 63,1% населення; у квітні 2011 року ця цифра у сумі становила 71%. Дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив, станом на лютий 2011 року, визначило ступінь довіри громадян до Церкви на рівні 67,1%. Ці показники суттєво переважують рівень довіри до ЗМІ, Збройних сил, місцевих рад тощо.

Як бачимо, Церква залишилася одним з небагатьох інститутів в Україні, який себе не дискредитував в очах громадян. Більше того - українці покладаються на Церкву у вирішенні багатьох життєвих проблем: духовне слово часто допомагає там, де безсилим є будь-що інше. Зокрема, серед останніх популярних літературних новинок, у яких автори розмірковують про праведне життя у сучасному світі, теперішню роль Церкви, основи православ'я, є праці Енцо Б'янки, Анрі де Любака, Вальтера Каспера, Митрополита Калліста тощо.

Отже, духовність та культура в сучасному світі залишаються важливими чинниками формування ідентичності в суспільстві. Наприклад, свято Хрещення та урочистості, пов'язані з ним, допомагає глядачам ототожнити своє «я» з образом «ми». Без цього неможлива національна ідентифікація. У святі Хрещення поєднуються і звернення до спільних коренів нації, і апелювання до культурного героя (у даному випадку - Володимира), і єдині ідеали й орієнтири. Таким чином, людина, долучена до таїнства Хрещення, відчуває, що є частиною неперервного минулого, а навколо неї - мільйони таких же громадян, яких пов'язує спільна історична, культурна, духовна доля.

На запитання, яке значення має спільна молитва для єдності українців, головний редактор НТКУ Христина Стебельська відповідає: «Пам`ятаю, як помпезно відзначали у Москві 1000-ліття Хрещення Русі, і як скромно на тому тлі виглядав Київ. Не пишноти нам забракло, а того, що українці не спромоглися підкреслити значення київської християнської традиції. Святкування 1020-ліття Хрещення Русі втішило більше: свято проходило на найвищому державному рівні, першоієрархи світової православної Церкви вшанували Київ. Перший національний вів прямі трансляції богослужінь, але тоді різні конфесії молилися порізно. І на каналі не встигали відповідати на шквал дзвінків від глядачів із запитаннями ″а де ж нам молитися ?″.

Разом з тим, щороку телебачення стоїть перед дилемою: а що ж показувати на річницю Хрещення? У Києві, окрім походів представників різних конфесій до пам'ятника Володимиру Великому, мало що відбувається у культурному житті. Але ж хіба пам'ятники та місця, пов'язані з Хрещенням, - це суто церковні символи? Та ж Володимирська гірка - це ознака нашого духу, яка не обмежена конфесійними рамками. Навіщо тоді торгувати совістю й апелювати лише до міжконфесійних відмінностей? Чи не краще громадськості творити світську патріотичну об'єднавчу традицію, яка розширить рамки Дня Хрещення?

До 1025-ліття Хрещення Київської Русі-України залишається менше двох років. Це грандіозний історичний ювілей, коли світ знову поцікавиться: українці моляться спільно чи на різних берегах Дніпра? Сьогодні трансляції з кафедральних соборів України мають все більшу популярність серед глядачів, адже жевріє надія, що нелегкий процес порозуміння Церков Свято-Володимирового Хрещення нелегко, але триває».

Примирення замість розбрату

Взагалі, на ґрунті Хрещення Русі можна будувати багато міфів. І кожен із зацікавлених гравців бачить свої варіанти написання та оцінки цієї історії. Але завдання ЗМІ - стати осторонь боротьби між різними сферами впливу за право використання цього символу і наповну реалізувати його інтегруюче духовне начало заради суспільного блага.

Не варто перетворювати свято Дня Хрещення на суцільну боротьбу, наголошуючи, наприклад, лише на ідеологічних витоках слів предстоятелів Церков. Мета таких трансляцій - об'єднати, пізнати, ставити важливі питання і шукати на них відповіді. Віра та мораль лишаються осторонь влади та інтересу. Трансляції богослужінь закликають не до з'ясування стосунків, а до соборності та розуміння свого ближнього. У словах кожного з патріархів, які було озвучено біля головних храмів країни, можна знайти духовне об'єднавче зерно, яке вселяє не розбрат, а любов і силу до будівництва кращого життя.

Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, виступаючи перед вірянами на території Києво-Печерської лаври, говорив: «...І чим ближче ми приходимо до Нього, тим яскравіше Він присутній у нашому житті. І не стільки розумом, скільки усіма фібрами душі своєї, всім життям починаємо розуміти, що Бог є Любов». А у Володимирському соборі, якому в цьому році виповнюється 150 років, Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет зауважив: «І ось ми сьогодні згадуємо великого князя Володимира і звертаємося до нього з молитвою, щоб він благав Бога за свій народ, за нашу Україну, яка потребує Божої допомоги».

Знаковою подією став перший візит Святійшого Католікоса-Патріарха всієї Грузії Іллі ІІ до Києва, а також його публічне звернення до Патріарха Кирила із закликами до міждержавного примирення: «Ваша Святість, ті політичні відносини, які склалися між Росією та Грузією, - це абсолютно неприпустимі відносини. Тому що ми - близькі православні народи, і ці відносини були створені заздрістю наших ворогів. Ми повинні зробити все можливе, щоб були відновлені дружба і братерство між нашими народами і державами». «Крок Митрополита Володимира (Сабодана), який запросив в Україну Іллю ІІ та Кирила, предстоятелів Церков Грузії та Росії, заслуговує на повагу, - відзначає Х. Стебельська. - Україна стає посередником у діалозі між Іллею ІІ та Кирилом, і це дає ключі до вирішення міжконфесійних суперечок і в нашій державі».

«М'яка сила»

Для того, щоби будувати щось спільне, важливо мати не лише єдність інтересів (політичних, економічних, громадянських), але й відшукати, відчути, інколи - сформувати спільність на духовному рівні. «М'яка сила» (soft power) - здатність країни просувати не лише свої економічні чи політичні інтереси, а насамперед пропагувати власні цінності, які водночас можуть бути і «щитом» від тиску інших країн. Цим забезпечується також стійкість суспільства перед сучасними викликами. Зрозуміло, що «м'яка сила» неможлива без системної інформаційної кампанії у ЗМІ.

Минулого тижня ми побачили, що більшість ЗМІ не надали значної уваги висвітленню та осмисленню Дня Хрещення Русі. Тому Перший національний як державний канал і в цьому випадку взяв на себе функцію створення важливого для суспільства продукту. Адже повинні бути програми, які апелюють не лише до природних потреб глядачів, але й до розуму, душі, інтелекту. Наприклад, міжпрограмні анімаційні замальовки до Дня Хрещення знайомили з історією Хрещення, його особливостями та культурним, духовним, державотворчим значенням цієї події. Цикл міжпрограмних роликів «20 кроків до мрії», «Обличчя України», «Обличчя української історії» сприяє посиленню самоідентифікації громадян. А такі проекти, як «Світло», де у дискусії беруть участь представники різних конфесій, намагаються вирішити суспільно значимі проблеми.

Звісно, дуже часто корисні духовні, громадські, дитячі програми і проекти ідуть у розріз з бізнесовими інтересами комерційних каналів. Тому цю нішу, за європейським зразком, повинна ефективно підтримувати і використовувати держава. А це означає і відповідне фінансування, адже поки що реалізація soft power на національному  каналі відбувається майже на голому ентузіазмі його працівників.

Фото - pravoslavie.poltava.ua