Обговорення пенсійної реформи, особливо в її початковому варіанті, без перебільшення, відкрило нову сторінку в історії української масової інформації. А точніше, в історії українського масового оболванювання та його технологій.

Яскравим прикладом став радіоміст між Києвом та Москвою «Пенсійна реформа: досвід, виклики, проблеми», що вийшов в ефір на Першому каналі Національного радіо 22 липня.

Найперше запитання, що виникло одразу ж після початку ефіру: а до чого тут узагалі Москва? Суперечлива, для багатьох неприйнятна, малозрозуміла пенсійна реформа відбувається в Україні, вона стосується її і саме її. Що такого особливого у принципі могли сказати з цього питання росіяни? Невже Росія вже зажила слави держави - світового взірця в галузі пенсійного забезпечення?

Узагалі, постійна аудиторія телевізійних ток-шоу вже звикла, що «весільні генерали» з Москви є дуже частим атрибутом таких програм. Незалежно від того, чи стосується предмет обговорення двосторонніх відносин, глобальних чи загальногуманітарних питань, а чи суто внутрішніх проблем України, щодо яких московські «столичні штучки» найчастіше просто не в темі або в темі, але дуже поверхово.

Отак було й під час радіомосту: вже ближче до кінця ефіру російські учасники раптом попросили коротко розповісти, в чому, власне, полягає українська пенсійна реформа й схарактеризувати її.

Що ж до телевізійних ток-шоу, то при цьому не має значення, хто саме уособлює «велике російське око»: це може бути Владімір Жириновський, може Борис Нємцов, може навіть Валерія Новодворська. Вони можуть представляти різні й навіть несумісні точки зору. Вони можуть розглядати проблему, виходячи зі своїх власних уявлень та принципів. Це не має ніякого значення. Та й узагалі не має ніякого значення, що вони кажуть. Вони могли би просто мовчати й лише з'являтися в кадрі крупним планом. Їм усім на українському телебаченні відведено одну й ту саму роль - роль «представників центру», таких собі інспекторів-наглядачів. Не їхні слова та думки є значущими - сама їхня присутність, самий факт їхньої наявності у студії чи телемості. Щоб глядачі ані на мить не забували: є Москва, нікуди вона не поділася, й право на остаточний висновок - за нею; не дуже тут самостійничайте у своїй провінції, «на своей Окраине».

Тож, можливо, обговорення української пенсійної реформи у форматі радіомосту з Москвою було дивним за своєю суттю, але воно не було в українському ефірі чимось екстраординарним. Та хоч би там як, а українська ведуча час від часу повторювала репліки: «Мы ещё раз увидим, что у нас очень много общего», «схожие проблемы», «В Украине в 2014 году на одного работающего будет один пенсионер, а в России - в 2020 году». Російські учасники, до речі, тут саме заперечили: не 2020 року, а 2036-го, та й узагалі ці прогнози є дуже приблизними. Вони ж, російські учасники, неодноразово підкреслювали: законодавче регулювання у двох країнах є геть різним, і Росія наробила чимало помилок.

Співорганізаторами радіомосту були Національне радіо України та Радіо Росії. У київській студії ведучою була Оксана Маловічко, у московській - Ігор Гмиза. Робочою мовою, як і годиться, була російська. Гостями київської студії були директор Інституту демографії та соціологічних досліджень НАНУ Елла Лібанова й голова Державної інспекції з питань праці Андрій Черкасов. Із московської студії до слухачів промовляли депутат Федеральних зборів Росії Александр Починок та вчений Євгеній Гантмахер.

Маловічко не представляла Лібанову як одного зі співавторів законопроекту про пенсійну реформу, але з багатьох слів гості випливало саме таке враження: «Мы писали», «мы пытались», «мы хотели», «мы надеялись» - і все це стосовно законопроекту.

Отже, які запитання роз'яснювали слухачам учасники радіомосту? Найперше - це: «Не исчерпала ли себя солидарная система?» Жодних роз'яснень, що воно таке, та солідарна система, ніхто не давав. Лібанова зазначила, що «солидарная система будет существовать столько, сколько будет существовать человечество», а Гантмахер зауважив, що «ни в одной стране мира нет чисто накопительной системы». «Если не будет экономического роста, эффективной экономики, накопительная система будет отрицательной», - винесла вирок Лібанова. І надалі декілька разів вона поверталася до того, що порятунок пенсійної системи полягає не у законодавчій площині, а у площині надійної ефективної економічної системи.

Учасники обговорили нелегальну зайнятість, так і не зійшовшись щодо конкретних її показників. Але зазначили, нелегальна зайнятість руйнує пенсійну систему: «Предприниматель говорит: сейчас я вам заплачу больше, а потом пенсию вам заплатит государство». Склалося враження, ніби промовці щиро вірять: робітники самі обирають собі зарплату у конвертах, вони мають у цьому вибір. Дісталося, щоправда, й роботодавцям, але так ніхто й не піднявся вище - а звідки роботодавці візьмуть гроші для білих зарплат, коли чимало з них і так на межі банкрутства, бо наявна економічна система не сприяє малому бізнесу? Так і не було згадано про прикрий факт: чимало роботодавців, не кажучи вже про робітників, платять та отримують тіньові гроші не через неповагу до законів чи інші не надто схвальні якості характеру, а з безвиході, бо інакше розоряться. А отже, й починати боротьбу з тіньовими зарплатами треба не звідси.

Фрагментарне мислення - от що продемонстрували учасники радіомосту.

«Может ли быть накопительная система добровольно-принудительной?» - спитала Маловічко. Росіяни засміялися. Учасники повели мову про те, що «не навреди», «самое важное - сделать людей своими союзниками». (Черкасов запевнив: «Мы общество настроили на то, что люди стали понимать: необходимы реформы» - ніби народ давно вже не зрозумів цього, от тільки в тому, що відбувається, він бачить не реформи, а суто фіскальні заходи...) Пролунало й зовсім слушне: «При резком повышении обязательных отчислений экономика уходит в тень... Экономика не терпит резких движений».

Зовсім чудовою була відповідь Елли Лібанової на запитання: «Что изменится в Украине?» «На самом деле ничего существенного не произойдёт, - сказала вона. - ...Социальные пенсии должны быть намного ниже трудовых. Но они не могут быть ниже прожиточного минимума... У нас очень низкие трудовые пенсии, всё возвращается к тому, что у нас низкие зарплаты».

На запитання росіян, у чому полягає сутність пенсійної реформи, Лібанова перелічила: підвищення пенсійного віку, підвищення страхового стажу... Перед тим вона розповідала про оптимізацію солідарної системи внаслідок реформи, а виявилося, що підвищення - то й є вся конкретика. Суто фіскальна.

Росіяни не могли приховати подиву: «Это - коррекция распределительной системы!.. Если просто увеличить пенсионный возраст, пенсионный фонд ничего не получит... Нужно изменять многие параметры пенсионной системы!» (Отже, й суто фіскальна мета є примарною?!) Лібанова погодилася. Погодилася й із твердженням росіян, що треба відокремити тактику від стратегії, інакше кажучи, латання дірок у пенсійному фонді від створення справді ефективної пенсійної системи.

Вийшли учасники радіомосту й на загальнотеоретичний рівень: «Мы надеемся, что отсутствие лёгких денег (нафти й газу. - Авт.) будет стимулировать развитие бизнеса. Мы развиваем бизнес» (Черкасов); «люди на киевской улице боятся, что деньги потеряются. Если мы создадим хорошую накопительную систему и докажем людям, что деньги не потеряюся...»; треба зробити так, щоб люди «могли прогнозировать, а это делается не на нефти и газе».

Залишилося тільки спитати: а «високий» бізнес в Україні який? Чим заробляють собі на хліб наближені до влади олігархи? Хіба не сировиною? Не тими самими «нафтою й газом»? Якою є економічна політика в Україні - хіба не орієнтованою на сировинну економічну структуру, не сприятливою саме до сировинних галузей?

Російська сторона наполягала, наводячи досвід своєї країни, що потрібною є розвинена система страхування пенсійних вкладів. «Страхование вкладов ведёт к снижению их доходности», - відрізала Лібанова й знову змусила замислитися про тактику й стратегію. «Реальные доходы падают, а товарооборот растёт», - змалював Черкасов економічну ситуацію в Україні.

«Нельзя реформы выстроить в затылок», - це теж Лібанова, вона наполягала на комплексності реформ, їхньому швидкому проведенні.

Зв'язок із Москвою закінчився. Залишилося декілька хвилин, щоб у київській студії підбити підсумки. «Шляхи реформування в нас різні чи ні?» - спитала Маловічко. «Приблизно однакові», - відповіла Лібанова. «Наш закон чуть прогрессивнее. Пенсионная реформа - не самоцель, а средство повышения качества жизни», - підсумував Черкасов. Оце, мабуть, і було тим, що найбільше цікавить аудиторію Національного радіо (серед якої чимало пенсіонерів) - порівняльні характеристики пенсійного законодавства в Україні та Росії. Оце й було найважливішим.

Анонсованої на початку радіомосту розмови про співставлення пенсійного віку та середньої тривалості життя так і не відбулося. Звісно ж, це такий дріб'язок, куди йому до порівняльного пенсійного правознавства! Запитання Маловічко: «Что нужно сначала - поднимать пенсионный возраст или всё же повышать качество жизни?», залишилося без прямої відповіді. Воно й не дивно: от що можна було на нього відповісти?

Радіоміст відбувся у час, коли зазвичай виходить в ефір ток-шоу «Відкрита студія». 29 червня її випуск також було присвячено пенсійній реформі, гостею була провідний науковий співробітник Інституту демократії та соціальних проблем НАНУ Лідія Ткаченко, вів програму Віталій Науменко.

Понад половину хронометражу програми зазвичай становить інтерактивне спілкування зі слухачами. Отже, запитання про те, що жінки мають нижчу, ніж чоловіки, зарплату й пенсію, а тепер ще й пенсійний вік для них зросте. Відповідь експерта: «Чоловіки працюють у різних секторах економіки, зокрема у добувній (sic. - Авт.) промисловості, важкій промисловості, на підземних роботах, на шкідливих виробництвах - там, де жінкам законодавчо заборонено... Серед жінок значно більше тих, хто має вищу освіту (й через це нижчу зарплату? - Авт.)... фахівців, у них офісна робота» ‑ й далі про те, що на офісній роботі не так уже й тяжко, а тому й пенсійний вік можна підвищити безболісно.

Узагалі, учасники програми виявилися схильними до міркувань на загальногендерну тематику: «...Гендерні стереотипи: ми звикли, що годувальником (добре, хоч не «едоком». - Авт.) має бути чоловік. Це дуже неправильно, що вся домашня робота покладена на жінок, треба перерозподіляти, щоб чоловік активно долучався...» Або ж: «...Спостерігаючи, як жінки тягають залізяччя на чемпіонатах світу з важкої атлетики... Суперечки, чи можна називати жінок слабкою статтю, й хто є такою насправді...» Нагадаю: це - у випуску про пенсійну реформу.

Запитання слухача передпенсійного віку про те, що саме через свій вік він не може знайти роботи, бо, зазирнувши до паспорта, всі йому відмовляють, викликало експертну відповідь: от яка добра пенсійна реформа, бо спонукала слухача активніше шукати роботу, й узагалі треба не на печі лежати й чекати чогось від держави, а активно шукати роботу, можливо, змінювати свій фах... Чомусь ця відповідь видалася на самісінькій межі хамства.

Оце й є чи не найпомітніша риса обговорення пенсійної реформи: якщо раніше ми звикли, що політики відповідають «мимо теми», аби лише запудрити аудиторії мізки, то в розмовах про пенсійну реформу так само почали поводитися експерти. Причому експерти справді поважні, представники авторитетних і знаних наукових установ.

Головну ж новацію продемонстрував радіоміст із Москвою. Ні, обговорення не було апологетичним. Критикували пенсійну реформу нещадно. Але дивна вимальовувалася картина: кожне окреме положення викликало критичні зауваження, а в підсумку виявилося, що «в законе всё прописано», й та реформа дуже корисна і конче необхідна. Від окремих пунктів каменя на камені не лишається, а загалом реформа просто чудова, а ще й така, що наближає Україну до стандартів розвинених країн.

У згаданому випуску відкритої студії слухачі ставили запитання й про те, що люди, які мали б вийти на пенсію, на неї не вийдуть, а кількість робочих місць не збільшиться - отже, випускникам вишів важче буде знайти роботу. Прямої відповіді так і не пролунало.

Ніде не доводилося зустрічати простої викладки: пенсіонери не вийдуть на пенсію - зросте безробіття - зросте тиск на кожне робоче місце - зросте спокуса виплачувати зарплату в конвертах (а куди той робітник подінеться, коли йому в потилицю дихає претендент на це місце, що не буде таким принциповим?) - зросте відсоток тіньових зарплат - скоротяться надходження до бюджету - скоротяться надходження до пенсійного фонду. Не зростуть, а саме скоротяться. Чи взагалі ніхто й ніколи не розглядав проблему під таким кутом зору?

Це вже найвищий пілотаж - пропаганда, закамуфльована під не лише вільні, а й критичні дискусії. Критика, яка має єдине завдання: переконати в мудрій політиці мудрої партії. Повсякчасна підміна понять «пенсійна реформа» й «саме така пенсійна реформа» ‑ адже з того, що пенсійна реформа є давно назрілою, насправді ніяк не випливає, що от саме проголосований Верховною Радою закон є відповіддю на виклики часу.

Купа правильних слів - і вінегрет у висновках. Забалакування теми. Чи не для того й знадобився радіоміст із Росією, щоб створити враження обговорення - саме лише враження?