Десь на периферії інформаційного потоку промайнули повідомлення: у Дніпродзержинську відзначили п'ятнадцяті роковини страшної трамвайної катастрофи. 2 липня 1996 року у трамваї, в якого відмовили гальма, загинули 34 особи.

Детальніше про роковини й про саму катастрофу розповідали міські та обласні ЗМІ. Тоді, п'ятнадцять років тому, один відомий журналіст у приватній розмові дивувався: «І навіщо було оголошувати національну жалобу з такої дрібнички?! Це, мабуть, тому, що президент - з Дніпропетровська! Не літак же розбився, всього лише трамвай! Навіщо людей по всій Україні дратувати?!». Отаке ставлення до цієї трагедії як до другорядної, недостатньо сенсаційної було помітним тоді, п'ятнадцять років тому; помітним є воно й тепер. НП обласного масштабу - от якою постає тепер найжахливіша в історії України катастрофа на міському пасажирському транспорті. От яку нішу визначено тепер і для неї, й для пам'яті її жертв.

Тобто головний урок тієї трагедії, що так і залишився невивченим, полягає саме в інформаційній площині.

Порівняйте повідомлення інтернет-видання «Історична правда» від 2 липня 2011 року, сайту «Тиждень» та сайту «Радіо Свобода». Чи знайдете відмінність бодай в одну кому? І коли «Історична правда» дає гіперпосилання на «Український тиждень», то радіо «Свобода» ніякого посилання не дає, ніби це його ексклюзивна інформація.

Повідомлення це, до речі, не зовсім точне. Трамвай, що зазнав катастрофи, прямував за маршрутом №2А, а не №6. І закрили після катастрофи не лише рух за маршрутом №6, а й усю трамвайну лінію вулицею Чапаєва. Неточності ці - прямий наслідок того, як ЗМІ змальовували цю катастрофу по гарячих слідах.

Тоді, у липні 1996 року, в різних виданнях не бракувало матеріалів про катастрофу в Дніпродзержинську. (Інтернет тоді був незрівнянно менш розвиненим, ніж тепер, а інтернет-ЗМІ як потужного явища ще не існувало.) Були серед них детальніші й конспективніші, емоційніші й стриманіші. Об'єднувало всі їх єдине - відсутність чітких фотографій. На фотографіях було зображено або місце катастрофи до того, як вона сталася, або якісь нерозбірливі фрагменти.

Було й іще одне, що об'єднувало всі публікації, - нарікання на застарілість рухомого складу міського електротранспорту, на те, що старі трамваї, які треба було б давно списати, працюють понад усі припустимі терміни експлуатації. Деякі статті наводили навіть цифри - зокрема, середній вік трамваїв у Дніпродзержинську та взагалі в Україні. Такі висновки робили не автори статей, їх і лише їх озвучували офіційні особи міського, обласного й навіть державного рівня. От саме спрацьованість фатального трамвая, вичерпання ним експлуатаційного ресурсу й було оголошено причиною трагедії. Слідча комісія ще тільки розпочала свою роботу, а причину катастрофи було вже визначено й оголошено - причому так, щоб ані в кого не залишалося ніяких сумнівів: до трагедії призвела зношеність трамвая. Українцям навіювали й навіювали одну-єдину версію.

Аж раптом в одній газеті трапилася-таки фотографія, з якої все стало зрозуміло. Ні, на цій фотографії, як і скрізь, був лише маленький розмитий фрагмент трамвая, але на ньому було помітно масивні зсувні двері, характерну ознаку трамваїв «КТМ» російського виробництва. А такі трамваї з'явилися у Дніпродзержинську лише 1989 року - раніше були самі лише престижні чеські «Татри»; місту - батьківщині Леоніда Брежнєва ніякі інші не личили. Отже, трамваю, що зазнав катастрофи, ніяк не могло бути більше семи років. (Тепер, коли розвинувся інтернет, можна знайти розвідки аматорів електротранспорту: трамвай із реєстраційним номером 1044 було виготовлено 1991 року, а отже, на момент катастрофи йому було не більше п'яти років.) Тоді як термін експлуатації трамваїв становить ніяк не менше 10 років; наприклад, сьогодні найстаріший трамвай, що виходить на маршрути в Києві, - 1966 року виготовлення.

А отже, українцям утовкмачували свідому брехню. Дніпродзержинці, звісно ж, знали, що до чого. Як розповідав відомий журналіст Сергій Гузь - на той час мешканець цього міста, серед дніпродзержинців і досі вирують різні чутки щодо справжніх причин трагедії. Побутує, зокрема, й така: нібито водій трамвая пішла продавати пасажирам талони, а керувати машиною посадила слюсаря, який трохи навчився водити трамваї, але прав не мав, а отже, не знав, що робити за нештатної ситуації. Утім, усі мешканці міста єдині щодо того, чому відмовили гальма - через неналежний технічний догляд, звичайну недбалість.

Мета навіюваної тоді брехні видається зрозумілою: щоб відвести відповідальність від конкретних осіб, і було вигадано «об'єктивні» обставини - буцімто зношеність трамвая. От для того й поширювали лише ті фотографії, на яких нічого не було розгледіти.

А далі пішло й зовсім божевілля. Вийшла постанова Кабміну, яка замість реальних причин катастрофи вела мову про ту саму спрацьованість рухомого складу й необхідність прискорити його оновлення. Хоча катастрофи зазнав «КТМ», у Дніпродзержинську стрімко почали списувати... «Татри» - старіші, але незрівнянно надійніші: на початок 1995 року їх було 100, а 1997-го залишилося тільки 36. Закрили ту саму лінію на Чапаєва. Саме внаслідок дніпродзержинської катастрофи закрили й декілька ліній з ухилом у Києві - на Володимирській (між Саксаганського й Жилянською, трамваї там ходили з кінця ХІХ століття), Старонаводницькій та Кловському узвозі.

Замість усувати реальні причини реальної аварії, взялися за традиційний бюрократичний «комплекс міроприємств». Замість запобігти повторенню трагедії й відвести від людей загрозу, влада всіх рівнів займалася окозамилюванням. Чи, може, вона й сама повірила в дезінформацію, яку запустила?

Відповідь, видається, інша. Запустивши дезінформацію, влада змушена була її підтримувати, вона вже не могла від неї відійти. Вона змушена була стежити, щоб уживані заходи не суперечили цій неправдивій інформації й не могли посіяти сумнівів у ній. Щоб нікому не могло спасти на думку: поширена інформація є таки неправдивою. Запустивши дезінформацію, влада сама собі відрізала шлях до вжиття адекватних заходів.

От у тому й полягає головний урок дніпродзержинської трагедії: держава, де влада дезінформує громадян, приречена на неадекватність. Вона приречена на бюрократичну імітацію вживання заходів замість реального розв'язання проблем.

...А з тих пір трамваї - ті самі «КТМ», втративши гальма, зривалися з ухилів і в Макіївці, й у тому самому Дніпродзержинську. На щастя, обходилося без жертв.

Фото - Wikipedia