«Знати правду треба. Та це зроблено по-злодійськи. Потрібна була присутність родини. Я була проти ексгумації...». Це слова Атени Пашко - дружини та духовної сподвижниці В'ячеслава Чорновола, з якою я зв'язувався телефоном, коли вона перебувала в лікарні.

«А ви проти?» - делікатно перепитала співрозмовниця, вихована у шляхетній галицькій родині, немов потребуючи моральної підтримки у своїй правоті.

«Зважаючи на всі обставини, я теж проти», - була моя відповідь.

Сестра загиблого - Валентина, яка перша виявила сліди таємних розкопок, прийшовши того ж ранку на Байкове кладовище відвідати могилу брата, у розмові зі мною назвала скоєне «акцією викрадення». «Це страшна затія, чергові витівки влади. Сумні, трагічні, принаймні для мене. Це злочин, - з гіркотою сказала вона. - Вони вбили В'ячеслава, а тепер глумляться над його прахом».

За її словами, мету акції важко визначити, та вона більше схожа на виставу. «Історія з розкриттям злочину затяглася. Відколи (у березні ц.р. - А. С.) було оголошено про додаткове розслідування справи, влада не проводили ані слідчих дій, ані допитів. Мені від самого початку було зрозуміло, що замовників злочину не буде названо», - сказала Валентина Чорновіл.

Цю тендітну, невтомну жінку, яка опікується духовною спадщиною брата - колишнього лідера НРУ, видатного громадського діяча і журналіста, гнітить те, що, «відпрацьовуючи» сенсацію, телекореспонденти безбожно вирізували сказане нею про дії влади. Та найбільше їй прикро, що «родина Чорноволів виявилася не єдиною».

Гриця Гайового - колишнього в'язня сумління і письменника, з яким ми були однокурсниками з В'ячеславом Чорноволом на факультеті журналістики КДУ, не дивує те, що за дозволом на ексгумацію генпрокуратура не зверталася ані до дружини В'ячеслава Чорновола, яка має на те перше моральне право, ані до його сестри. «Правил ніхто не дотримується. Їх змінюють як їм заманеться, підлаштовують під себе, - сказав він. - Усе тут аморально від початку до кінця. Я не вірю у щирість цієї затії і вважаю її черговим окозамилюванням».

Закон, мораль і колізії

До того, що відбулося два тижні тому на Байковому кладовищі, і до пов'язаних із цим підозрілих обставин, ще не раз звертатимуться правники, і не лише вони. За офіційною версію, ексгумацію тіла В'ячеслава Чорновола було проведено 2 червня, після 5-ї ранку, згідно з попередніми письмовими дозволами синів Тараса та Андрія. Відсутність близьких родичів «не порушила процедури» та «не вплинула на законність», стверджував наступного дня на прес-конференції заступник генпрокурора, прокурор Києва Анатолій Мельник, під особистим контролем якого перебуває слідство у цій кримінальній справі.

Сина Чорновола Андрія, за його словами, проінформували про дату ексгумації, та він відмовився бути присутнім, а з Тарасом упродовж двох днів не могли зв'язатися телефоном. Мельник розповів, що зустрічався з ним 2 червня, близько 15-ї години дня, і з його боку «жодних зауважень і претензій до органів прокуратури не було».

Та відразу ж виникли певні суперечності. Тарас Чорновіл публічно заявив, що представники генпрокуратори провели ексгумацію «таємно від родичів і без їхньої згоди». Він начебто згоджувався на двох умовах: вимагав від керівництва генпрокуратури утримуватися від завчасного висвітлення теми у пресі та заздалегідь поставити його до відома, коли саме буде здійснюватися процедура. Ані тієї, ані іншої умови не було виконано. «Вийшло так, що я дізнався про ексгумацію постфактум, майже випадково», - сказав він.

Тарас Чорновіл також стверджував: «Я виставляв умови - узгодьте з усіма родичами, є Атена, є Валентина». Погоджувати, як він визнає, в першу чергу треба було з ними. Натомість нардеп не має юридичних претензій до слідства, оскільки, за його словами, законодавство дозволяє проводити ексгумацію взагалі без згоди родичів. Але що все ж таки вище - закон чи мораль? І яка справжня ціна закону, що суперечить моралі, замість того, щоб ґрунтуватися, передусім, на ній?

Постає й інше питання: чому ексгумацію тіла В'ячеслава Чорновола проводили саме тоді, як один із його синів відзначав свій день народження, вдова небіжчика перебувала у лікарні, а сестра не підозрювала, що відбувається потай від неї? Куди й навіщо було квапитися? Тим більше, ніхто від самого початку не обнадіює, що нову комісійну судово-медичну експертизу буде здійснено найближчим часом.

Тепер близьким родичам Чорновола нібито дозволено бути присутніми при проведенні нової експертизи, вони можуть висувати пропозиції щодо персонального складу експертної комісії тощо. Та чи має це якесь реальне значення після фальстарту, особливо зважаючи на те, що в українському суспільстві загалом існує глибока недовіра до правосуддя? Таємно проведена ексгумація тіла Чорновола викликає певну підозру: чи не чиниться, бува, спроба знищити єдиний можливий речовий доказ того, що його, тяжко скаліченого, та ще живого, по-садистськи добивали після ДТП. Ця версія доволі поширена серед близьких і прихильників видатного борця за українську державність.

Згідно з офіційними джерелами, судово-медична експертиза триватиме від двох до шести місяців. За усталеною в Україні традицією, цей термін може подовжитися на невизначений час. Цілком достатній для того, щоб у переддень парламентських виборів влада, підтримка якої різко похитнулася на Сході й Півдні країни, мала змогу, граючи на національних струнах, спробувати попіаритися у Західній Україні. Це не єдиний мотив. У зв'язку з різким погіршенням соціально-економічного становища «вже сьогодні» і неминуче в перспективі владі, задля отримання кредитів МВФ, необхідно продемонструвати Заходу, нібито судочинство в Україні не вибіркове і навіть не має терміну давності. А після цього, як то кажуть, кінці в воду.

Феміда із зав'язаними очима не ставить питання, яке одразу вивело б слідство на конкретний слід і надало б розгляду справи цілеспрямованості й прозорості: кому було вигідно усунути Чорновола з політичної арени?

Повертаючись до минулих баталій, як радник кандидата в президенти України на виборах 1999 року можу з певністю стверджувати... Попри потужний адмінресурс і масові фабрикації, у Леоніда Кучми не було жодного шансу виграти перегони й бути переобраним на другий термін, коли б у них брав участь В'ячеслав Чорновіл. Через регіональну обмеженість свого електорального поля він не мав змоги перемогти сам. Та Чорновіл спроможний був завдати Кучмі непоправного удару, перешкодивши здійсненню розробленої виборчим штабом Л.Д. стратегічної мети - вивести у другий тур разом із господарем Банкової ватажка комуністів Симоненка.

За Чорновола, безперечно, проголосувала би більшість виборців Галичини, а на Сході й Півдні Кучма втратив підтримку виборців. Тож чинна влада доклала максимум зусиль, аби будь що не допустити до участі у президентських виборах провідника національно-патріотичних сил. Було задіяно колосальний фінансовий ресурс, Народний рух України розколото, авторитет Чорновола всіляко підривали, щоб усіляко нашкодити йому, пнулися з шкури зрадливі улесники, яким він довіряв як своїм соратникам. Скінчилося тим, що він змушений був відмовитися від участі у президентських виборах. А 25 березня 1999 року було поставлено криваву крапку: В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем.

Коли б теперішня влада була насправді зацікавлена у розкритті правди, вона почала б нове розслідування з іншого кінця. І в такому разі цілком можна було б обійтися без судово-медичної експертизи, що викликає підозру.

Навіщо було знімати табу?

У більшості людей, окрім хіба що окремих категорій - гробарів, розслідувачів злочинів і патологоанатомів, слово «ексгумація» викликає неприємні відчуття і навіть нервовий шок. Коли ж кажуть про «викопування трупу», на душі стає моторошно. У багатьох культурах ексгумацію сприймають як святотатство, на неї взагалі накладено табу.

Українці споконвіку вважали, що порушувати могилу - великий гріх. Торкатися ж тіла небіжчика - однак що тривожити його душу. З цього приводу в народі ходили містичні легенди в дусі найстрахітливіших у світовій літературі гоголівських жахів. Та політичний канібалізм в Україні, схоже, сягнув свого апогею: він поширився не тільки на живих, а й на мертвих.

Усім, хто спроможний мислити, відомо, що замовник убивства В'ячеслава Чорновола та Георгія Ґонґадзе - один. Тільки існування презумпції невинності не дозволяє мені та іншим назвати це прізвище. І допоки в Україні не існуватиме справедливого правосуддя, очевидне лишатиметься таємним.

Не треба мати премудру голову, щоб передбачити: мине час - і головним винуватцем злочину оголосять небіжчика-супермена, який спромігся двічі вистрілити собі в голову. А виконавцем, як і в справі Ґонґадзе, буде оголошено живого генерала-коротуна, на якого спишуть гріхи - власні й чужі. Не випадково вже циркулює в обігу версія про його причетність до вбивства В'ячеслава Чорновола.

Прах Ґонґадзе через судове розслідування, що затяглося на невизначений час і обернулося на фарс, і досі тримають у морзі, не відспівавши й не поховавши його за християнськими традиціями. Тепер почався новий глум - над ексгумованим прахом В'ячеслава Чорновола, і коли це скінчиться, мабуть, не відає навіть Господь.