Нетверезе телебачення
Вчора, 17 січня, теленовини всіх вітчизняних телеканалів повідомили, що міністр оборони Росії Сергій Іванов не виключає застосування зброї для захисту російських об’єктів в Криму.
Післясвяткове українське телебачення залишається вірним собі, своїм якимось внутрішнім законам, не зрозумілим чи мало зрозумілим широкому телевізійному загалу. Невтішним. На жаль. Якби не реклама від державної служби зайнятості із напівідіотом в шоломі, який «всього боявся», доки отримував зарплату у конверті, а тепер нічого не боїться, бо отримує її в якомусь віконці, яких в реальному житті вже давно немає, то й втішатися було б майже нічим. Майже, - тому що ще є досить втішна передвиборна реклама Партії регіонів із полум’яним лідером на чолі, який як сумлінний учень чи не найпершим почав на телепросторі старанно відробляти вкладене у нього ще із виборів президентських…
Не втішають розважливі телерозмови президента із журналістами, які входять в моду: чемні журналісти, серед яких обов’язково одна-дві жінки, в білих сорочках, та Президент, закинувши одну ногу на іншу. Але не чіпають вони душу глядача, не примушують вірити в почуте…
Не відбулися очікувані зміни форматів новинних випусків головних телеканалів, навіть їх зовнішній вигляд. Хоча б у якості прикмети початку вже другого року «вольності» медіа. Якщо не рахувати, звісно, цікавих змін на самому сайті Детектор медіа, який, втім, прямого стосунку до втіхи телеглядача, як зрозуміло, не має.
Але втішає парламент. Однією з причин постійної пролонгації його роботи, про що майже щотижня повідомляють післясвяткові медіа, можна сміливо вважати щире бажання його депутатів попіаритися в телевізорі до останнього. Бажано, числа так до 25 березня. Тим більше, що майже ніхто з них не уявляє собі подальшого життя без депутатства і так чи інакше присутні в передвиборчих списках якихось партій. ЗМІ може й розуміють це, але стримані, боязкі та обережні.
Цікаво було спостерігати за нашим телебаченням підчас так званої «газової війни» та теперішньої так званої «маякової». До речі, обидва дуже сумнівних та невтішних означення – плід уяви та творчості журналістів, насамперед, телевізійних. Позиції сторін подавалися й подаються упереджено. Занадто багато цитування із інших ЗМІ і занадто мало прямої мови. Особливо, з російської сторони. Складається враження, що наших тележурналістів вже десь із рік до Москви не пускають взагалі, бо репортажі звідти – на фоні загальних панорам Кремля, «Газпрому» тощо. А вчора, 17 січня, всі теленовини всіх вітчизняних телеканалів із претензією на сенсаційність ( чи із чимось іншим?) повідомили, що міністр оборони Росії Сергій Іванов, не виключає застосування зброї для захисту російських об’єктів в Криму. Впевнений, що завтра, максимум, післязавтра, сам російський міністр дасть пояснення цим заявам і скаже, що він насправді мав на увазі дещо не те, про що повідомлялося в наших ЗМІ. Але чому ж наші тележурналісти не подали виступ Іванова якщо вже не повністю, то адекватно, без контекстів, здогадок, припущень, без уривків? Чому лише послалися саме на ці слова, використовуючи якесь повідомлення?
Складається враження, що за суцільними святами тележурналісти зніяковіли: і треба б оцінити ситуацію тверезо, та коли?!...
Невтішно.
Читайте також:
Вибори в Україні і майбутнє українсько-російських відносин. Експертна оцінка
