За свою кар’єру я не написала жодного замовного матеріалу. І не тому, що не просили… просто це моя принципова позиція. І от у неділю (17 квітня. – ТК) я абсолютно випадково дізналася про те, що «Дуся» звинувачує мене в джинсі. 

Виявляється, мій матеріал про життя українців у Португалії – заказуха. Правда, автор публікації Дуся Катасонова не уточнила, хто саме замовив матеріал і чому. Свої висновки вона обґрунтувала лише тим, що матеріал на цю ж тему з’явився у «Фокусі». Виявляється, цього досить, щоби звинуватити журналіста в найбільшому, на мою думку, професійному злочині. 

При цьому Дуся не уточнила, що статті на цю тему з’явилися ще й на сайтах «Українська правда. Життя» та в Kyiv Post. Чому вона звинуватила в джинсі лише «Кореспондент» і «Фокус» – загадка (тому що матеріал Дусі було присвячено огляду свіжих чисел друкованих тижневиків. – ТК). Це можна пояснити, наприклад, поверховим підходом до підготовки матеріалу. Або бажанням ткнути носом у калюжу журнал, який завжди не просто декларував, а дотримувався стандартів професійної журналістики і ніколи не публікував джинси або заказухи. Я за свої слова відповідаю, адже працюю в «Кореспонденті» з першого номеру. Я знаю, які в нас жорсткі правила щодо цього. Як і те, що всіх, хто починає хоча б натякати редакції на джинсу, ми одразу відсилаємо до відділу реклами, який їхні потреби задовольнить на сторінках із позначкою «реклама». І така принциповість пояснюється дуже просто: всі розуміють, якщо ми хоча б раз це правило порушимо, ми втратимо обличчя. Нам більше ніхто не повірить.

Смішна, на перший погляд, сенсація викликала резонанс. Деякі мої колеги по «Стоп цензурі!» навіть підняли питання про мою подальшу участь у цьому русі… Але багато хто мене підтримав і пояснив «Дусі», що й до чого. Власне, «що й до чого» полягає в тому, що в Португалії я перебувала разом із моїми колегами, яких восени 2008-го відібрало Представництво Європейського Союзу в Україні для участі в програмі European Neighbourhood Journalism Network. Грант на проведення цієї програми здобув знаний у світі Фонд Томсона, репутація якого, гадаю, не викликає сумнівів. Програма розрахована на три роки, її мета – підвищити рівень обізнаності журналістів щодо проблем Європейського Союзу та його сусідів.

Підкреслюю: йдеться не про прес-тур, а про освітню програму. Під час кожної поїздки я поєднувала роботу та навчання, що не суперечить правилам участі у програмі, і привозила з кожної поїздки матеріали, так само як і мої колеги. Про себе можу сказати, що готуючи статті, домовлялася про зустрічі з багатьма фахівцями, яких програма не охоплювала. До речі, в жовтні минулого року наша група перебувала в Ізраїлі. І я, і моя колега з «Фокуса» Яна Сєдова підготували матеріли, їх вихід у журналах також співпав, але тоді ніхто це джинсою не називав. 

На допомогу здоровому глузду прийшов Олександр Михельсон, який у своєму блозі соромив «Дусю», після чого сайт опублікував спростування. Але в цьому тексті з’явилися нові звинувачення: «Дуся» переконана, що я мала зазначити, за чий рахунок я їздила до Португалії. Я ж із цим зауваженням категорично не погоджуюсь, оскільки йдеться не про прес-тур і жодних публікацій від мене ніхто не вимагав. «Дусі» видається, що таким чином я прагнула видати свою статтю за ексклюзив, позаяк вона впевнена: читачеві важливий не текст, а інформація про те, хто платив за квитки і готель. Я не зовсім розумію, навіщо про це знати аудиторії «Кореспондента»? Як освітня програма може впливати на об’єктивність матеріалу? 

Захищаючи мене, Михельсон заразом звинуватив «Кореспондент» у наступній джинсі. Джинсою він назвав «горілчаний матеріал». Я так розумію, що йдеться про інтерв’ю з Олександром Глусем, президентом та співвласником «Немірова». От тільки аргументів та фактів, як це підтверджують, мій колега не надав. На відміну від нього, я володію інформацією щодо того, як створювався цей матеріал, і знаю, що це не заказуха. Мій колега Олександр Пасховер досить наполегливо домовлявся про зустріч із Глусем протягом кількох місяців, а коли цю можливість отримав – ставив об’єктивні та актуальні запитання. В цьому можна переконатися, просто перечитавши інтерв’ю.

Після всього цього я справді не можу зрозуміти, чому мої колеги, роблячи якісь оцінки в своїх матеріалах, забувають про ключові принципи журналістики – правдивість та об’єктивність. Чому намагаються маніпулювати та створювати дешеві сенсації, не гребуючи псувати репутацію колег? Чому ґрунтовно не аналізують ситуації, не намагаються отримати повної картини, щоби зробити правильні висновки? 

Можливо, перш ніж когось звинуватити в непрофесіоналізмі та джинсі, варто почати з суворих вимог до себе? 

 

Р.S. від шеф-редактора «Детектор медіа» Наталії Лигачової. Уважаемая Ирина! Я, как человек, возглавляющий «Детектор медіа» и несущий полную ответственность за всё, что на её страницах публикуется, разделяю ваше возмущение фактом несправедливого обвинения вас в джинсе. Именно разделяя это возмущение, я без малейших сомнений дала согласие на публикацию вашей реплики, несмотря на то, что «Дуся» уже действительно опубликовала опровержение. И лично от себя приношу вам также извинения за допущенную нами грубую ошибку. 

В то же время, меня огорчает тот факт, что вы «категорически не согласны» с тем, что в материалах, подготовленных в результате мероприятий, организованных и спонсированных любыми внешними по отношению к изданию источниками, включая Еврокомиссию – необходимо это указывать. Вне зависимости от того, «требовали» от вас или «не требовали» публикаций. И даже не затем, чтобы обозначить, кто оплатил учёбу, поездку и т. д. – хотя это и не помешает. Просто это общепринятая практика для всех СМИ в тех странах, куда вы ездите сейчас по программе Еврокомиссии: информировать читателя о том, что кто-то извне, не само ваше издание, помог вам получить ту или иную информацию. Это честно по отношению к читателю, которому таким образом даётся право самому оценить, а не подошёл ли журналист к подготовке такого материала с оглядкой на тех, кто дал ему определённые преференции. Вы наверняка слышали, что, более того, представители многих крупных западных СМИ всегда сами оплачивают любые поездки своих корреспондентов – как вы думаете, зачем они это делают? Разве не для того, чтобы подчеркнуть свою полную независимость от любого возможного – совсем не обязательного! :) – постороннего влияния на позицию редакции и журналиста? 

Тем более давать читателю такую информацию необходимо, когда мы заранее знаем, что одновременно в нескольких изданиях в одно и то же время могут появиться материалы на одну и ту же тему, с некоторыми пересекающимися героями и даже фотографиями! Ведь иначе мы своими же руками подрываем свою репутацию – поскольку даём читателю все основания подозревать нас в джинсе. Собственно говоря, Дуся в данной ситуации и оказалась тем самым читателем, который ничего не знал о проекте Еврокомиссии и сделал соответствующие выводы. Да, как профессиональные журналисты мы обязаны были перепроверить наши подозрения – не сделав этого, мы теперь, собственно, и вынуждены приносить свои извинения! Но простой читатель, как вы понимаете, ничего проверять не должен и не будет. А осадок у него останется. 

Не говоря уже о том, что в подобных поездках большой массив информации мы получаем в результате, как ни крути, коллективного труда всех участников: и коллег из других изданий, и организаторов. Зачем же выдавать это за исключительно собственные усилия? 

Более того, будем уж абсолютно честны: на самом деле заявленная вами позиция является не лично вашей. Она, увы, является позицией многих украинских СМИ: не указывать, с чьей помощью подготовлен материал; не сообщать, что, скажем, на интервью с vip-политиком были представители и других изданий-телеканалов; не давать ссылки на то, откуда взяты те или иные цитаты, ограничиваясь странными фразами типа «как сообщило одно из изданий», «как пишут в интернете» и так далее. Все это, если уж называть вещи своими именами – признаки нездоровой конкурентной борьбы и детского состояния этики в нашем медиабизнесе. Кстати говоря, пару лет назад один известный киевский журналист был предельно возмущён жёсткой репликой «Детектор медіа» в свой адрес по поводу того, что он выдал ответы Стивена Спилберга на вопросы многих журналистов во время нескольких пресс-конференций за… собственное интервью с маститым режиссёром. Не кажется ли вам, что в чём-то логика того журналиста близка и вышеописанной? :) 

И, наконец, последнее, что огорчило меня больше всего. В конце концов, всё написанное мною выше – это предмет профессиональной дискуссии. Но вот что однозначно неприемлемо – это, на мой взгляд, то, что вы в реплике, посвящённой профессиональной этике, сами прибегаете к тому, в чём безосновательно (!) упрекаете Дусю и «Детектор медіа», – к манипуляциям. Ибо, Ирина, на самом деле никто из участников «Стоп цензуры!» – если вы имеете в виду нашу общую переписку – не поднимал вопроса о вашем членстве в движении! И ещё: на основании чего вы утверждаете, якобы Дуся «впевнена: читачеві важливий не текст, а інформація про те, хто платив за квитки і готель»? А также, что Дуся – якобы – пытается «маніпулювати та створювати дешеві сенсації, не гребуючи репутацією колег»? Ведь мы сразу честно признали, что ошиблись, и принесли свои извинения. Этот досадный случай был обсуждён на общей летучке ТК, и я уверена, что он стал хорошим уроком и для всей нашей команды и для меня лично. Или вы исключаете возможность просто ошибок (в отличие от злых намерений) в действиях коллег? И в своих действиях тоже? :)

Уважаемая Ирина! Я целиком и полностью присоединяюсь к вашему совету «начинать со строгих требований к самим себе». Я уверена, что этот совет вы готовы обратить и к себе тоже. Мы к себе готовы на 100%. Как, надеюсь, и Александр Михельсон готов принести публично, как это сделала Дуся, свои извинения Александру Пасховеру за обвинения в джинсе. Либо же дать исчерпывающие аргументы своим подозрениям. :) Удачи всем!