Мене слово „піар” хвилює зараз. Не стосовно моєї власної особи. Ні, ну я б теж, звісно, хотів попіаритися. Але це так – без якоїсь практичної потреби, просто, аби потішити власне марнославство: ось, мовляв, я у всіх на вустах, значить, я вельми поважна постать. А як іще уявлю, що про мене десь там у президентському Cекретаріаті прочитають, то мені зразу так радісно стає: це ж треба – ого-го-го! На самому політичному Олімпі про мене знають! Але ж сьогодні ситуація зовсім інакша. Зараз же їм там, нагорі, важливо, щоб я, тут, унизу, про них читав, і знав про них і вони мені подобалися. Бо я ж свій бюлетень на виборах не зможу розірвати, як розривається моє серце між кількома партіями. Мені доведеться віддавати його комусь одному. А як схилити мене на свою користь, коли не покажеш мені чогось такого-сякого?

Скажу вам одразу: у цій справі Юлю перевершити може тільки сама Юля. Коли вона на плечах працівника своєї прес-служби припливла на сцену Майдану Незалежності, то я думав, що це кінець, що після такого ходу голосування можна не проводити – все одно весь помаранчевий електорат віддасть свої голоси їй. Але Юля не зупинилася на досягнутому і пішла ще далі. Сказала, що людям доводиться вибирати між руками, які ніколи не крали, і мізками, які ніколи не думали. Мої мізки саме в той момент подумали: раніше у помаранчевих був один кандидат, а тепер, як мінімум, - два. Ми знаємо, у кого руки ніколи не крали. А в кого не думаючі мізки? І кого це Юля мала на увазі? Вона таки примусила електорат замислитися.

Іншим до газово-бензиново-м'ясної леді, певна річ, далеко, але вони теж якось крутяться, аби себе народу показати. Про всюдисущу Наталю Вітренко можна не згадувати. Після війни на Хрещатику з «недобитками» націоналістів вона тепер навічно увійде в історію як полководець, що завдав вирішального удару бандерівським запроданцям. Віктор Янукович заявив, що минулі вибори він програв, тому що не вміє говорити, як деякі. При цьому він чомусь не згадав, що ще й пише з помилками. Але своєму електорату він, напевне, саме цим і подобається – від канкрєтного мужика Януковича чекають не балачок, а „канкрєтних дєл”. А ось зелені показали себе захисниками не стільки природи, скільки жіночих прав: кожна друга у їхньому списку буде політик у спідниці.

Як би там не було, але за Президента прикро. На нього самого і його партію скоро навішають поразку під Берестечком, а він мовчить. Ну, правда, не весь час. Іноді щось говорить. Оце недавно ощасливив український народ заявою про створення у Чорнобильській зоні всеукраїнського курорту, куди будуть завозити вельми корисні для здоров'я ядерні відходи. Електорат, безумовно, радий був це почути. А оце сьогодні стало відомо, що Президент подав законопроект, який дозволяє прокуратурі і міліції затримувати депутатів без дозволу їхніх колег, мовляв, такий закон відіб'є прагнення всяких братків ховатися за депутатську недоторканість. Правда, електорат зразу думати починає: а для чого ж тоді Президент підписував закон, який закріплює депутатську недоторканість на всіх рівнях?

Але цього мало. Треба думати над тим, як саму Юлю перестрибнути. Я, здається, придумав. Треба прес-секретаря Ірину Геращенко підключити. Хай би вона на наступному з'їзді „Нашої України” пронесла свого шефа через зал і посадила його на почесне місце в президії. Коли помаранчевий електорат це побачить – він просто вмре. І за кого голосувати – він точно не сумніватиметься.