Раніше – чотири роки тому, коли відбувався чемпіонат світу в Японії й Кореї, та два роки тому, коли відбувався чемпіонат Європи у Португалії, – жеребкування футбольних першостей в прямому ефірі не показували. Навряд чи ми могли б забути такі визначальні для людського існування телевізійно-спортивні явища. Природньо, що тоді залучати широкі українські глядацькі маси до фантастичних чиновницьких подій не було причини. Збірної України ані на чемпіонаті світу, ані на чемпіонаті Європи не було. Нащо роз’ятрювати болючі рани національної гордости?

Тепер збірна України на чемпіонаті світу є. Ба навіть, вона вийшла туди з першого місця у своїй групі. Ба навіть, за два тури до завершення відбіркового турніру. Ба навіть, встигла після того посвяткувати на площі із народом (даруйте, на майдані з електоратом), програти туркам на своєму полі та заледве звести в нічию гру з посередніми албанцями: тут же таки вдома. Тепер на святі обраних ми аж ніяк не відчуваємо себе зайвими. Ми стоїмо поряд із Трінідадом-та-Тобаго, Коста-Рікою, Еквадором, Кот-д’Івуаром, Анголою, Того. На рівних із Францією, Швейцарією, США, Германією та Голандією. Як кому подобається.

Втім, скоріш за все, на даний момент ми знаходимося десь посередині між цими групами країн, рухаючись від екзотичного центральноєвропейского плато третього світу до країни зі статусом ринкової економіки. До такої думки наштовхували споглядання за трансляцією на «Інтері» (яку Віктор Вацко намагався перетворити з доволі посереднього явища на екстраординарну культурну подію, віднаходячи сенсаційність та інтерес у малоцікавих історіях та жахаючись “групами смерті”, які виникали щохвилини), а також перформанс, що його влаштував Савік Шустер по закінченню жеребкування на каналі ICTV у нічному шоу “Шанс України”. Учасники шоу спробували окреслити перспективи виступів української збірної на чемпіонаті світу, зважаючи на отримані з Лейпцигу результати. До студії були запрошені відомі футбольні експерти і спеціалісти (на кшталт президента “Динамо” Ігоря Суркіса, тренера “Динамо” Анатолія Дем’яненка, спортивного директора “Шахтаря” Віктора Прокопенка, колишнього головного тренера збірної Йожефа Сабо, діючих футболістів Владислава Ващука, Сергія Федорова, Андрія Воробея) та суспільнозначущі персони, які розуміються на футболі (наприклад, Дмитро Гордон, який не так давно був заспівав пісеньку про Олега Блохіна, поет Рибчинський та колишній президент України Леонід Кравчук, колись міноритарний акціонер динамівського клубу та голова руху на захист “Динамо” від посягань російського олігарха Григоришина ). Їм було запропоновано зіграти віртуальний чемпіонат світу з футболу: на основі рейтингового голосування визначити переможців груп, чвертьфіналів, півфіналів і чемпіона. Зіграти у передбачення футболу.

Хочу вам сказати, що в чемпіонаті світу 2006, який відбувся п’ятничного вечора на каналі ICTV, перемогла збірна України.

Власне, це могло відбутися і за день до жеребкування, і за тиждень, і одразу після виходу збірної України на чемпіонат світу. Рейтингове голосування – це не серйозний захід, а освідчення в коханні. Глядачі й учасники шоу щиро вірять в свою любов до збірної України. І тому кажуть “так”. Із тих же причин депутати ніколи не голосують проти – вони вважають за краще не натискати кнопки. Але в шоу немає принципа більшості для ухвалення рішень. Тому кожне популістське висловлювання, цілковито позбавлене смислу, стає законом. Це традиція. Українське телебачення перетворює будь-яке серйозне явище на гумористичну вакханалію.

Цілком природньо в цьому сатиричному контексті виглядає пряме включення із Лейпцигу, в ході якого спортивний журналіст Ігор Мірошниченко бере інтерв’ю у Олега Блохіна і Григорія Суркіса, переконливо просить завершити його пошвидше, бо “у вас у студії тепло, а у нас на німецькій вулиці дуже холодно”, але разом з тим знаходить час, щоб прорекламувати святкування річниці отримання Олегом Блохіним золотого м’яча в Палаці “Україна”.

Савік Шустер подібний експеримент з передбаченням переможця чемпіонату світу в Японії та Кореї провів чотири роки тому на каналі НТВ. Після того, як бригада Кисєльова покинула канал, він став працювати на ньому в багатьох галузях. Зокрема, й коментуючи футбольні матчі Ліги чемпіонів. Робив він це, чітко вимовляючи іноземні фамілії і ведучи розмови по суті. Скупо, доволі холодно, але якісно. Принаймні, в порівнянні з українськими коментаторами.

Росія той віртуальний чемпіонат світу не виграла. І навіть не дійшла до півфіналу. Програла на ранній дистанції, заледве вийшовши із групи. Російські експерти сприйняли віртуальне передбачення, скоріш за все, надзвичайно серйозно. Українці – ні.

Критико-реалістичне ставлення до себе, виявлене Росією чотири роки тому, і постмодерна іронія, продемонстрована Україною цієї п’ятниці, – можливо, в цьому криється причина деякого здивування, яке часом викликає “серйозна” програма Савіка Шустера “Свобода слова”. Він тихо розмовляє там, де чуються переспіви революційних горлало, і розважливо задає питання, які викликають хіба що знервований істеричний регіт.

Складається враження, що він знаходиться не на своєму місці. Втім, перемога збірної України в віртуальному чемпіонаті світу примушує замислитися, що це, радше, проблема місця, а не Шустера.

Сергій Васильєв-молодший, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Луканово посміхаючись: Після жеребкування чемпіонату світу я згадав, що виховав Владислава Ващука