Хоча я і ветеран підготовки кадрів для київського „Динамо”, але минулої п'ятниці почувався так, наче сам вийшов на поле і забив такого красеня гола до воріт найкрутішого суперника, що Олег Блохін зі своїм м'ячем у ворота „Баварії” просто кусав собі губи від заздрощів. Мені ввижалося, що після того, як забитий мною м'яч затріпотів у сітці воріт, я, торжествуючи, побіг до бокової лінії і послав повітряні поцілунки своїм уболівальникам. А вони, радісні, у відповідь кричали: „Луканов - yes!”. Оці почуття і видовище народилося тому, що збірна України в результаті п'ятничного жеребкування у фінальній частині чемпіонату світу з футболу якраз не опинилася у одній групі з найсильнішими суперниками – ні з Бразилією, ні з Німеччиною. Це значить, що ми маємо шанс зустрітися з ними поближче до фіналу і, хто зна, а раптом так само переповзаємо їх на полі, як і суперників у відбірковій групи, серед яких був і чемпіон Європи збірна Греції.

Наше телебачення відреагувало одразу після завершення жеребкування. Савік Шустер на ICTV провів ціле шоу-прогноз, учасники якого намагалися передбачити, як завершиться кожна конкретна гра і хто, врешті, виграє чемпіонат. Щоправда, я не додивився програму до кінця, бо було пізнуватенько. Але, мабуть, вперше за останній десяток років мені знову стало небайдуже до того, як гратимуть наші футболісти – і дуже хотілося б, щоб бодай у прогнозах, теоретично збірна України стала чемпіоном світу.

Скільки мені останнім часом коментатори не розповідали з екранів телевізорів, що київське „Динамо” - це „наша” команда, моє небайдуже до футболу серце ніяк не відгукувалося на ці слова. Чим більше читав я у статтях, що „Динамо” - це українська команда – тим менше я вірив цьому.

Як було сказано на самому початку, я – ветеран підготовки гравців до „Динамо”. Не вірите? То послухайте, що я вам розкажу. У 80-х роках минулого століття я жив на Батиєвій Горі і частенько виходив поганяти м'яча на спортмайданчик школи, що була навпроти мого будинку. Там збиралися імпровізовані команди. Через кілька років після переселення з того району я зустрів Олега - одного із футбольних партнерів, що жив тоді у сусідньому парадному. Він каже: „А пам'ятаєш там такий хлопчик з нами грав, прудкий дуже?”. Я пригадав і хлопчика, і його татуся – такого міцного дядька, який у минулому явно мав причетність до футболу. „Так ось, цей хлопчик – Владислав Ващук”, – сказав Олег. Я тоді і відчув свою причетність до підготовки кадрів „Динамо”.

Я це веду ось до чого. Футбольним вболівальником я себе усвідомлюю (страшно сказати) ще з року чемпіонату світу в Англії – 1966-го. Я тоді ще до школи не ходив, але вже пам'ятаю, як динамівський дублюючий склад взував своїх суперників. Радянська збірна майже цілковито складалася із футболістів „Динамо”. Вони полетіли до Англії, але внутрішній чемпіонат СРСР не припинявся. І юні тоді ще Мунтян (або Муня), Бишовець та інші хлопчаки дали прикурити дорослим суперникам. І відтоді кожний успіх „Динамо” - це було щось більше, ніж власний день народження. А програш – трагедія, яка псувала настрій більше, ніж двійка у школі. І для мене і інших вболівальників дуже важливо було, що гравці у білій формі з літерою „Д” на грудях виростали десь на київських (або інших міст України) футбольних майданчиках і справді були нашими. Хтось iз ними вчився у школі. Хтось працював разом з батьками знаменитого форварда, чиясь сестра вийшла заміж за відомого захисника.

А сьогодні я дивлюся на „Динамо” як на збірну футболістів різних країн світу. Тільки не плутайте зі збірною світу, бо їм навряд чи там знайдеться місце. І виграють вони чи програють – мені цілком байдуже. Лише у збірній Україні залишилися справді „наші” футболісти, які, нарешті, показали такий-сякий футбол і повернули таку давню небайдужість з мого боку.

Якби я був спортивним журналістом, то, мабуть, тільки те й робив, що ставив питання про те, як зробити наш футбол дійсно нашим. А так мені лишається виховувати нові покоління українських футболістів. Настане весна і піду пограю у футбол на майданчику новозбудованої гімназії. А раптом там новий Ващук вигулькне. Тільки за кого він гратиме? Чи знайдеться йому місце в „Динамо”?