«Євробачення»: перемога формату
Національний відбір на конкурс «Євробачення» завершився перемогою Міки Ньютон із піснею Angels. Утім, декого з членів журі результати не задовольнили. 27 лютого відбувся перерахунок голосів, а згодом Єгор Бенкендорф звернувся до Міки Ньютон, Злати Огнєвич та Джамали з пропозицією влаштувати суперфінал, у якому й виявити переможця остаточно. Яке ж в Україні «Євробачення» без скандалу?
45% підсумку дали голоси глядачів під час інтерактивного голосування, 45% - голоси журі й 10% - голоси на сайті національного відбору. Членами журі були генеральний директор НТКУ Єгор Бенкендорф, заступник голови Адміністрації президента України Ганна Герман, перший заступник генерального директора НТКУ Валід Арфуш, продюсер Едуард Клим, Ані Лорак, Ян Табачник, Руслана, Юрій Рибчинський та Альоша. Був присутній неназваний юрист - спостерігач від Європейської мовленнєвої спілки. Також у студії були неназвані експерти, «оприлюднився» з-поміж яких під час ефіру лише джазмен Олександр Фокін. Дійство відбувалося у «Савік Шустер студії».
Замість оголошених 21 конкурсанта у фіналі співали 19: «Армія» та «Нексі» знялися з конкурсу; вони не брали участі в жеребкуванні, проведеному напередодні в ефірі «Шустер live».
Переможна пісня Міки Ньютон - поза сумнівом, хороша пісня. Навіть дуже хороша пісня. Мелодійна. Натхненна й у жодному разі не сконструйована. Так само натхненним було й виконання. Вокальні дані Ньютон навіть обговорювати не варто - як то кажуть, сумніву не підлягають. Як на мою суб'єктивну думку, заміна російськомовного тексту, який лунав на попередніх етапах національного відбору, на англомовний ще поліпшила звучання пісні. Усе це так, усе це - плюси.
Мінус - один-єдиний: попри всі чесноти, пісня ця - стандартна. Це типова пострадянська пісня у стилі «щось таке душевненьке»; подібні пісні - іноді кращі, здебільшого гірші - десятками лунають на тому самому «Русскому радіо». Таку пісню цілком могла б виконувати, скажімо, Валерія. Це - ніяк не музичний от-кутюр.
Пісня Міки Ньютон заслужено могла б претендувати на який-небудь «Золотой граммофон» або гран-прі у Юрмалі чи Вітебську. Що ж до перспектив на «Євробаченні»? Вона, поза сумнівами, вийде до фіналу. А там... Радше за все, посяде місце десь у добротній серединці. «Сім плюс», можливо, «десять плюс». Її послухають, послухають із задоволенням - але навряд чи в багатьох вона надовго залишиться в пам'яті. Звісно ж, «Євробачення» - непередбачуваний конкурс, як карта ляже. Але в будь-якому разі конкурсна пісня Міки Ньютон не стане відкриттям. Не стане подією на всі часи, не викличе завзятого сперечання критиків, як колись Wild Dances Руслани чи Dancing Lasha Tumbai Вєрки Сердючки. Якщо коли-небудь вийде «Золота колекція "Євробачення"», нинішню українську конкурсну пісню в ній навряд чи можна буде знайти.
Зрештою, «Євробачення» - то не спорт, і головною метою учасників має бути не так перемогти на конкурсі, як запам'ятатися й привернути до себе увагу. «Просто хороші пісні» теж подеколи перемагають, тільки от востаннє це було 2005 року в Києві, коли перемогла грекиня Елена Папаризу. Перемогу Діми Білана 2008 року в Белграді винесімо за дужки: вона викликала чимало запитань та суперечок і спричинила зміну системи голосування, та й переможна пісня Білана, якщо чесно, не запам'яталася анітрохи. Номер запам'ятався, пісня - ні.
Ще одним мінусом пісні Міки Ньютон була постановка. На першому етапі відбору гімнасти з «Різоми» виступали на «торті», що обертався на сцені, мов платівка. Це був самодостатній номер, як колись казали, оригінального жанру, й він не дозволяв сконцентрувати увагу на співачці та пісні. Тепер сценою бігали ангели з крильцями та дзеркалами. Їхня метушня ніяк не пасувала ані ритмові пісні, ані її настроєві: балет виглядав надлишковим. Теж цілком пострадянський підхід: куди ж на сцену з самою лише піснею? А може, то співачка підсвідомо відчувала: попри всі чесноти її пісні, чогось їй таки бракує, й треба це «щось» якось компенсувати?
Неформатні пісні цьогоріч дозволили їхнім виконавцям лише впритул наблизитися до перемоги. Злата Огнєвич стала другою, Джамала - третьою, Анастасія Приходько з вибуховою Action - аж восьмою. Четвертою була Даша Медова - теж із ліричною, але якоюсь дуже світлою й нерадянською за звучанням піснею. П'ятим став Іван Березовський із піснею в стилі класик-поп. І смс-голосування, й журі надали перевагу стандарту.
Інші місця в чільній десятці посіли: Едуард Романюта (шосте), Матіас (сьоме), Альона Корнєєва (дев'яте) та Міла Нітич (десяте). Так, принаймні, оголосили наприкінці трансляції. На сайті Романюта та Матіас чомусь помінялися місцями.
Виступи Злати Огнєвич (виступала першою), Даші Медової (виступала другою) та Анастасії Приходько (виступала останньою) «зжерли» звукорежисери. Під час співу Огнєвич та Медової стрибав рівень звуку, під час виступу Приходько «баси» аж хрипіли, й те хрипіння забивало і спів, і інструменталку.
Назагал із першою десяткою можна було майже погодитися. Як на мою думку, було недооцінено Владіслава Левицького та, можливо, Шаніс і явно переоцінено виступ Матіаса. Талановитий співак цього разу був нецікавим і співав щось таке, що зовсім не відклалося в пам'яті.
Матіас - випускник третьої «Фабрики зірок». На перших концертах «Фабрики» - поки з нього ще не зліпили зірку - він співав щиро і природно. Тепер, після «Фабрики», він вочевидь намагається грати в Аллу Пугачову. Співати тексти, а не музику, й шукати натужний драматизм там, де його немає. І в підсумку сильно переграє, перемудровує; його спів - це тепер спів не двадцятирічного юнака, а ледь не вкритого сивиною мудрого старця. Спів розумом, а не серцем.
Ще з двома фабрикантами стався скандал. Віталія Галая одразу після його виступу Бенкендорф зняв із конкурсу: в його фонограмі було прописано бек-вокал. Тетяну Воржеву Бенкендорф зняв із конкурсу за те, що на сцені було шестеро людей (четверо танцюристів та двоє бек-вокалістів) окрім самої співачки, а не загалом шестеро, як вимагають правила «Євробачення». Журі довго сперечалося, виступили з промовами всі його члени, крім Табачника, хтось був за те, щоб залишити обох у конкурсі, хтось - категорично проти. Ситуація й справді була складною: якщо Воржева могла повторити виступ, прибравши зі сцени одного з танцюристів, то Галай навряд чи спромігся б за півгодини змінити фонограму; підійти по-різному до обох дискваліфікованих було б очевидною несправедливістю. Все розставила по місцях Ганна Герман: обох конкурсантів було-таки знято, але Воржевій пообіцяли наступного року вихід одразу до фіналу, без попереднього відбору. Галаєві не пообіцяли нічого - хіба що Рибчинський наприкінці ефіру зізнався, що особисто він віддав би перемогу саме йому.
Дива, та й годі: «Фабрика зірок» - то конкурс, що має свої правила й свої жорсткі засоби покарання за їхнє порушення. Здавалося б, якщо «Фабрика» й могла чогось навчити, то найперше чіткого дотримання основоположних умов і вимог будь-яких конкурсів. Тим більше що Бенкендорф підкреслив: за три дні до фіналу він особисто нагадав учасникам про необхідність жорсткого дотримання правил. І такий от результат. То що ж воно таке було - оті «Фабрики зірок» по-українськи? Мимоволі напрошується думка: обидва «фабриканти», не маючи ілюзій щодо власної перемоги, прагнули бодай чимось привернути до себе загальну увагу.
Чи лише здалося, що чимало конкурсантів співали менш емоційно, ніж під час попереднього етапу? Зокрема, це стосувалося й Джамали, й Анастасії Приходько, й Даші Медової, й Альони Корнєєвої. Перерепетирували? Припинили отримувати задоволення від своїх пісень, «поставили їх на конвеєр»? Можливо. А може, на те вплинула процедура проведення фіналу національного відбору.
Якщо спитати, хто був головним героєм фіналу, з відповіддю навряд чи хто вагатиметься: головним героєм був Савік Шустер. Саме навколо нього оберталося все дійство. Це була його чергова авторська програма, навіть подеколи більш авторська, ніж звичний «Шустер live». Не скутий функціями модераторства, тут Шустер грав роль повноправного учасника дійства, такої собі телевізійної душі компанії. Чи, може, телевізійного тамади. Він жартував, кокетував то з конкурсантами, то з Гайтаною, щомиті виправляв ляпи співведучих. Він же подеколи оголошував виступи. Анастасію Приходько він оголосив так, що задля збереження запропонованої Шустером тональності їй тільки й залишалося, що вийти на трибуну, розгорнути конспект і виголосити доповідь.
«Розмови роблять конкурсантів розкутішими, звільнюють їх від хвилювання», - щось таке сказав Шустер. Насправді виходило навпаки: кожна пісня виглядала так, ніби вона була першою. Кожному виконавцеві доводилося перемикатися (й перемикати аудиторію) з розмовного жанру на пісенний. Враження концерту не було: за нескінченними розмовами суто музичний сюжет губився, конкурсні номери виглядали не більш ніж музичними паузами в нескінченнім ток-шоу.
Троє, окрім Шустера, ведучих - Гайтана, Ольга Фреймут та Марія Орлова, потім до них приєдналася Олеся Бацман «на другому поверсі», згодом з'явився ще й Тимур Мірошниченко, ще згодом додалася Ірина Журавська. Якоїсь миті навіть острах виник: кількість ведучих загрозливо наближалася до кількості конкурсантів і от-от могла її перевищити.
Протягом програми «оприлюднювалися» то Олександр Пономарьов, то Ольга Сумська, то Руслана Писанка. І всі розмовляли, розмовляли. Довгі діалоги з конкурсантами та гостями про все на світі, а найчастіше ані про що, діалоги ведучих поміж собою, монологи Шустера - оце й був основний зміст того, що відбувалося.
А як вам музичний конкурс із перервою на випуск новин? Це - поза сумнівом, нове слово у «Євробаченні». А виступи Гайтани та піаніста Павла Ігнатьєва просто посеред конкурсу, в перервах між конкурсними номерами?
Раптом посеред конкурсу Шустер радісно вигукнув: на «Євробачення» повертається Італія! Тут само він запропонував послухати фрагмент (він виявився чималеньким) конкурсної пісні італійського співака. «Для сравнения», - сказав Шустер. Чи не можна було послухати спів італійця по завершенні конкурсних виступів? Чи не краще це було б? Адже іноземних учасників майбутнього «Євробачення» цього разу не було; гостями були «Нексі» (їхній вихід на сцену було обставлено в класичних традиціях роялю в кущах) та «Бряц Бенд» (тут було урочисте винесення роялю з кущів: ведучі «в якості жарту» оголосили конкурс на вокаліста цієї інструментальної групи).
Оголосивши про присутність у студії експертів-коментаторів, Шустер сказав: «Гораздо легче будет определить, за кого голосовать». Але ж правила «Євробачення» забороняють коментаторам підказувати, за кого краще голосувати, навіть коментувати так, щоб це виглядало як підказка!
Якою ж була процедура? Тут відповісти дуже легко: процедури не було ніякої. З кимось із конкурсантів перед виступом розмовляли довго, з кимось коротко, з кимось зовсім не розмовляли. Після виступів - так само. Деяких учасників після виступу зустрічала «на другому поверсі» Бацман, деяких - ні. Перед виступами декількох конкурсантів оголосили авторів їхніх пісень, перед виступом більшості - ні. Про деяких конкурсантів розповідали ведучі, характеризуючи їхню творчу біографію, про більшість - ні. Цей ряд «тому дала, а тому не дала» можна продовжувати й продовжувати. Не було куди подітися від враження: те, що відбувається на екрані, є якоюсь вільною тусовкою, такою собі суботньою вечіркою - святом релаксації, де ніщо не є обов'язковим, де всі розслабляються, де немає й не може бути ніякого сценарію.
Налаштуватися на слухання й оцінювання пісень не могли не лише глядачі - конкурсантам так само було дуже важко налаштуватися на концертний настрій. Окрім усього іншого, інтервали між сусідніми виступами були геть неоднаковими, тож одні виступи глядачі «перетравлювали» довше, а інші - коротше. Як це впливало на смс-голосування й чи впливало взагалі, так і не скажеш - тут потрібне серйозне дослідження. Тож обмежмося констатуванням єдиного факту: на «великому» «Євробаченні» так чомусь не роблять.
Була в конкурсі ще одна новація: перед виступами прокрутили нарізку виступів конкурсантів на першому етапі відбору. По завершенні всіх виступів прокрутили... ту саму нарізку, навіть із Галаєм та Воржевою. І лише після того - «для порівняння» - показали «свіжу» нарізку виступів у фіналі, це було подано як заповнення паузи, що виникла через рішення ведучих... подовжити час для голосування. Отакі от в Україні ведучі: розпоряджаються вони сценарієм конкурсу й ефірним часом, як їм заманеться. Отакі от в Україні глядачі: вони з задоволенням оцінюють невідомо який із виступів конкурсантів.
Після перегляду всього дійства почали нав'язливо напрошуватися різноманітні гіпотези про причини й рушійні мотиви того, що все відбувалося саме так, а не якось інакше. Тим більше що було з чим порівняти: минулорічний відбір так само вів Савік Шустер, але той конкурс був дуже чітко організованим й ані найменшою мірою не нагадував веселий балаганчик. Але дозволю собі відкинути ті гіпотези як необґрунтовані й лише констатувати: процедура проведення фіналу національного відбору дуже ускладнювала об'єктивний і неупереджений вибір.