Спілкування відбулося у рамках спільного проекту газети "Україна молода", інтернет-видання "Детектор медіа" та Українського незалежного центру політичних досліджень, за сприяння Фонду розвитку ЗМІ посольства США в Україні - "Організації громадського суспільства на шляху до відкритості інформації: спільна стратегія". Метою проекту є максимально повно та об’єктивно висвітлити позиції всіх учасників виборчої кампанії.

Кравчук Леонід Макарович народився 10 січня 1934 року у Рівненській області.

Закінчив у 1958 р. Київський державний університет, у 1970 р. - Академію суспільних наук при ЦК КПРС.

У 1958-1960 рр. - викладач Чернівецького фінансового технікуму, у 1960-1967 рр. - консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди Чернівецького обкому КПУ.

У 1967-1970 рр. - аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

У 1970-1988 рр. - завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

У 1988-1990 рр. - завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, у 1990 р. - другий секретар ЦК КПУ.

У 1989-1990 рр. - кандидат у члени Політбюро, у 1990-1991 рр. - член Політбюро ЦК КПУ.

У 1990-1991 рр.- Голова Верховної Ради України.

У 1991-1994 рр. - Президент України.

З 1998 р. - член партії та Політради СДПУ(О).

Народний депутат України Х-ХIV (в т.ч. І-ІV) скликань.

У 1998-2002 р.р. - член Комітету з іноземних справ і зв\'язків з СНД Верховної Ради України.

Обраний народним депутатом України ІV скликання за виборчим списком СДПУ (о).

З 2002 р. - член Комітету із закордонних справ Верховної Ради України.

Голова Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, Співголова Всеукраїнського об\'єднання демократичних сил "Злагода".

Нагороджений орденом "Князя Ярослава Мудрого" V и IV ступенів, орденом "Держави". Герой України (2001 р.).

Леонід Кравчук мав звання почесного доктора Національного університету "Києво-Могилянська Академія", однак, був позбавлений цього звання у кінці листопаді 2004 року. Це рішення було прийнято Вченою радою Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Причина - "дискредитація іміджу Києво-Могилянської академії". Табличку з його іменем було знято зі стіни біля центральних сходів першого корпусу академії.

Подаємо відредагований варіант чату. Повну версію читайте тут.



– Чому ви зрадили почесний статус першого Президента України і стали „політичним дахом” для клану Суркіса-Медведчука?



– Це постійне запитання, яке мені ставлять. Власне, коли я сприймаю це запитання, то у мене всередині мріє думка: чого мені забороняють мати свою точку зору, свою позицію? Весь час мені нав’язують свою. Ну, скажімо: Києво-Могилянська академія, а я можу назвати себе батьком її утворення, нещодавно виключила мене зі складу докторів. Чому? Тому що я маю іншу позицію. А це ж політичне переслідування. Або ж коли б мене виключили за зраду, я б зрозумів. А це не Наукова рада, а рада КДБ. Я не думаю, що вскочивши у мантію, людина раптом стає іншою, відповідає цій мантії. Я б порадив пошити френч на зразок Йосипа Сталіна. І це було б адекватно. Нікому не рекомендую нічого і не хочу, щоб мені нав’язували свою думку. Це моє право обирати.



– Ви як перший президент стояли біля витоків соборності України, більше того, докладали багато зусиль для того, щоб зберегти її цілісність, зокрема, борючись із сепаратистськими настроями в Криму. Чи не здається вам, що зараз ви просто ЗОБОВ\'ЯЗАНІ дистанціюватися від донецьких, які незаконно роздмухують ідеї сепаратизму і навіть збираються проводити референдум про федералізацію Донбасу?



– Я так не думаю. Я думаю навпаки: мені потрібно вплинути на "донецьких", щоб позбутися сепаратизму. Хоча, як я розумію, його зараз там ще немає. Вони скоріше ставлять питання автономії в складі України. Мій досвід, моє життя показують, що найлегше залишити людину, якщо вона не думає так, як ти. Але її треб переконати. Так само я переконував кримчан у 90-му. Хочу сказати, що я три години стояв у Криму у парламенті. Відчуваючи на собі неприємні погляди і ненависть, але переконав, щоб вони не винесли на референдум денонсацію біловезьких угод. Я буду працювати з усіма, аби Україна була єдиною, неподільною та соборною. Чого б це мені не коштувало.



– Вас обурює той факт, що Кравчука позбавили статусу почесного президента в Могилянці і кафедри в МАУП, бо це недемократично. Чи не вважаєте ви, що ці навчальні заклади, відомі насправді демократизованою системою навчального процесу, мали право так зробити, оскільки Кравчук стояв на боці фальсифікаторів виборів? А те, що вибори були сфальсифіковані, уже визнав навіть Верховний суд.



– Мене, мабуть, неправильно зрозуміли. Я не вважаю для себе дуже великою честю бути доктором чи професором будь-якого навчального закладу. Не в цьому суть. Суть в іншому. Якщо це вчена рада, то вона не має стосунку до фальсифікації безпосередньо. Хоч фальсифікація була, і це доведено і на Сході, і на Заході. Тобто і з боку Януковича, і з боку Ющенка. То чи може вчена рада позбавляти людину звання, якщо хтось має іншу точку зору? Ось про що йдеться. Чи це демократично. Чи є свобода вибору людини? Я ж підписував біловезьку угоду не для того, щоб вчені заклади виконували функцію КДБ. Чи готові ці люди жити за демократичними принципами? Відповідаю: ні!



– Выступая на 5 канале, вы с обидой высказались о "Могилянке", которая лишила вас звания почетного доктора. Уважая вас за вашу взвешенность, трезвость и реализм оценок как политической ситуации, так и других явлений, была поражена вашим участием в одной из пресс-конференций, на которой вы со злобой клеймили "предателя" Зинченко. При этом ваши "соратники по борьбе" вспоминали о деньгах, которые давали на лечение больного раком Зинченко. Этот шабаш, а также ваше участие в агитации за кандидата от власти, агитации настолько лживой, грязной, наглой, что она будет черным пятном в истории Украины, изменили мое отношение к вам. Увы, вам не удалось сохранить имидж "патриарха" нации. И документальный фильм, снятый моими друзьями в студии покойной Ляли Роднянской, теперь не соответствует действительности. Репутация долго создается, а теряется в один миг. Вопросов у меня к вам уже нет. Все абсолютно ясно.



– Тут констатація факту. Але я знову ж таки залишаю за кожною людино право – мати свою точку зору. Як і за собою. А історія нас розсудить. Тому що треба дивитися на життя не чорно-білим поглядом, а багатоманітним. Тоді стане краще. Багатоманітність полягає в тому, що потрібно бачити у кожному і позитиви, і негативи. Якщо тільки у кожному кроці людини бачити негативи, то ми завжди будемо плодити ворогів. Це страшна небезпека. Ми це все пройшли. А чого ви не оцінюєте Зінченка, який говорив набагато різкіше і образливіше стосовно до своїх колишніх колег. Що, коли вам симпатичний Зінченко, то він має право на такі вислови, а інший – ні? Це одноманітний світ. звільніться від таких оцінок, вам стане легше жити.



– Леоніде Макаровичу, як позиціонуватиметься СДПУ(о) при обранні президентом Ющенка?



– Принаймні я докладу всіх зусиль, щоб це була конструктивна опозиція. Щоб вона не заважала Ющенку виконувати президентські повноваження. Я не вважаю і не вважав Ющенка ворогом. Якщо він стане президентом, я його привітаю. І нічого не буду робити йому на шкоду. Це зовсім не включає критику Ющенка. Критика і плюндрування – це зовсім різні речі. Я за критику.



– Ви досі належите до романтиків, які вірять у перемогу Януковича у „третьому турі”?



– Я до кінця завжди був самим собою все своє життя. Якщо я щось починав, то я працював чесно і послідовно. Я не кидаюся з одного табору в інший. Знаєте, зараз деякі політики починають розповідати, що вони ходили на Майдан, де вирувала помаранчева революція. Скоро будуть запитувати: а ти був на Майдані? Мовляв, якщо не був, значить ворог. Я би порадив таким політикам: ви 10 років були при владі, то краще було вам зробити так, щоб цієї революції не було. Краще б наші дівчатка сиділи в театрах, пили чай з коханими. А ви їх примусили жити на Майдані. А тепер ходите – їжу носите.

Я це вже переживав у 1991 році, коли раптом усі політики побігли у церкву, навіть ті, що отченаш не знають до цього часу. Так от. Я хочу, щоб людина була сама собою, поводилася гідно й достойно, навіть коли помилилася. А пристосовуватися, вихлятися своєю поведінкою – це не личить людині, інтелігентові. Та й загалом – це ганьба. А чи переможе Янукович, чи ні – скажуть виборці. Принаймні я його не штовхав до неправильних дій і він безпосередньо фальсифікаціями не займався.



– Чому ви тиражуєте думку, що "фальсифікації на Заході" – це фальсифікації від імені Ющенка і на його користь? Фальсифікації по всій Україні відбувалися задля Януковича. Так само, як і по всій Україні тривало залякування, роз’їжджали "братки" і було влаштовано "нагинання" людей. Чи не так?



– Не так. У мене на Заході живуть близькі, рідні, знайомі. І я маю безпосередню інформацію. Коли в тих селах, де 100-відсотково голосували за Ющенка – голосувало 3, 4, 5 паспортів. Як це називається? Фальсифікація за Януковича. Треба завжди дивитися правді в очі. Незалежно від того, чи це правда на користь Ющенка, чи на користь Януковича. Не можна закривати очі на бруд і робити бруд тому, хто не імпонує. А те, що була фальсифікація по всій Україні, – вже доведено судом. Я щасливий, що у нас врешті-решт є такий суд, який може сказати своє слово, незалежно від того, подобається це владі чи ні. Я знаю інший суд – радянський. А ми вже від цього відійшли. Реальним є той факт, що люди відкрито і відверто сказали, що хочуть іншої влади. Я думаю, що навіть влада сама відверто не уявляла собі, як люди її не хочуть. Вона жила в ілюзії. А зміна влади завжди відбувається гостро. Принаймні Україна вже ніколи не буде такою, як раніше. Це знакова подія, як би ми до неї не ставилися. Але треба говорити правду завжди... Це підносить людину, вона почуває себе комфортно. Тільки дипломати не мають права інколи говорити повну правду.



– Ви останнім часом активно критикуєте владу, чому при цьому ви залишаєтеся керівником найбільш провладної фракції у верховній Раді – СДПУ (о)? Чому ви залишаєтеся із Медведуком, якого вважають „кризовим менеджером” і злим генієм того, що сталося із Україною під час президентської кампанії?



– Чудове запитання. Справді, мені його ставлять не раз. Відповідаю на нього щиро, як є. Не можна залишати організацію, до якого ти причетний ще з 1998 року. Тому що це виглядає непослідовно і навіть богуязливо. Я у фракції роблю все, щоб вона голосувала не проти України. Я можу вам сказати сьогодні, що не пам’ятаю випадків, коли б фракція проголосувала проти народу, України, незалежності. А все решта – і медведчуки, і януковичі, і ющенки приходять і йдуть, а Україна залишається.

Для президента обрання – це початок проблем, а не завершення. Якщо Ющенко стане президентом і йому вдасться бути президентом всієї України, і Східної, і Західної, коли він об’єднає націю, він стане історичною постаттю. Якщо буде президентом тільки Заходу і Центру – проблеми почнуться, не маючи перспективи свого завершення.



– Чому під час виборів пану Суркісу не вдалося засвідчити любов усього складу "Динамо" до Януковича, а спромоглися "витягнути" визнання лише із Шевченка?



– Думаю, що це деталі, які не варті того, щоб їх аналізувати. Ніхто нікого не витягував: були постаті, які підтримували Ющенка, були ті, які підтримували Януковича. Теза про те, що якщо за Януковчиа – то витягували, якщо за Ющенка – то стояли в черзі – не відповідає дійсності. Усе це питання організації. Єдине, чого мені хочеться, – щоб ми почали думати про майбутнє. Давні греки не мали такого запасу слів, як ми. На запитання, чим відрізняється дурна людина від розумної, відповідали дуже коротко: розумна думає вперед, а дурна – назад. Останні шукають помсти. А розумні – як вирішити проблеми. Я зараз маю інформацію, що деякі лідери "Нашої України" саме починають так думати – підвести риску під минулим і думати про Україну, врешті-решт, як про єдине ціле. Це дійсно буде етап примирення, утворення нації. Це дійство історичне.



– Які позитиви бачить екс-президент в обранні неписьменного злочинця на посаду головнокомандуючого?



– Я на це запитання відповідати не буду, бо воно носить негуманний підтекст. А точніше сказати – брутальний текст.



– Які, на ваш погляд, основні причини того, що керівництво Російської Федерації вважає за потрібне впливати на політичну ситуацію в Україні? Можливо, весь час з моменту розпаду СРСР вони намагалися відтворити ту імперію?



– Підтекст дуже простий: Росія за своїм змістом ще залишається імперією. А імперія завжди шукає можливості впливу, і перш за все, на своїх сусідів. Україна для Росії є стратегічним інтересом. Не треба цього боятися. Потрібно проводити розумну, відповідальну політику і захищати свої інтереси. А вплив буде завжди. Від нас залежить, чи ми його мінімізуємо, чи не зможемо цього зробити.



– Чи є потреба у порушенні кримінальної справи щодо Януковича, Ківалова, Клюєва, Левенця і т.д. як організаторів фальсифікацій чи принаймні людей, які знали про такий задум? І, по-друге, чи не вважаєте ви, що Клюєва потрібно позбавити недоторканності в разі порушення такої справи?



– Говорили-балакали, сіли – та й заплакали. Я весь час прагну довести, що потрібно жирну риску підвести. У цьому запитанні просто пульсує більшовизм. Не політики мають визначати, кого судити, а кого не судити, кого позбавляти. а кого не позбавляти. Це було за Сталіна так. Він казав: цього потрібно судити – і суд виконував. Коли Кравчук, чи Литвин, чи будь-хто буде говорити, кого судити, то це буде та ж більшовицька система, від якої ми, виходить, не відійшли. Нехай це питання вирішує суд. А політики не мають права туди втручатися.



– Ви багато критикуєте Кучму і кажете, що ви на його місці вийшли б до народу на Майдані. А чому ви як перший Президент України на Майдан не вийшли? Ви ж ходили до голодуючих студентів у 90-х, а тепер, що злякалися?



– Не злякався. Тоді я виходив і мав повноваження вирішувати проблему. Я виходив і казав: ви ставите переді мною 5 проблем, я можу вирішити 3 – це мої повноваження. Зараз кажуть: я був на Майдані, а я сосиску приніс. Знову ж таки: не треба було робити так 10 років, щоб Майдан виник. Аби ви були на позиціях демократії усі, хто зараз при владі, – то Майдан не виник би. А стрічки зав’язували б тільки у весільну фату. А то вже перелицювалися і скоро договоряться, що організовували Майдан. Коли організовували 100-річчя з дня народження Леніна, порахували, скільки людей несли з ним колоду. Виявилося, що 350. А насправді Ленін взагалі колоди не носив.



– Медведчукові як любителю „крайніх методів” розв’язання проблем зараз приписують ідею зриву третього туру виборів. На ваш погляд, це реально зробити? Чи ви знаєте людей, які пропонують цей сценарій, і чи відмовляєте ви їх від таких дій?



– Власне, це зробити неможливо. Аби я знав, я б сам вийшов на трибуну ВР і сказав би: зупиніться, ви робите зло. Україна повинна мати президента і почати працювати.



– Думаю, что у Зинченко были причины говорить резко о своих коллегах, которые не имеют ни стыда, ни совести. Мне кажется, быть в одной партии с Нестором Шуфричем, который является рупором партии, просто неприлично интеллигентному человеку, такому как вы. Кроме того, на мой взгляд, вам надо было оставаться вообще вне партий, будучи первым Президентом. А выполнять роль арбитра-патриарха нации. Может быть, еще не поздно выйти из СДПУ (о)? Считаю, что на следующих выборах она не пройдет в парламент, уж слишком запятнала себя.



– Питання поставлено інтелігентно і грамотно. А щодо останнього – висновки та кроки я зроблю сам.



– Як ви думаєте, хто привітає український народ із Новим 2006-м роком?



– Я сподіваюся, що після 26 грудня з Новим роком отримає право привітати новообраний Президент. Головне, щоб не сталося так, що один вітатиме одну частину країни, а інший – іншу. А право матиме той, кого оберуть.



– Як ви оцінюєте "помаранчеву революцію" або політичну кризу? Чи відчули ви гордість за український народ? Чи ви все-таки притримуєтеся позиції, що треба було промовчати і продовжувати жити при Януковичі? Чи дійсно ви вірите у 15 мільйонів голосів виборців, які підтримали Януковича у 2-му турі?



– Я вважаю, що те, що люди вийшли на Майдан і сказали, що вони хочуть іншої влади, – це знакова подія, і це оцінив весь світ. Чи були дії на Майдані всі продумані і чіткі, – це у мене викликає сумніви. Наприклад, я не сприймаю блокаду, не сприймаю, що хтось раптом привласнив собі право перевіряти моє посвідчення, не пускати мене в офіс. Але поки що позитив у тому, що сотні тисяч людей не спричинили бунту. А що торкається виборів (скільки за кого голосувало) я думаю, що і ви не знаєте, і я не знаю. Боюсь, ніхто не знає і не дізнається. Я не хочу жити при владі однієї людини. Я хочу жити при владі демократичній, де людину будуть поважати. А президент теж буде не вождем. Коли людина відривається від землі, вона втрачає силу, а потім і розум.



– Мне импонирует ваша позиция в нынешней избирательной кампании. Хотелось бы узнать ваше мнение о роли СМИ в настоящих выборах.



– Не тільки у виборах. ЗМІ за 13 років незалежності показали, що вони можуть бути демократичними. Страйки, мітинги журналістів – це великий знак для нашої преси. А роль їхня, звичайно, велика. Це для них був іспит. Як і для всіх нас. І вони його у переважній більшості витримали. На зрілість, на мужність, на любов до України.



– Чи існує, на вашу думку, ймовірність скасування новим президентом політичної реформи, яка була прийнята Верховною Радою і має вступити в силу до 1 вересня 2005 року?



– Неможливо скасувати політичну реформу. Перше, з формально-юридичних підстав, бо у Конституції записано – протягом 1 скликання ВР не може двічі повертатися до змін до Конституції. Тобто це можна буде зробити тільки після 2006 року. Але цей крок ніхто робити не буде, бо той, хто матиме такі наміри, втратить не тільки повагу і підтримку не тільки в Україні, а у світовому співтоваристві.



– Чи планується в СДПУ(о) щось типу пленуму чи з\'їзду для обговорення технологічних провалів? Чи розглядається в партії ідея про її перейменування або "розчинення" в інших "лівоцентристських" брендах?

– Які стратегічні завдання ставить перед собою СДПУ(о) по завершенню виборчої кампанії 2004 року? Це парламентські вибори 2006 року? Чи може, партія ставить перед собою іншу мету?



– Зараз на порядку денному у нас питання виборів-2006. Я думаю, що у всіх партій, не тільки СДПУ(о). Адже це вперше вибори будуть пропорційними. А щодо провалів – усі аналізують, і ми будемо. Але не тільки щодо провалів на виборах-2004, у нас є й інші провали і інші досягнення. Будемо їх обговорювати, не виламуючи рук.



– Насколько Вы разделяете мнение Людмилы Янукович об американских валенках и наколотых апельсинках? Ваше отношение к этому выступлению?



– Не бачив валянок американських, не бачив апельсинів. Загалом вважаю, що це спроба використати якусь ситуацію на користь Януковича. Можливо, щось інше тут є. Я загалом вважаю, що дружина не повинна займатися політикою.



– Дехто пропонує перетворити будинок Адміністрації Президента на музей, бо там стільки жучків-павучків і дуже нездорова атмосфера. Тому новому Президенту радять зайняти нове приміщення. Як ви ставитеся до таких порад і що б ви самі порадили зробити – ви ж знаєте те приміщення ще з часів ЦК і знаєте всіх людей, які там із ще тих часів працюють.



– Раніше там був Київський військовий округ. Воно ще було до всього й у військових зірках. Загалом, коли я прийшов президентом і сказав зняти панелі, то під панелями ми знайшли 2 кг жучків. Це "слухала" Москва. Відносно "жучків" – раз слухали президента, то, можливо, там такі жучки, які знайти не здатні. Але це справа не приміщення. а людей, що у ньому. Приміщення не може примушувати людей діяти добре або погано.



– Особисто була присутня на вашому виступі як завідувача ідеологічного відділу. Ви теж побігли і дуже далеко від того комуністичного маразму, який тоді пропагували. Ваша позиція зараз – це ваше справжнє ставлення чи чергове недоінформування??



– По-перше, треба знати моє ставлення. Я публічно визначився, що я не підтримую президентську владу з питань, що шкодять Україні. Я чітко визначився щодо демократичного вибору і поки що один його зробив. Подивимося, які кроки зроблять мої друзі. Поки що прикладу немає. Тому це моє справжнє ставлення. Аби воно було несправжнє, я би зробив революцію у 1994 році.



– Якою буде подальша доля комуністів, які зараз фактично злилися із „Регіонами України” в одну фракцію? На вашу думку, КПУ має якусь перспективу?



– КПУ має таку ж перспективу, як і всі компартії світу. Вона поступово перетвориться у клуб за інтересами. Комуністи мають силу там, де погано. Якщо люди будуть жити демократично, матеріально забезпечено, то комунізм буде як ідея (ніхто не може її заборонити), як опозиція, якщо це буде справжня опозиція, як клуб за інтересами тощо.



– Чому у вас постійно така слизька позиція? Ваша партія зробила все, щоб занурити Донбас в інформаційну блокаду, ваша партія сприяла і буде сприяти фальсифікаціям, вона ніколи не виступала за доведення справи Гонгадзе до логічного кінця, а ви конкретно увесь час займаєтеся фарисейством.



– Не треба звинувачувати всю партію, яка, між іншим, налічує 400 тисяч членів. Треба говорити про окремого члена. Треба говорити про прізвища, про окремих людей. А вони можуть робити як погані, так і добрі вчинки.



– Оцініть дії Кучми під час останніх подій. Що це – тонкий хід чи переляк перед власним народом?



– Я думаю, що Кучмі не було чого сказати у цей критичний час, тому він виголошував короткі промови, що були реакцією на конкретні ситуації, а не говорив про фундаментальні речі: демократію, вибори, свободу, дисципліну тощо. Я не хотів би звинувачувати Кучму. То комплексна проблема. Хоча його роль – найбільша.



– Чи згодні ви з тим, що "помаранчева революція" мала радше не політичну, а соціальний суть? Як на мене, справа нині не стільки в реформі, скільки у зміні людей, громадян України, українців як нації політичної.



– Я погоджуюся з тим, що помаранчева революція радше політична, а не соціальна. Можливо, підґрунтям, не сьогоднішнім, такими, що нагромаджувалося роками. Якщо в Україні – 60% бідних, то це база для революції. Але поштовхом для революції стала фальсифікація результатів виборів.



– Леоніде Макаровичу, як на свій вік, ви чудово виглядаєте. Давно хочу вас запитати: чи правильне моє припущення, що ви п’єте воду не з водогону, а артезіанську? І взагалі, скажіть, що ви робите, щоб зберігати такий молодий рум’янець? (Одразу перепрошую решту учасників чату за відсутність у питанні політичного підтексту.)



– Як сказала б Проня Прокоповна, мерсі за компліман. А насправді я щодня чотири години на вулиці, у сніг і в дощ, гуляю із собаками. Встаю рано. Живу за містом з 1986-го року, воду, справді, п’ю не з крана – там вода артезіанська. Як є гроші, то можна купити будь-яку воду. Зараз проблема не води, а вічна проблема – грошей.



– Если, все-таки, на выборах победит Янукович, будет ли Ющенко "продолжать борьбу" теми же уличными и т.п. методами?



– Якщо Янукович отримає перемогу відкрито і гласно на виборах, то які підстави у Ющенка боротися? Причини боротьби не у симпатіях, а у фальсифікаціях. Як сказав мій друг, борьба з борьбою борьбилася. Для чого боротьба заради боротьби?



– Як ви вважаєте, чи було би можливим втручання іззовні у внутрішні справи України, якщо б вона мала ядерну зброю?



– Втручання неможливе. Коли б цього захотів наш північний сусід, то є Європа. Коли б був вплив із Заходу, то противага є зі Сходу. Втручання ведеться по-іншому. Але це інше питання.



– Чи погоджуєтесь ви, що Янукович заздалегідь був непрохідним і чужим для всієї України, крім Донбасу й Криму?



– Януковича мало знала вся Україна. Він сприймався як представник одного – донецького – регіону. Це йому зашкодило. Як і те, що він ототожнював із собою діючу владу, яка справді допустила масу проблем. Та і в народі кажуть: набридло так, що краще гірше, аби інше. Плюс пропаганда, помилки штабу – все це стало вантажем негативу. Я вважаю, що штаб не орієнтувався на відкритість. Головний акцент робився на тому, що він їздить скрізь як прем’єр. Це мала бути публічна постать, лідер, якого не пов’язують із посадою, що є тимчасовим фактором. Як Ден Сяо Пін. Я вивів свою формулу – чим менше авторитету. тим більше йому потрібно повноважень. Так і в сім’ї. Лідеру повноваження не потрібні. Його слухають і так.



– Як співвідноситься у фракції чи ширше – партії ваш вплив і вплив Медведчука? Чия думка має пріоритет? Чи важить щось інше? У чому у вас із ним цілковита згода, а в чому розбіжності? Це важливо знати для багатьох...



–Наша думка визначається голосуванням. Я не перебільшую. Часто буває так, що я висловлюю зовсім іншу думку, ніж Медведчук. То на його боці, то на моєму боці рішення. Але щоб у нас були такі суперечності, які б кидали тінь на усю партію, я такого не допускаю. Я маю вплив як керівник фракції, це правда. Я не можу стверджувати, що без мене партія була би краща. Але багатьох помилок, яких вона могла б припуститися, не припустилася. Мій принцип – не залишати добру чи погану партію, а – або добавити добра, або знизити негатив. Утекти – найлегше, і не додає ні розуму, ні добра. Що легше – вдарити людину чи ні? Думаю, не вдарити, знайти порозуміння, переконати. Дякую. Хай щастить!