Здавалося б, до першого туру виборів були задіяні всі мислимі важелі впливу, примусу, зваблення, тиску на виборців: від раптових грошових «злив» до агітації за послідовного, надійного тощо лідера з вуст навали заїжджих гастролерів-агітаторів – починаючи від кіркорових-баскових-бабкіних і закінчуючи всякими там жириновськими-павловськими, кокошиними-затуліними. Ач ні. Виявляється, є ще резерви – церква. Не дивлячись на те, що Україна – світська держава, і церква у нас, за законом, від держави відокремлена.

9 листопада на загальнонаціональних каналах з’явився предстоятель Української православної церкви Московського патріархату, митрополит Київський та Всієї України Володимир (Сабодан) і сказав буквально таке: "На сьогоднішній день діючий прем’єр-міністр вже вписав свою строчку у літопис нашого народу і святої церкви. Саме він допомагав відроджувати Святогірський монастир, який цього року отримав статус лаври. Цього року ми разом побували на святій горі Афон, де Віктор Федорович молився перед афонськими святинями та отримав благословення Святогорства на мудре керування країною. Відвідано і святу землю, де Віктор Янукович отримав благословення патріарха святого града Єрусалима і всієї Палестини. Отримав благословення патріарха Московського і всея Русі Олексія. Напередодні першого туру виборів Віктор Янукович зі своїми рідними молився в печерах на благоуспішний результат. Я бачив у ньому дійсно віруючу православну людину, достойну очолити нашу державу. Перед поїздкою до Запоріжжя, де Віктор Федорович був висунутий кандидатом на посаду президента, він відвідав Лавру та отримав моє благословення на участь у виборах. Більше нікому з учасників президентських виборів подібного благословення я не давав".

Власне кажучи, поважний пастор поважної конфесії однозначно засвідчив свої політичні уподобання, а відтак, оскільки він озвучив їх з екрана телевізора, тобто на мільйони глядачів, – взяв на себе відповідальність заявити про них від імені всієї церкви, провідником якої в Україні він є. Наскільки вагомими є обґрунтування його вибору – спірне питання. Участь Януковича у відродженні Святогірського монастиря похвальна, але він, як прем’єр-міністр, певно, має фінансові потужності у вигляді наявного державного бюджету та реального впливу на великий бізнес, аби, застосувавши їх, залучити потрібні для такого відродження кошти. У його конкурента Віктора Ющенка таких важелів впливу ані де-юре, ані де-факто немає. І чи настільки переконливою є участь будь-кого у відродженні монастиря як аргумент щодо зайняття посади президента? Відомо, що багато кримінальних авторитетів активно будують храми (мабуть, спокутуючи свої гріхи). Благословення же патріарха Єрусалимського, скоріш за все, мало характер звичайного благословення парафіянина, що звернувся по нього до пастиря, а інакше – з якої б це радості патріарх мав би брати на себе відповідальність за благословіння на «царство» великої європейської країни людини, яку він майже не знає? А от щодо того, що Алексій ІІ благословив Януковича саме на президентство – немає жодного сумніву. І зроблено це було щиро і за абсолютним переконанням.

І саме цей момент – привід більш детально зупинитися на впливові УПЦ МП на українські внутрішньодержавні процеси.

Щільна вбудованість у сучасний російський політикум Російської православної церкви (попри декларовану начебто відокремленість церкви від держави) – очевидна. Певно, запозичуючи історичний досвід трьох історичних «китів», на яких спиралась російська монархія – «Самодержавність, Православ’я, Народність». З цих трьох «китів» перші два нині дуже активно відновлюються, та й «народність» (не плутати з демократією) у тому, імперському, значенні – теж. За свій піднесений статус гнана колись церква платить повною лояльністю до влади. Наразі вона, фактично, перетворилася на потужний політичний інститут, через який здійснюється неабиякий моральний вплив на суспільство у потрібному владі ключі. Так, підтримка Алексієм ІІ російської політики в Чечні мала зміцнити переконаність суспільства, що такі дії є правильними, оскільки схвалені церквою. Тож, безперечно, схвалення чи несхвалення будь-якої політичної події Російською православною церквою можна розглядати з точки зору – вигідно це чи не вигідно російській владі.

Українська православна церква Московського патріархату (хоча вона останнім часом воліє називати себе – просто Українська православна церква) направду є філією Російської православної церкви. І нічого дивного в цьому немає, оскільки в церкві субординація не менш жорстка, ніж в армії, і сваволя там, тим паче незалежне мислення – не в шані. Тож із великою мірою ймовірності можна стверджувати, що позиція цієї церкви з тої чи іншої політичної події цілком збігається з прагненнями російської влади, її позицією з принципових питань російсько-українських відносин. Водночас ця церква в Україні посідає фаворитне становище перед рештою церков, уподобання української влади однозначно на її боці. Цей факт не приховується, навпаки – всіляко демонструється. (Принаймні, обряд вінчання голови Адміністрації Президента Медведчука з його дружиною особисто митрополитом Володимиром у Фороській церкві було сприйнято саме так.) Тож і позиція УПЦ МП щодо українських політичних подій одностайна з владною позицією.

Торік Україна відзначала трагічну дату – 70-ту річницю Голодомору. Треба зазначити, що тут, в Україні, ця річниця не стала подією. Її було використано лише на міжнародному рівні – президент Кучма виступив на Генасамблеї ООН із закликом визнати Голодомор актом геноциду українського народу. Але всередині країни не було зроблено практично нічого, щоби просвітити суспільство, повернути йому його історію і, зрештою, згуртувати його пам’яттю про трагічне минуле. Урочисте вшанування обмежилося формальним покладанням квітів панів Литвина та Януковича до знаку Голодомору на Михайлівській площі. І тільки зусиллями політичної сили Ющенка «Наша Україна», деяких ЗМІ 22 листопада у Києві, на Михайлівській площі, було проведено багатотисячний мітинг-вшанування пам’яті загиблих. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відслужив поминальну панахиду за загиблими, спільну поминальну молитву творили глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар і настоятель Римо-католицької церкви о.Віктор.

Не було на цьому майдані лише предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату.

З великим сумом про це сказав отець Любомир Гузар: “Наша присутність тут є неповна. В таку хвилину, коли ми стоїмо віч-у-віч з маєстатом смерті щонайменше семи мільйонів наших співвітчизників, ми повинні тут бути – УСІ. Не дивлячись на будь-які різниці – чи ми є влада, чи ми є нарід, до якої партії ми належимо, до якої церкви ми належимо. Було б набагато більш значущим, якби тут були присутні (навіть не молячись спільно) представники всіх церков і всіх релігійних організацій України. Нас тут всіх нема. Є хвилини в історії людства і в історії народів головно, коли нарід мусить стати як одна одиниця. Думаючи про минуле, ми відчуваємо нашу єдність. Чи справді ми, наш нарід, сьогодні належно клонимо голову перед жертвами Голодомору?”. УПЦ МП проігнорувала цей шляхетний захід, скоріш за все, тому, щоб не спричинити невдоволення московського начальства. Адже російська влада, як відомо, категорично відкидає будь-які припущення, що Голодомор був штучним, і, відповідно, не визнає його геноцидом українського народу.

На українських виборах російські пріоритети теж чітко визначені. Їх Україні недвозначно і неодноразово демонстрували всі чинні гілки російської влади. Та зрештою – й сам президент Путін. Вони свій вибір для нас зробили – Віктор Янукович. Чи варто дивуватися, що і духовний пастир УПЦ МП – «тієї самої думки». Такою направду є відо«КРЕМЛЬ»еність УПЦ Московського партріархату від української держави.

Безперечно, така конкретна позиція глави великої української церкви є вельми небезпечною для самих президентських виборів, вона є, по суті, тиском на вільне волевиявлення парафіян цієї церкви, бо заперечує їхню свободу вибору, нав’язуючи точку зору.

Але ж якби лише цим висловленням свого провідника обмежилася церква. У церквах УПЦ МП йде напружена обробка парафіян-електорату на користь кандидата Віктора Януковича і, відповідно, проти кандидата Віктора Ющенка. У проповідях багатьох священиків лунає прямий заклик голосувати за Віктора Януковича. Всередині храмів поряд з образами святих – знайомі біг-лики, на стінах розтягнуті мало не агітаційні транспаранти, безкоштовно роздаються церковні календарі, на яких зображено кандидата Януковича поряд з митрополитом Володимиром, що, безперечно, має засвідчити абсолютно конкретну електоральну прихильність церкви. А останніми днями з’явилися навіть відверто брудні агітки проти Віктора Ющенка в стилі ганебного горезвісного опусу Леонтьєва в «Однако» на ОРТ. Тексти, надруковані на них, інакше як середньовічним мракобіссям назвати неможливо: «Ющенко – це проект Америки, якій не потрібна незалежна Україна», «Віктора Ющенка підтримують розкольники, уніати і сектанти», «Вкладені в вибори Ющенка американські гроші треба буде повертати родючими землями України, які будуть продані за безцінь іноземцям. Українці стануть батраками на рідній землі». Листівки за Януковича – російською: «Виктор Янукович – православный президент!», «При православном Президенте Януковиче УПЦ возвратят все храмы и имущество» (повторення історії 60-річної давності, коли у УГКЦ насильно були відібрані храми і передані єдиній тоді православній церкві?) тощо.

Як бачимо, крім антиющенківської істерії, агітки відверто розпалюють міжконфесійну ворожнечу і розкол у суспільстві. І як будь-який пасквільний витвір, ці листівки – анонімні, вони не містять жодних вихідних даних і виглядають так, наче їх надруковано на звичайному принтері. Спроби представника кандидата Януковича у ЦВК Степана Гавриша приписати появу цих листівок провокаційною підступністю «Нашої України» – це вже, мабуть, свідчення кризи жанру щодо винахідливості у брехні. Адже цей бруд, на превеликий жаль, таки справляє негативне враження на затятих прихильників УПЦ МП і працює проти Ющенка. Принаймні, мені довелось вислухати палку промову доволі пристойного вигляду пані, яка щиро жахалася, що коли переможе Ющенко, сюди прийдуть католики, Америка і настане кінець світу. Нагадування їй, що мільйони українців сповідують католицизм і взагалі інші (в тому числі – й інші православні) релігії, що ми є все ж таки доволі різні за релігійними уподобаннями і, можливо, тому – вільні, спричинило її вкрай сильне роздратування.

Моя приятелька, людина не дуже обізнана на розмаїтті українського православ’я, натомість політично небайдужа, проходячи якось повз церкву, вирішила зайти і поставити свічку за те, щоб на президентських виборах переміг Віктор Ющенко. Вона звернулася до священика, перед якими образами краще поставити їй свічку. Відповідь була несподівана: «Це храм Української православної церкви Московського патріархату. Треба молитися за Віктора, але за іншого». Вона була настільки заскочена такою відповіддю, що обурена вилетіла з храму і сказала, що більше ноги її там, де так брутально тиснуть на неї, не буде.

Натомість позиція решти конфесій щодо виборів є принципово іншою, ніж в УПЦ МП. УГКЦ ще на початку передвиборчих перегонів заявила про свою принципову позицію – церква молитиметься за чесні і прозорі вибори. У спеціально підготовленому зверненні синоду УГКЦ наголошується, що як неполітична організація вона не втручається у кампанію, але наголошує на неприпустимості фальсифікації виборів. Бо, як сказано у документі, фальсифікація може призвести до втрати авторитету політичної системи й новообраного президента. Варто нагадати, що це ті самі уніати, якими так лякають листівки УПЦ МП.

Позицію УПЦ Київського патріахату на цих виборах висловив Філарет: «Ми не обмежуємо волю наших віруючих ...але ми просимо, щоб вони дотримувалися принципу – підтримка української державності, захист інтересів української держави і Української Православної Церкви Київського Патріархату». У той же час, як повідомляв 10 листопада 5 канал, у церквах УПЦ Київського патріархату розповсюджуються ЗМІ опозиційного характеру. Та все ж таки ми не бачили ніде у церквах цього патріархату прямої агітації або прямої антиреклами на користь когось із двох кандидатів на президента.

За 10 днів, що залишилися до виборів, хто ще і як агітуватиме Україну за Януковича? Хто ще там з авторитетів лишився? Алексій ІІ? Чи, може, даруйте за богохульство, сам Господь Бог? Втім, можна згадати, як в дотепних старих НТВ-шних «Куклах» Віктора Шендеровича тодішній голова президентської адміністрації Волошин відповідав на запитання кремлівської челяді щодо того, як звертатися до Путіна: «Називайте його просто – ГБ, тобто Господь Бог». Тобто, такий персонаж вже за Януковича «слово замовив». Втім, «ще не вечір», – як повідомляє «КоммерсантЪ», пан Путін знову вирушає в Україну.