Минулі вибори – і президентські, й парламентські – привчили глядачів до того, що переглядання присвячених підсумкам виборів телепрограм вартує того, щоб дивитися телевізор цілу ніч. Такі політичні дискусії, така дискусійна напруга, такі аналітичні глибини наше телебачення дарує нам навіть не кожного року. Пригадується, минулих років у післявиборчу ніч студії ледь не всіх телеканалів відкривалися навіть для журналістів та політологів, що не приховують своєї критичної щодо влади позиції.

Цьогорічна післявиборча ніч відверто розчарувала. Через те, що була відверто нудною. Хіба що ТРК "Ера" у відведені їй на Першому каналі півтори години (програма "Підсумки. Вибори") зуміла вкласти максимум гостроти, інформативності та аналітичності. У студії весь час змінювали один одного депутати від влади та опозиції, політологи, що працюють в опозиційних ЗМІ (згадати хоча б кілька включень постійного автора "Детектор медіа" Сергія Грабовського), а в репортажах з різних регіонів України кореспонденти розповідали про те, як проходило голосування. Можливо, багато глядачів уперше почули з телеекрану про речі очевидні, але такі, що залишалися для електронних ЗМІ найсуворішою таємницею – про тиск влади на опозицію та нерівні умови ведення передвиборчої кампанії. Про засилля чорної, брудної агітації та наклепи на адресу Віктора Ющенка. Наприкінці програми було зроблено підбірку найрезонансніших брудних кампаній, що їх вели проти лідера "Нашої України". Часто відчувалося навіть, що журналісти "Ери" підтримують Ющенка – в ту ніч вони цього майже не приховували. Зокрема, ведучий спитав, здається, Сергія Тігіпка: чи розумієте ви, що Ющенко виграв перший тур?

Напевне, зіграв свою роль той факт, що "Ера" сама ледь не стала жертвою утисків свободи слова – напередодні виборів у неї хотіли відібрати належні їй години мовлення на Першому Національному. Спадає навіть на думку вельми крамольна річ: може, було б краще, якби про можливість відключення в ніч виборів було попереджено всі телеканали без винятку, щоб реальна загроза відлучення від ефіру постала перед усіма? Може, тоді б ми побачили свято вільного (майже) телебачення скрізь, по всіх каналах? Що ж до "Ери", то дві речі все ж таки залишили запитання. Перша з них: у студії, окрім власних, лише ерівських, гостей, з'являлися ті самі обличчя, що й на "1+1", і на Першому Національному. Ніби відбувалася якась приписана "згори" обов'язкова програма, уникнути якої було ніяк не можна. Я поважаю політолога Володимира Малінковича, із багатьма його ідеями якщо й не згоден, то, принаймні, можу їх зрозуміти. Але чи його всюдисущість тієї ночі – із тезами про бажаність рівноправності двох мов та про необхідність якнайскорішого переходу до парламентсько-президентської республіки, саме тоді й саме в такому контексті – не грала на руку одному, й лише одному лідерові виборчих перегонів? Чи не заслуговували й інші політологи на таку саму увагу до себе? До честі пана Малінковича, треба відзначити: на тому каналі, чий марафон виглядав як найбільш запрограмований і, відповідно, найменш вільний, – УТ-1 – він зауважив-таки: державна мова має залишатися одна, як така собі фора українській мові, що зазнавала тривалих утисків; статус російської мови мусить визначатися інакше. Утім, Віктор Янукович теж, здається, після своєї першої одіозної заяви далі вже не наполягав на тому, щоб російська мова мала статус саме державної.

Згадавши Малінковича, хотілося б зупинитися на ще одній тезі, яку він повторював на всіх каналах, на яких виступав. І не погодитися з ним. Він стверджував, що не має значення, хто саме буде оголошений переможцем першого туру: однаково різниця між провідними кандидатами буде меншою за 5%, а отже, можна твердити про те, що перший тур завершився внічию. Це було б справді слушно, якби не одна річ: в сьогоднішній Україні мають значення не так результати самі по собі, як те, в який спосіб їх було отримано.

Інше зауваження до „Ери” полягало от у чому. Запрошені гості приходили в студію по одному й вели діалог із ведучим. Через це той діалог досить часто збивався до формату монологу й нав'язування глядачам єдиної думки, що на кожний конкретний момент лунала з екрану безальтернативно. Напевне, цікавішим і гострішим було б, якби глядачі мали змогу побачити обмін думками між політиками – представниками протилежних сил та політологами, що відстоюють різні концепції. Можливо, навіть, у форматі круглого столу. Рівень дискусійності від цього, поза сумнівом, підвищився б, а відтак ми не спостерігали б беззастережний, менторський тон багатьох гостей. Інша річ – включення ЦВК, зокрема, й прес-конференцій Сергія Ківалова: тільки-но пан Ківалов починав вести мову про регіональні результати підрахунків, як включення завершували. Сказати ж, що глядачам це було нецікаво, не виходить. Можливо, невеликий часовий простір змусив ерівців вчинити саме так – але тим самим "плюсам" вони через це програвали.

Зате "Ера" подарувала глядачам чудовий привід для посмішок. Мова про ківаловське "участків... так, дільниць... дільничних участків" під час першого оголошення підрахунків, одразу після опівночі, неприховане хвилювання глави ЦВК – і сміх у залі. Від такого – непричепуреного – подання високих посадових осіб українці вже відвикли.

Нарешті, запрошених у студію експертів не підводили до детального аналізу вкрай важливого питання: чому екзит-поли дали настільки відмінні один від одного результати. Унаслідок того глядачі "Ери" почули те саме, що й глядачі "1+1" – що репутації української соціології завдано важкої шкоди, і що, напевне, дані досвідченіших соціологічних організацій більше скидаються на істинні. У той самий час особисто я не почув, чи було уточнення: які саме соціологічні організації яку репутацію мають. У результаті, неважко передбачити, значна частина глядачів так і лишилися переконаними: соціологія – то казна що незрозуміле, ледь не ворожіння на кавовій гущі.

Телемарафон "Президентські вибори – 2004" на каналі "1+1", здавалося б, теж намагався дотримуватися об'єктивності. За формою. Здавалося б, гостей до студії запрошували парами (за взірцем 5 каналу?) – так, щоб між ними відбувалася гостра дискусія, а в ролі модератора виступав В'ячеслав Піховшек. Але... Із програми мусило скластися єдине враження: тріумфатором і героєм дня 31 жовтня став сам В'ячеслав Піховшек, якого дуже вигідно відтіняли кандидати в президенти, політики, політологи, соціологи та інший людський антураж. Найбільше запам'яталася в цьому сенсі дискусія Петра Порошенка з Сергієм Тігіпком. Мало того, що за Тігіпком лишилося останнє, ніби підсумкове, слово, але й Порошенко, перерваний на півслові, виглядав не надто привабливо. Завершив програму сам ведучий – і це завершення звело нанівець усі попередні натяки на неупередженість. На завершення пан Піховшек знову підкреслив "численні порушення" в Західній Україні на користь Віктора Ющенка: мовляв, хто голосніше про порушення кричав, той їх і скоював. (Глядачі, мабуть, мусили зрозуміти це так, що саме Західна Україна, й більше ніхто, й дала Ющенкові його голоси.) Піховшек емоційно й ледь не гнівно розповідав про те, що нібито події біля ЦВК 23 жовтня було інспіровано опозицією, яка зірвала засідання Центрвиборчкому та побила бідолашних міліціонерів. За його словами, шалено, до захмарних висот підскочили ціни на квартири поблизу площі Лесі Українки – бо опозиція звозить до Києва ледь не бойовиків. Отже, прихильники Ющенка планують організувати масові безпорядки й вибити для свого лідера перемогу, на яку в законний спосіб лідер "Нашої України" не може розраховувати, – такий висновок мусили зробити глядачі. При тому жодних доказів того, що саме прибічники Ющенка заселяють згадані квартири, й, до того ж, заселяють організовано, Піховшек не навів. Мало того, що коментар не було відокремлено від викладення фактів, то ще й власне коментар складався з голослівних припущень ведучого, які він видавав за аналітичні висновки. От на такій "оптимістичній" ноті марафон і завершився.

Хотілося б занотувати ще от що. Якщо "Підсумки" ТРК "Ера" акцентували увагу глядачів на дивних маневрах військових біля ЦВК та телецентру, висловлюючи тривогу, то ведучий телемарафону "1+1" намагався заспокоїти публіку: мовляв, нічого надто особливого не відбувається. Щоправда, у програмі Першого Національного "Вибори-2004. Аналіз, дискусії, прогнози" я взагалі не почув згадок про ці маневри. Може, не звернули уваги? (До речі, згадані маневри мусили б стати предметом детального дослідження та аналізу з боку опозиції. Бо їхнє призначення справді видається не до кінця зрозумілим. Зокрема, чи не призначені вони були для того, щоб заспокоїти громадськість: мовляв, ви ж бачили, що військові ні в що не втручалися? Щоб, якщо під час підведення підсумків другого туру відбуватиметься те саме, ніхто не хвилювався – тим часом як, можливо, саме другий тур відпочатково й є метою цих маневрів?) Що ж до "Марафону", то була в нього ще одна вада: перерви на рекламу складали не набагато менший час, ніж власне програма, й відбувалися надто часто. Це не давало глядачам можливості утримувати під увагою канву подій, відволікало їх, позбавляло їх можливості скласти цілісну картину того, що відбувається, знижувало зацікавленість у перегляданні програми – й, урешті-решт, уся програма виявилася фрагментованою, розрізненою. Чомусь не полишає думка, що це могло бути зроблено навмисне.

Але справжні сюрпризи від Першого Національного були, звісно, в іншому. Програма, анонсована під назвою "Аналіз, дискусії, прогнози", породжувала сподівання на те, що саме тут і відбудеться такий собі круглий стіл за участі всіх відомих політиків та журналістів. Тим більше, що часу було вдосталь – аж до ранку. І справді, у студії зібралося більше 10 експертів. Одразу ж, утім, здивувало те, що не було серед них ані представників штабу Віктора Ющенка (яких запросив, скажімо, той же Піховшек у студію „1+1”), ані політологів та журналістів, відомих як опозиційні чи навіть незалежні. Опозицію представляв лише народний депутат від СПУ Станіслав Ніколаєнко. Здивувало й те, що ведучі від самого початку зізналися: вони знають в обличчя далеко не всіх, кого запросили, а тому представляти запрошених не будуть, а просять їх називатися самим. Чого запрошені, як зазвичай і буває, найчастіше не робили. Одна річ так і лишилася загадкою: якщо журналісти не знають багатьох запрошених, то яким же чином, та й навіщо, вони їх запрошували? Чи перелік запрошених складали не вони, а хтось "нагорі"? Наступне здивування як виникло на самому початку програми, так і не полишало до самого її кінця. "Аналіз, дискусії, прогнози" стосувалися чого завгодно, тільки не підсумків першого туру. Ніби не відбулося події, на яку Україна чекала п'ять років, а просто поважні люди зібралися на філософські бесіди й не знайшли для цього кращого місця, ніж студія Першого Національного. Ні, час від часу були включення ЦВК. Але й тут УТ-1 примудрилося зробити річ просто-таки фантастичну. Десь близько третьої години ночі відбулося включення ЦВК, кореспондент чемно й церемонно вітався з глядачами й ведучими, а коли завершив привітання, виявилося, що Сергій Ківалов... уже оголосив наявні на той час результати обох лідерів. Глядачі почули результати лише Олександра Мороза, Петра Симоненка та Наталії Вітренко. Чи був вихід зі становища? Звісно, був – адже кореспондент був присутній на місці події й міг одним – одним! – реченням переповісти сказане Ківаловим. Але ні – ведучі перехопили ініціативу й почали коментувати почуте зі студії. Урешті-решт кореспондент сказав, що домовився з головою ЦВК про ексклюзивне інтерв'ю одразу після оголошення регіональних результатів – тобто, хвилин за десять. Що ж зробили ведучі? Вони пообіцяли показати це інтерв'ю після завершення чергового блоку дискусії в студії – близько четвертої, тобто майже через годину. Який тоді сенс узагалі мало включення ЦВК? Втім, все стає зрозумілим, якщо припустити, що в ЦВК на той час відбувалося щось таке, що не подобалося тім, хто керував ведучими, і навряд чи це був просто режисер. Тож і робили ведучі такі дивні „маневри”.

То на які ж теми дискутували присутні? Про політичну реформу та негайну потребу її ухвалити. Носіїв іншої точки зору при цьому не виявилося. Відомий політолог Вадим Карасьов доводив, що без негайного внесення змін до Конституції хоч би хто виграв у другому турі, а Україна приречена й далі котитися до авторитаризму. Шановний політолог довго й розлого вів мову про те, що, на відміну від Росії, політична еліта в Україні, по-перше, диференційована й, по-друге, не інтегрована. (Можна подумати, що перше автоматично не означає другого.) І подальший розвиток країни залежить від того, чи зможе еліта інтегруватися (щоб усе було, як у Росії?) й нав'язати авторитарному президентові свою гру. Якщо зможе, це буде добре, якщо ні – на Україну чекає диктатура. Поміж тим, численні колеги пана Вадима давно й неодноразово підкреслювали (ні, не в ефірі Першого Національного, а раніше): головна причина відмінності неуспішних реформ в Україні від успішних реформ у її західних сусідів полягає якраз у тому, що в Україні не відбулося зміни еліти, елітою сьогодні є та сама верства, що колись мала назву партгоспноменклатури. Якщо ж, на думку пана Карасьова, саме ця еліта неодмінно мусить нав'язати свою гру новообраному президентові, це означає, що Україна приречена залишатися такою, якою є сьогодні.

Іншою темою дискусії було мовне питання – і, знову ж таки, у студії панувала дивовижна одностайність. Ні, звичайно, мовна проблема не є жодним табу для обговорення – але її обговорення саме в такому виконанні й у такий момент не викликало довіри.

Щодалі більше здавалося, що всі присутні давно вже вичерпали всі теми для обговорення. І всі присутні з останніх сил підтримували млявоплинні розмови ні про що, аби лише переконати глядачів: перший тур виборів та підрахунки голосів – то далеко не найважливіша проблема для суспільства. Навіть міні-спідниця, в якій прийшла до студії Олександра Кужель, не могла прикути до себе увагу на тривалий час. Не вийшло пожвавлення дискусії й після кинутої тією самою Кужель фрази про те, що Віктор Янукович, нібито, зовсім не використовував владу для досягнення успіху, й це ще раз засвідчує, яка він непересічна людина. Заперечення з боку Ніколаєнка були одразу припинені. Тож переглядати це нудотне видовище справді можна було лише в режимі виконання службового обов'язку. Можливо, саме це і було метою „кураторів” програми, яким важливо було поставити „галочку” у відомості про зроблене, не більше того? Невже вони – таємні прихильники Віктора Ющенка і, так би мовити, „підпільно” відсилали телеглядачів на інші канали, Інтернет, до радіо?...

До речі, на початку марафону виступив Сергій Тігіпко. Саме там він оприлюднив свій неперевершений доказ порушень з боку Ющенка: ну от не могли в Тернопільській області прийти на вибори 87% виборців. Не могли, й усе! Надто це підозріло! (Чи планує штаб Януковича вживати відповідні заходи? За словами Тігіпка у "Підсумках" ТРК "Ера", все залежить від результатів підрахунку. Якщо лідируватиме Янукович, вживати заходи проти Ющенка його штаб не буде. Якщо ж лідерство захопить Ющенко, штаб Януковича звертатиметься до суду. У будь-якому разі, перед другим туром контроль буде посилено, й порушень з боку Ющенка більше не допустять.) На доказ усього того було включено репортаж зі Львова. Із народним депутатом від СДПУ(о) Ігорем Шурмою. Це був навіть не синхрон – депутат, фактично, вів репортаж. Про численні порушення на користь Ющенка він розповідав, стоячи біля стенду, заклеєного листівками на користь лідера опозиції. Але... По-перше, окрім даного стенду, жодних інших прикладів агітації в день виборів наведено не було. Так і лишилося незрозумілим, чи не був цей стенд єдиним, який просто забули прибрати? Адже в Києві в день виборів доводилося бачити цілком читабельні залишки агітації на користь ледь не всіх кандидатів, які таку агітацію вели. По-друге ж, у репортажі не було жодного – жодного! – свідчення того, що матеріал було знято саме в день виборів, а не заздалегідь. Та й, власне, окрім горезвісного стенду не було показано взагалі нічого, й будь-який прискіпливий глядач мав повне право засумніватися: а чи взагалі той матеріал знімали у Львові?

Тобто, на Першому Національному було зроблено все, щоб допомогти глядачам зрозуміти: „не вір очам своїм та вухам”, не вір Першому Національному в жодному разі.

Щоправда, не зміг втриматися від дій подібної логіки і штаб Віктора Ющенка. Зокрема, на "Ері" підкреслювали: у штабі панує святковий настрій. Депутат Катеринчук там само заявив, що Ющенко переміг уже в першому турі, й так уважає не лише він. Такі самі твердження лунали й наступного дня з парламентської трибуни, зокрема від Юлії Тимошенко. Але ж жодне найоптимістичніше для Ющенка соціологічне опитування такої можливості не засвідчує! Чи не спрацювала в нашоукраїнців стара звичка: не лише купувати шампанське заздалегідь, а й заздалегідь його пити? Святкувати перемогу, яка ще не стала наочним фактом? Між тим як заяви про перемогу Ющенка в першому турі – якщо вони не підкріплені чіткими й неспростовними фактами про долю кожного голосу – спонукають значну частину виборців припускати: не виключено, що Тігіпко з Піховшеком мають рацію. Чи сприятиме це реальній перемозі опозиційного кандидата? Чи підвищить довіру до нього? То – вже тема окремої розмови.