Учасники семінару – представляли в основному авторитетні мас-медіа Німеччини (телерадіокомпанії ZDF, DEUTSCHE WELLE, n-tv, RBB, SWR, WDR, Deutschlandfunk, інформагентство “Reuters”, прінт-медіа taz, DIE WELT, FINANCIAL TIMES Deutschland тощо), а також Грузії, Білорусі, Росії, Польщі.

Упродовж чотирьох днів стипендіати програм імені графині М. Дьонгофф та фонду імені Роберта Боша знайомились з найбільшою за площею країною Європи в її столиці Києві, а також вивчали передвиборну ситуацію в нашій країні.

Іноземні журналісти зустрілись із представниками виборчих штабів найрейтинговіших кандидатів на найвищу посаду в Україні – Віктора Ющенка та Віктора Януковича, відповідно, з Анатолієм Гриценко, Олександром Турчиновим та Сергієм Тігіпко. Іноземні журналісти також провели бесіди з письменником Андрієм Курковим, керівником київського бюро фонду ім.Фрідріха Еберта Гельмутом Куртом. Надзвичайний та Повноважний посол Федеративної республіки Німеччина Дітмар Штюдеманн виклав представникам авторитетних іноземних мас-медій своє бачення актуальної політичної картини в нашій державі та ролі України на міжнародній арені. Інформативними були для іноземних журналістів відверті бесіди з студентами столичних вузів, а також з представниками ЗМІ, шеф-редактором видань ГО ”Детектор медіа” Наталією Лигачовою, головою Київської незалежної медіа-профспілки Єгором Соболєвим, виконавчим директором Інституту масової інформації Сергієм Тараном.

Ось якими враженнями про побачене в Україні діляться німецькі журналісти та Доната Дрьоге (телеканал N-TV) з читачами журналу “Детектор медіа” у інтерв”ю учасниці семінару Маріанни Кавки .

- Над якими темами ви переважно працюєте? Як змінились ваші уявлення про Україну після семінару-зустрічі журналістів у Києві ? Що вас найбільше вразило?

Д.Д. – Від мого першого перебування в Україні - 2002 року мої враження про цю країну не надто змінились. Та загалом мене вразило як того, так і цього разу те, наскільки активною є молодь в Україні, скільки честолюбства вона має, те, наскільки мало вона відрізняється від молодих людей у Західній Європі та у Німеччині. Ми керуємось забобонами, начебто люди у Східній Європі думають інакше, а я знову і знову переконуюсь у тому, що спільного у нас набагато більше, аніж ми можемо собі уявити.

Цього разу мене вразила, передусім, політична активність, чого я минулого разу не особливо відчула. У мене склалось враження, що люди дуже сильно цікавляться політикою та виборами. Я зустріла багатьох, хто активно бере участь у цій боротьбі, наприклад у мас-медіа, ці люди готові, можливо, і на шкоду собі, відверто виявляти усі її недоліки. Це на мене справило неабияке враження, бо у Німеччині, до прикладу – особливо серед молоді - небагато тих, хто так дуже б цікавився політикою.

О.Г. - Мені Київ дуже сподобався. Я навіть не уявляв собі, що тут стільки пам”яток архітектури. У мене з”явилась порівняно доволі чіткі уявлення про цю країну. До цього часу Україна не належала до кола моїх тем, але з моменту участі у цьому семінарі я писатиму про цю державу. Дуже важливим і цінним було те, що ми мали можливість обговорити політичну ситуацію в Україні з журналістами інших країн – Грузії, Білорусі, Росії, Польщі - порівняти розвиток демократії і у цих країнах.

- Як ви розцінюєте перебіг передвиборчої боротьби в Україні, які враження у Вас залишились, зокрема, після дискусій з представниками виборчих штабів кандидатів-фаворитів на посаду президента України - В.Ющенка та В.Януковича?

Д.Д. - Те, що у готелі усюди лежали агітаційні листки за Януковича (і, звичайно, ні за кого іншого), уже говорить про те, у який бік рухається ця кампанія. Усе інше, що я встигла побачити і почути, вказує на те, що ця боротьба не є особливо прозорою та чесною. Видається на те, що тільки Янукович насправді в основному веде цю передвиборчу боротьбу, а інші кандидати практично не мають слова. За таких умов виборці дійсно практично не мають справжнього вибору.

Якщо узагальнити – то це страшно, що майже немає мови про політичні програми, а в основному говорять про те, чи ці вибори будуть чесними, чи ні. Що стосується наших співбесідників, то мені запам”ятались Тігіпко та Гриценко. Тігіпко видався мені абсолютним фахівцем, який має великий талант залучати людей на свій бік і залякувати противників. Щодо змісту, то йому не було нічого переконливого сказати, це не закарбувалось у пам”яті, хоча стосовно риторики – він справив добре враження. Гриценко, навпаки, видався мені не надто переконливим – було помітно, що він не міг багато сказати про політичну програму Ющенка.

О.Г. – На жаль, ми не змогли безпосередньо порозмовляти ні з Януковичем, ні з Ющенко (хоча це було заплановано). Та ми спілкувались із їх представниками, незалежними особами, науковцями. Я бачу велику різницю у перебігу передвиборчої кампанії стосовно, приміром, Німеччини. У нас проводиться більше агітації на вулицях з допомогою плакатів. А у висвітленні ЗМІ передвиборної кампанії спостерігається більша виваженість. У нас запрошують кандидатів на прямий ефір однаковою мірою, журналісти зазвичай задають дуже прямолінійні і суворі запитання кожному з кандидатів. В Україні, наскільки я пересвідчився – зовсім не так. Бо державне телебачення та провідні приватні мас-медіа повідомляють однобоко лише на користь одного кандидата на пост президента – діючого прем”єр-міністра В.Януковича. У Німеччині такого б не могло бути.

Що мене особливо збентежило за короткий час мого перебування в Україні - це те, що у вас немає справжніх програм, які декларує певна партія для свого обранця – ні у Януковича, ні у Ющенка. Я вирізняю лише два табори і двох осіб, які не в стані відділити свої протести від думки інших. Тобто, я сказав би, бракує політично- демократичної культури. Щодо бесід з представниками обох виборчих штабів – то найкрасномовнішим порівняно з іншими мені видався С.Тігіпко. Але це, знову ж таки, тільки окремі особи, і це не має для мене особливого значення - їхні переваги чи недоліки. Значно важливішим є ця спроба отруєння одного з кандидатів, а саме В.Ющенка, хоча теж не відомо, чи вона справді мала місце, хоча багато що свідчить про це. Також і це кидання яйцем у В.Януковича. Мене непокоїть та драматичність, яка за цим стоїть і наскільки пропагандистськи це подається з боку обидвох сторін. І мас-медіа висвітлюють ці події теж односторонньо, і переважно з позиції, вигідної Януковичу. І це, власне, є дуже страшно.

- Як ви розцінюєте демократію в Україні порівняно з іншими східно- та західноєвропейськими країнами? Що ви думаєте про роботу українських журналістів?

Д.Д. - Україна видається мені такою державою, яка знаходиться на роздоріжжі – для цієї країни настає ключовий(поворотний) момент.. Або вона стане на шлях розвитку, як у Росії – впритул до нових авторитарних чинників, або ж вона швидше орієнтуватиметься на Західну Європу. Дорога до європейськи-визначеної демократії може бути ще порівняно довгою, бо до цього часу, видається, велику роль відіграють два “консервативні” елементи: “традиційні” силові структури з часів Радянського Союзу та “нові” економічні силові угрупування. Це означає, що ті, хто мають найбільше грошей, мають і найвагоміше слово. Це структури, від яких західноєвропейські держави теж не зовсім є незалежними (вільними), але в нас це не є принаймні таким очевидним…

О.Г. – Що видається мені добрим, так це те, що зараз наче немає таких жахливих фактів порушення прав людини з огляду на свободу преси, як це було у випадку з Гонгадзе. Але що для мене є просто неймовірним – так це те, що представники незалежних мас-медій не допускаються (позбавлені права участі у) на відкриті заходи – до прикладу, прес-конференції голови уряду і кандидата на пост президента В.Януковича. Що, звичайно, є порушенням прав. У Німеччині кожен журналіст допускається на урядові прес-конференції, хоча ми всі з різних політичних таборів! І кожен з нас вільно може піти на прес-конференцію Г.Шредера чи А.Меркель – обох провідних політиків. Кожен може поставити будь-яке запитання, і критичне, звичайно. А політик, відповідно, може на нього відповісти, або ні. Але те, що Януковича не можна спитати нічого критичного на прес-конференції – це, на мою думку, неправильно і дуже погано.

- Чи президентські вибори стануть для України відправною точкою до змін? Чи зростатиме інтерес закордонних журналістів (німецьких, зокрема,) незалежно від результатів виборів? Чому?

Д.Д. – Важко сказати. На жаль, я не познайомилась особисто з обома кандидатами на пост президента – ні з Януковичем, ні з Ющенко, таким чином мої уявлення про них зформувались з “других рук” та з подачі мас-медіа. На мою думку, це вже буде важливо – хто незабаром стане президентом – а Ющенко вже заздалегідь має частину довіри з боку Заходу. З іншого боку, якщо переможе Янукович, то, на мою думку, Україна все рівно трохи зміниться через ці вибори. Оскільки кампанія мобілізувала так багато людей, передусім від опозиції, що вони не зможуть просто так зникнути після виборів.

Чи інтерес закордонних журналістів посилиться – важко сказати. Німці, зокрема, зараз мають так багато проблем із власною країною, що інтерес до інших країн узагалі послабився. Це цинічно, але інтерес тоді є найменшим, коли десь спостерігається спокійна ситуація. Україна, можливо, є навіть цікавішою, якщо там щось погане відбувається, аніж тоді, коли там усе в порядку і держава рухається у напрямку демократії…

О.Г. – Це, звичайно дуже важливий вибір. Тому що прийде, або повинна прийти зміна Кучмі. Я б, до прикладу, сам голосував би. Звичайно обрання В.Ющенка не змінить одразу кардинально ситуацію в країні. Але і не з сьогодні на завтра (за один день) може послідувати вступ до ЄС, або щось інше. Такий перебіг подій уже щось змінить, але не все.

- Чи багато у вашій державі повідомляють про Україну порівняно з Росією? Які теми звідси цікавлять вашого глядача, читача, слухача найбільше? Д.Д. - Ні, дуже мало. Принаймні на приватному телеканалі новини повідомляють про Україну тільки тоді, коли там щось скоїться, наприклад, катастрофа на летовищі у Львові або аварії у шахтах. Загалом, глядачів цікавлять теми, які є скандальними або спекулятивними ( звичайно, історія про перемитників або нелегалів користуватиметься попитом у всіх…), або щось про будні людей – особисті історії чи історії, пов”язані з Німеччиною. На таке існує попит. Але у топ-рейтинг(десятку) повідомлень із-за кордону Україна не входить.

О.Г.- На жаль, у Німеччині дуже мало повідомляють про Україну, а та інформація, яка потрапляє до глядача, слухача, читача, є надто поверхневою, “чорно-білою”.У всякому разі, її дуже і дуже мало. У мене, до прикладу, тепер склалось зовсім інше враження про вашу країну. Україна є найбільшою за площею державою європейського континенту, якщо не брати до уваги Росію. Це дуже важлива країна для Європи, також і з політичної точки зору. Недоліком є те, що ми досі не маємо жодного свого авторитетного інформагентства чи корпункту, а змушені спиратися на дані, зокрема, російського агентства “Інтерфакс”. А українських тем, які зацікавили б німців – багато. Це і економіка, і культура, нічне життя - до прикладу.

Я припускаю, що разом з цими виборами у Німеччині однозначно посилиться інтерес до України, порівняно з тим, яким він був раніше. Вибори – загалом найцікавіша політична подія, зокрема і в Україні. А наступна відбуватиметься за два роки – з обранням народних депутатів до парламенту. Якщо ж переможе В.Янукович, то це висвітлюватиметься теж, звичайно. Але якщо переможе В.Ющенко – то це зумовить неабияке зацікавлення з боку Німеччини і Заходу загалом. Адже саме Ющенко вже має авторитет політичного діяча, більш відкритого до діалогу із Заходом. Про Януковича такого не скажеш. Я таки припускаю, що останній може мати великі проблеми з Шредером у політиці – хоча, власне, їм треба буде дійти до спільного знаменника, щонайменше у називанні речей своїми іменами. Але зараз це ще поки що важко передбачити. Звичайно, за умови обрання В.Януковича президентом, глави держав проводитимуть офіційні зустрічі, цей можливий факт не означатиме розірвання відносин.

- До якої країни Ви б поїхали на наступну міжнародну семінар-зустріч? Чому?

Д.Д. - До тієї країни, у якій я ще не була. Тому це могла би бути Молдова. Але Польща є теж для мене цікавою, бо я знаю про цю країну мало.

О.Г. – Я б охоче побував у Грузії, детальніше довідався би про те, як там проходять демократичні реформи, що змінилось у житті грузинів. Адже після “революції троянд”, повалення режиму Шеварднадзе, що, до речі, порівняно широко висвітлювалось у наших мас-медіа, інформації в нас обмаль, і вона є спорадичною. Що залишається абсолютно білою плямою на мапі Європи – так це Молдова. Ми навіть практично нічого не знаємо про політиків цієї держави, не говорячи вже про процеси, які відбуваються у цій країні після розвалу Радянського Союзу. Отож, я б не відмовився від поїздки і до Молдови.