Власне, збулися очікування неупереджених спостерігачів стосовно того, що останній тиждень перед першим туром президентських виборів стане апогеєм використання брудних технологій.

Заключна чорнопіарівська спецоперація проти опозиційного лідера Віктора Ющенка протягом останнього тижня реалізовувалася за допомогою паралельного виконання кількох завдань.

З одного боку, протягувалась давня і послідовно втілювана ідея екстремістських намірів опозиціонерів. Вона обставлялася численними обшуками у активістів та в офісах громадських організацій, які переймаються проблемами забезпечення чесних виборів, та вельми сумнівними знахідками вибухових пристроїв чи їх муляжів. До цього ж розряду прив’язали історію з оголошенням “персоною нон грата” серба Александра Маріча, який – за версією влади – прибув до Києва ділитися досвідом незаконної боротьби із зловживаннями влади.

Паралельно Генеральна прокуратура спробувала публічно поставити крапку в історії з отруєнням кандидата в президенти Віктора Ющенка, оголосивши про закриття відповідної кримінальної справи за відсутністю складу злочину.

На ще одну малоприємну ситуацію – стягування і концентрацію в околицях столиці міліцейських спецпідрозділів, звернули увагу опозиційні депутати на пленарному засіданні парламенту у четвер.

Тим часом назрівала цілком очевидна (і вельми гостра) проблемна ситуація навколо Центральної виборчої комісії у зв’язку з намірами створити чотири сотні виборчих дільниць для голосування у Росії. Відверта участь окремих представників російського політикуму в українській виборчій кампанії на боці провладного кандидата, інспіровані “донецьким кланом” московські акції на підтримку того ж кандидата – всі ці факти давали підстави для підозр з боку опозиції щодо використання новостворених дільниць для масового вкидання фальшивих бюлетенів – за різними оцінками, від одного до трьох з половиною мільйонів (!) фальшивих голосів. Тим часом на консульському обліку у посольстві України знаходиться близько 25 тисяч громадян України.

У суботу 23 жовтня опозиція вдалася до проведення цілком легітимної масової акції у Києві, метою якої було заявлено запобігання фальсифікації президентських виборів. Акція набула безпрецедентного масштабу – за різними оцінками, в мітингу взяли участь від 100 до 200 тисяч чоловік . Ця кількість, за свідченнями журналістів та очевидців, могла бути набагато більшою, але чинна влада доклала не менш безпрецедентних зусиль до того, щоб перешкодити бажаючим з усіх регіонів України добратися до Києва. У хід йшли і численні міліцейські кордони. І блокування автотрас вантажівками і “їжаками”. І елементарні (і по суті злочинні) дії транспортного начальства, яке припинило продаж квитків на поїзди до Києва і навіть зупиняло електрички на півдорозі до столиці.

Усі ці та деякі інші події сплелися в єдиний конфліктний “вузол”, який мав розв’язатися у суботу. Світла частина дня однозначно завершилась на користь опозиції – неперевершений за масовістю мітинг пройшов вдало. І навіть наліт на приміщення ЦВК групи невідомих молодиків з камінням та димовими шапками був локалізований самими учасниками акції.

До вечора ситуація змінилася.

Масовість акції, очевидно, несла в собі більші ризики, ніж міг собі дозволити спеціальний штаб по нейтралізації дій опозиції, який, за деякими даними, був спеціально створений до 23 жовтня. Тому ставку було зроблено на вечір і ніч – з цілком логічного розрахунку на те, що опозиціонери будуть змушені вступити в безпосередній конфлікт як мінімум з виборчою комісією, а якщо вдасться провокаційний напад на прихильників Ющенка – то і з правоохоронцями. При цьому, судячи з усього, те, що було спровоковано владою в ніч з 23-го на 24-е жовтня під будинком ЦВК, мало на меті, перш за все, телевізійну картинку. План вдався – бо він не міг не вдатися. Тим більше, що у нічному нападі на учасників проющенківської акції брали участь міліціонери у цивільному. Опозиціонерам нічого не залишалося, як всіма доступними їм методами перешкоджати намірам ЦВК зі створення додаткових дільниць у Росії. І якщо судити за попереднім результатом, опозиції це вдалося. Згідно рішення ЦВК, яке було прийнято під ранок 24-го жовтня, замість чотирьохсот запланованих у Росії буде відкрито лише 41 виборча дільниця. Причому, всі у європейській частині Росії, що теж важливо з точки зору забезпечення спостереження. Втім, навряд чи на цьому спроби влади використати “російський” ресурс вичерпаються.

Що ж до інформаційного супроводу суботніх подій, то оскільки в суботу і неділю кількість новинних випусків значно менша, ніж у будні, то головну інформацію – а, точніше, дезінформацію, глядачі отримали з підсумкових випусків двох провідних каналів – на “1+1” з “Епіцентру”, на “Інтері” – з “Подробиць тижня”. Обидві програми давно відомі рівнем своєї “об’єктивності”. Але на цей раз їхні творці, здається, перевершили себе. Я б сказав, що цього разу глядачі мали справу з квінтесенцією всіх маніпулятивних “досягнень”.

Мало того, що реальний масштаб наймасовішої за останні років десять громадської акції у викладі обох програм старанно применшувався – кількість учасників просто не називалася, а візуальний ряд включав винятково крупні та середні плани. За великим рахунком, це навіть виглядало символічно: президентська кампанія Ющенка 4 липня, згадаємо, теж розпочиналась з масової акції, інформацію про яку було також спотворено телеканалами – так само і закінчується.

Але історія з “розборками” під ЦВК однозначно подавалася в обох програмах, як викид, начебто, невмотивованої агресії опозиційного кандидата та його оточення, яка є, начебто, логічним продовженням їхньої загальної деструктивної позиції. Для такої подачі використовувались звичайні, стандартні прийоми подачі „аргументації” та „коментарів” лише однієї сторони – певна річ, без жодних пояснень реальних причин конфлікту. Наприклад, В’ячеслава Піховшека дуже „цікавило” питання (на яке він, однак, з непояснюваних причин не взяв відповіді у „нашоукраїнців”), чому біля ЦВК вночі чергували прихильники опозиції. У той же час, йому зовсім була нецікаві причини, чому саме перед нападом „невідомих” на опозиційний пікет була знята міліція? Чому у затриманих пікетниками нападників були вилучені міліцейські посвідчення? Чому спецназ – порушуючи закон – затримував Ющенка біля приміщення ЦВК? Чи були дійсно – як стверджують опозиціонери – провокаторами ті молодики, які закидали ще вдень будинок ЦВК камінням та димовими шашками? Що стало причиною наїзду на людину машини есдека Нестора Шуфрича? і т.д. Між тим, на підконтрольних владі телеканалах до суботніх подій підверстали й уже, здавалося, забуту історію з вибухами на Троєщинському ринку, і обшуки в активістів і офісах громадських організацій (в більшості випадків – несанкціоновані).

І ще один цікавий момент: і ведучі обох програм, і залучені експерти раптом почали активно обговорювати тему протистояння опозиційним “терористам”. В “Епіцентрі” один із міліцейських начальників заявив, що “тут уже демократизація завершується”. В інтерівських “Подробицях“ підняли тему надзвичайно великих повноважень, які має ЦВК і якими не гріх, мовляв, і скористатися. Як тут не згадати історію з величезною кількістю брудних агітаційних матеріалів проти Ющенка, коли ЦВК відмовилась робити будь-які висновки, посилаючись якраз на відсутність повноважень. Не виключено, що саме так пробують обставляти якусь чергову комбінацію з виводу Ющенка з виборчої кампанії за допомогою юридичних хитрощів, або ще гірше – за допомогою повноформатного міліцейського терору.

Тим більше, що фахівців з юридичного крючкотворства в резерві у влади, мабуть, не менше, ніж фахівців з чорного та сірого піару. Кумедно, що один із них – такий собі Тімофєй Сергєйцев, відомий участю у створенні пінчуківського “Вуличного телебачення”, активною співпрацею з політтехнологами Кучми в минулій президентській кампанії та нинішньою роллю у виборчому штабі Януковича. Кумедно, але факт – цього разу він виступав у ролі “незалежного спостерігача” за українськими виборами та, заодно, експерта програми “Подробиці тижня” на “Інтері” і висловлював обурення з факту тиску опозиціонерів на роботу ЦВК.

Окрім традиційного “поливу” на Ющенка, В’ячеслав Піховшек, звісно, не міг обійтися і без реверансів на адресу свого тепер уже майже колишнього “шефа” – Леоніда Кучми, який, мовляв, тримає ситуацію під контролем – він і Раду нацбезпеки не вважає за потрібне збирати, бо загрози стабільності немає (хоч уже в понеділок скасував свою поїздку в Польщу через ситуацію в країні – Авт.), і виступив проти закриття опозиційного 5 каналу. А наостанок Піховшек вирішив прислужитись по повній пропагандистській програмі вже перед – як він, мабуть, вважає – шефом майбутнім. Телевізійний панегірик Януковичу був складений за всіма рецептами піару. Окрім відомих соратників чинного прем’єра – Андрія Клюєва та Едуарда Прутніка – Піховшек зарахував до ключових фігур його команди представників українського Заходу Тараса Чорновола та Ганну Герман-Стеців, що мало на меті підтвердити роль Януковича – “собирателя земель”. Окрім того, якщо вірити ведучому “Епіцентру”, вагому роль у команді Януковича грають спортсмени та естрадні виконавці. Що тут скажеш – їхній досвід у розбудові української економіки, мабуть, таки важко переоцінити... Про те, що у біографії Януковича, зачитаній на пасторальних відеокадрах та фото з радянського минулого, не було навіть згадано про факт колишніх судимостей кандидата у Президенти – годі й говорити. Типу: а навіщо?

У цілому, оцінюючи зміст вчорашніх “Епіцентру” та “Подробностей недели”, мимоволі згадуєш вислів одного з булгаковських персонажів: “Самое интересное в этой лжи то, что это ложь от начала до конца”.

Одна надія – що недільні бенефіси “солов’їв Медведчука” во славу Януковича та дискредитацію Ющенка, насправді, були передостанніми. Бо ж останнє “шоу” нам, очевидно, доведеться побачити в день виборів, коли всі без винятку піховшеки-мустафіни вітчизняних телеканалів будуть мобілізовані на інформаційне забезпечення неминучих спроб провокацій і фальсифікацій з боку влади. А за тиждень (чи нехай за місяць) вони вже втратять своїх клієнтів.

Якщо, звісно, демократія не закінчиться раніше...