Колаж з сайту yanukovichboard.narod.ru Президентська кампанія, що розпочалася місяць тому, за формою є абсолютно тотожною добре знаним прийомам радянської дубової пропаганди та агітації. Найяскравішою ілюстрацією яких (щоб довго не пояснювати) є відомий анекдот: увімкнеш праску – і там дорогий Леонід Ілліч.

Але в цьому, знайомому з дитинства, дійстві спостерігаються і принципово нові інтонації. Які вельми промовисто свідчать про нові владні орієнтири, пріоритети та переваги. Проявляються ці новації у специфічних текстових конструкціях, що наповнюють нинішню кампанію промовистим змістом. Класична кондово-чиновницька мова (безперечно, про беззаперечні чесноти лідери) стає більш розкутою, начебто більш «наближеною до народу» (на погляд, очевидно, команди піарників владного кандидата), спорядженою більш зрозумілими йому, народові, слоганами та відеокартинками. Відтак – присмачена, м’яко кажучи, дещо неформальними і навіть ризикованими (у сенсі двозначності їхнього звучання) текстами. І дуже велике питання – а чи на користь такий стиль „єдиному кандидатові”?

Усі, мабуть, вже намилувалися численними біл-бордами, з яких всміхається кандидат від влади. І очі у нього "такі добрі-добрі". Ліворуч від цих проникливих очей міститься великий напис – ТОМУ ЩО. І лише потім, під’їхавши (або підійшовши) ближче до біл-борда, внизу, на рівні плечей кандидата, можна розгледіти і прочитати продовження закладеної думки, надруковане майже петитом. Воно різноманітне – "лідер", "послідовний", "надійний", "справедливий", "патріот" etc. І хоча я сама не бачила, але колеги стверджують, що навіть слово "демократ" десь можна зустріти.

Тож ключові фрагменти біл-борда – зображення самого Віктора Федоровича і аршинні літери ТОМУ ЩО. Треба визнати, дуже лапідарна і універсальна форма переконання, коли бракує аргументів, форма, яка взагалі не потребує роз’яснень. І головне – відкидає подальші запитання. ЧОМУ, ЧОМУ? ПО КОЧАНУ. Чи не менш відоме – ТОМУ ЩО. І – жодних роз’яснень і розшифровок. Бо вони – зайві. Саме так зорово сприймається картинка цих біл-бордів. Саме таке у них звучання. Яке формується на підсвідомості.

Так само підсвідомість наштовхує на конкретні (і не зовсім пристойні) асоціації у зв’язку з іще одним заходом щодо піару єдиного владного кандидата. 2 серпня оголошено фотоконкурс «Я і Янукович». Одразу спливає в пам’яті відома блатна пісня «Раз пошли на дело я и Рабинович». Учасником конкурсу може стати будь-хто, хто надасть світлину, на якій зображений цей будь-хто разом з Януковичем. Пересічному громадянинові сфотографуватися з паном прем’єром, мабуть, нереально – не до снаги допхатися до нього через його охоронців. До того ж прем'єр – людина гранично завантажена державними турботами. Тож турбувати його такими нікчемно-амбітними проханнями просто незручно. І головне задля чого? Щоб потім похизуватися: бачите, оце я, а це – Віктор Федорович! Тому сенс конкурсу, чесно кажучи, дуже туманний.

Натомість експонати вже є, і навіть відкрито виставку, складену з них. І на найвиднішому місці – зворушлива світлина з паном Путіним у центрі, а обабіч його "величної" статури наші пани – Кучма та Янукович. Певно, хтось із них – Кучма чи Путін – поспішив уже надати фотосвідчення свого увічнення разом з Віктором Федоровичем. Чи, що ймовірніше, і самий конкурс був вигаданий задля того, щоб з національних телеекранів продемонструвати електоратові свою близькість до російського президента Путіна. Тоді доречними є і асоціації, що виникають у зв'язку з назвою виставкою – "Я і Янукович". Бо зазначена трійця монолітно вирушила на "дело" українських президентських виборів, поставивши на Януковича, який має забезпечити російський інтерес в Україні і спокійну старість Кучми.

Прикро вражає і оформлення прес-центру Віктора Федоровича. Численних "Я." забагато, їх наявність аж ніяк не сприяють зростанню симпатії до нього самого. Зрозуміло, що все це лише ініціал його прізвища, але ж якийсь нескромний.

Явна присутність у передвиборній розкрутці Януковича дещо приблатненої лексичної складової може пояснюватися не лише особливостями культурного рівня власне команди його піарників, припущенням, що це є виявом органічно притаманної їй стилістики. Не виключено, що це навмисний "тонкий" розрахунок, ставка на начебто доступну і близьку простому народові вербальність кандидата, яка має на меті створення майже фольклорного іміджу, так би мовити, "свого хлопця". Який говорить по-нашому, тож, відповідно, і діятиме – на нашу користь. Фактично, це калькування сценарію розкрутки Путіна. Усі, мабуть, пам’ятають, як магічно вплинуло на електоральні російські маси путінська залізобетонна обіцянка "мочить в сортирах". Відчувши, що такий вербальний стиль вельми імпонує його народові, Путін і надалі не відходить від такого формату спілкування. От і нещодавно в Ялті він поставив на місце тих, хто "за бугром", – мовляв, не осягнути їм, бідолашним, нашої загадкової слов'янської душі.

Янукович, попри свою публічну начебто небагатослівність, теж уже встиг відзначитися вікопомними висловами – запевненням, що «Донбасс порожняк не гонит», побажанням Ющенку «запасатися памперсами», погрозами деяким міністрам «Ми їм ноги поперебиваємо, потім – голови поотриваєм». Майже – афоризми.

І знову ж таки – асоціації. Цього разу – з Бенею Криком, героєм "Одеських оповідань" великого Бабеля. Беня Крик «говорит мало, но он говорит смачно. Он говорит мало, но хочется, чтобы он сказал еще что-нибудь».

Пан Янукович теж начебто говорить мало. Але – не смачно. І видається, що і його власна лексика, і її прояви у його агітках не вельми смакують українцям. Чому? ТОМУ ЩО...