Оперативність, вірність військовим статутам та командирська чемність легендарного героя громадянської подобалася в Москві лише доти, поки кількість знищених підозріло не наблизилась до загальної чисельності гітлерівської армії. Потім його тихенько зняли з посади і більше до кінця війни на самостійні ділянки не призначали.

Щось схоже відбувається зі збором підписів за одного з кандидатів у президенти України. Невдовзі кількість цих підписів може зрівнятися із кількістю вітчизняних пенсіонерів та домогосподарок, а потім, з 1 вересня, й усіх пригноблених бюджетників та тих, хто намагається жити на вітчизняну стипендію. Комсомольське керівництво передвиборчого штабу прем’єра, із ентузіазмом перших членів ВЛКСМ – підкорювачів космосу та будівників БАМу, перевиконало поки що „план по підписах” майже уп'ятеро. І, мабуть, очікує винагороди у вигляді почесної грамоти із чиїмсь профілем.

Але в одну річку, як відомо, не можна увійти двічі, особливо якщо її немає. Тому цей палкий ентузіазм зайвий принаймні з трьох причин.

По-перше. Те, що Віктора Януковича підтримує в країні більше одного мільйона людей, і так не викликає сумнівів. Це ті, хто жадають, аби все залишалося так, як є. І їх є навіть більше, ніж п'ять мільйонів.

По-друге. Майже в усіх випадках збору підписів сам цей факт іще ні про що певне не говорить. Тим більше, що спостерігачі зафіксували вже перші факти насильництва над електоратом.

По-третє. Те, що декілька мільйонів людей підпишуться сьогодні за „єдиного” кандидата, зовсім не означає, що всі вони за нього проголосують. Або що всі вони взагалі прийдуть на вибори.

Так само, як у наш час сексуальних революцій та реформ приказка „До весілля загоїться” набуває якогось іншого сенсу, так і збирання підписів – це лише верхівка айсбергу. А що там, під водою, зовсім невідомо.

Є й такий нюанс.

Як уже добре відомо, один підпис за Януковича коштує одну гривню для збирачів, рекрутованих переважно із числа молоді, яка підзаробляє, та із знедоленого загону українських пенсіонерів, які роблять те ж саме. Але все ж не здається, що саме в такий спосіб треба витратити мільйони. Можна його просто роздати людям. Так, принаймні, чесніше.

Якійсь англійський лорд ще у XVIII столітті відзначив, що знає три легких способи збанкрутувати. Найшвидший з них – перегони, найприємніший – жінки, найнадійніший – сільське господарство.

Здається, ми маємо ще й найсучасніший та найневибагливіший – збір підписів за провладного кандидата.

А відтак – знаємо й відповідь на запитання, чи відкладають ссавці яйця. Так, це буває. Але раз у житті...