Відмова Леоніда Кучми від стратегічної пріоритетності європейського і НАТОвського вибору хоча і не стала такою вже й несподіванкою (бо багато хто від самого початку добре розумів, навіщо Росія свого часу “підсадила” його у президентське крісло), але остаточне зовнішньополітичне визначення саме під час парламентських канікул назагал сприймається як справжня сенсація “спекотного літа 2004 року”. На зустрічі президентів Кучми і Путіна в Ялті говорилось про те, що проблеми з нестиковкою у законодавстві і всі інші великі проблеми – це все можна вирішити в рамках Єдиного економічного простору.

Перед початком зустрічі у Криму стало відомо про виключення з Воєнної доктрини України вступ до НАТО та Європейського Союзу - як кінцевої мети політики євроатлантичної і європейської інтеграції. У новій редакції Доктрини це формулювання скорочено лише до проведення політики євроатлантичної інтеграції. Виникає питання – якщо Кучма вже не хоче до Євросоюзу і НАТО, то яке таке право він має вирішувати це питання одноосібно від імені Української держави? Хто надав йому повноваження від імені українського народу заганяти Україну до ЄЕПу і водночас перекреслювати рух України до Європи? Очевидно, що у цьому випадку Данілич не тільки явно перевищив свої посадові повноваження, але й розпочав шлях демонтажу української державності і незалежності. Можливо це є найбільшим тестом на реакцію українців на дії Банкової за увесь час перебування Кучми при владі. Якщо український народ спокійно сприйме чергову російськоінтеграційну ініціативу Кучми, не чинитиме цьому спротиву та опору, то цілком можливо, що ще якимсь своїм указом у вересні-жовтні він цілком офіційно відмінить незалежність України і передасть нашу державу з рук в руки своєму російському другові Володимиру Путіну.

З іншого боку, зрозуміло, що такий крок Леоніда Кучми напряму пов’язаний з майбутніми президентськими виборами і побоюваннями влади, що вона програє ці вибори з нищівним рахунком. Також це є безпосередньою реакцією президента на його участь у Стамбульському самміті НАТО і самміті “Україна-ЄС”, котрий нещодавно відбувся у Гаазі. Можливо, Кучма не зрозумів, що європейська спільнота не хоче мати справу не з Україною, а саме з ним та його режимом, який своїм антидемократичним і авторитарним стилем правління став вже давно посміховищем перед усім цивілізованим світом.

Ситуація зі антиєвроінтеграційним рішенням Леоніда Кучми ускладнюється ще й тим, що парламент, підконтрольний “більшості” і ставленику президента Володимиру Литвину, скоріше за все не збереться на позачергове екстрене засідання, як це мало би статися за подібних обставин, коли цілком очевидно, що доля Української держави - у небезпеці. Народні депутати мали би перервати свій відпочинок і відпустки та повернутися до Києва за цієї надзвичайної ситуації, розвиток якої обов’язково матиме своє продовження.

Наразі це є і тестом для всіх демократично налаштованих сил у країні та самої опозиції на її дієздатність, здатність мислити оперативно та адекватно до ситуації. Пропустити цей момент означатиме - цілковито погодитись з тим, що антиукраїнськи і, по суті, антидержавно налаштована влада отримала мандат легітимності на цілковите знищення Української держави.

Ті, хто уважно дивилися вчора телевізор, не змогли не звернути увагу на те, що президент Росії Володимир Путін відверто висловився про західну агентуру, котра намагається шкодити зближенню України і Росії. То що ж, наступними кроками будуть пошуки цієї агентури і виловлювання спецорганами “лютих ворогів українського народу - прихильників євроінтеграції”? Чи не є це провокуванням і моделюванням на Україну ситуації 37 року, хоча з деяким зміщенням понять і безпосередніх завдань. Тепер “лютими ворогами українського народу” мають шанси стати ті, хто категорично не згоден зі нищенням України як держави.

Проте, у цьому випадку, у Кучми є добрий вчитель у особі Володимира Путіна. Який вже успішно винищив опозицію у повністю підконтрольній йому Росії, а ось тепер хоче допомогти у цьому непростому і нелінійному завданні своїм українським васалам. Що-що, а з цієї роботою Путін вміє вправлятися добре, його на це вчили і в нього це завжди виходить професійно і результативно.

Кучма вісім років вводив в оману НАТО та ЄС, розпинаючись про своє палке бажання вступу до цих структур України, а між тим, увесь час тримав за душею камінь промосковської орієнтації. Таким чином, вступ до НАТО був лише “димовою завісою” для режиму, який таким чином намагався зменшити тиск від західної спільноти і пом’якшити ситуацію можливої міжнародної ізоляції, котра неодноразово реально виникала за останні роки. Отже, тепер стає цілком зрозуміло, що всі розмови про євроінтеграцію були не чим іншим, як риторичними вправами, котрі мали на меті відтягнути ситуацію з остаточним визначенням України. Хоча тепер стає цілком очевидно, що влада, очолювана Кучмою, свій остаточний вибір зробила вже давно і безповоротно. Тепер Леонід Кучма має вже написати книгу не “Україна-не Росія”, а “Україна – не Україна” і цим розставити всі крапки над “і”.

Не випадкове оприлюднення цього “вибору” України є намагання Банкової задобрити Кремль і отримати від нього підтримку її претендента на президентську посаду. Кучмине оточення серйозно сподівається на те, що Російська Федерація допоможе Віктору Януковичу стати президентом. Аби спонукати путінській режим більш активно втручатися в перебіг передвиборчих перегонів в Україні, кучмісти готові на все, а може, навіть, ще на трохи більше. Вони відверто “лягають” під Росію і цим визнають її зверхність і свою меншовартість, як політичних гравців такого високого рангу. На Банковій вже усвідомили, що без прямої масованої підтримки з Москви їм не перемогти. Бо ж цілком розуміють, які реальні рейтинги є у кандидата непопулярного серед українського народу режиму.

Вірогідно, що Україна за такого режиму не мала багато шансів стати членом НАТО та Європейського Союзу. І це добре розуміли у Києві. Але влада намагається закласти для майбутнього президента України підводне каміння, котре має на меті унеможливити рух нашої держави в бік Європи. Захід також припустився багатьох помилок щодо України. Відверте намагання ототожнювати режим кучми і самого Леоніда Кучму з Україною призвело до того, що всі його діяння та антизахідні порухи автоматично ототожнювались з Українською державою та її бажанням увійти з часом до складу Російської Федерації разом з Білоруссю “бацьки” Лукашенка.

Сучасний “юкрейнбаші” - Леонід Кучма, котрий нині має на Заході препаскудну репутацію, майже, на рівні Лукашенка, тепер фактично почав копіювати кроки білоруського диктатора з анулювання незалежності своєї країни. Одночасно з тим, що Росія сама заганяє Україну до своєї великодержавної павутини, Кучма проводить свою роботу з іншого боку. Взагалі дуже важко, якщо й не неможливо, пригадати ще якусь державу у світі, котра подібно нашій так цілеспрямовано та активно боролася за знищення своєї незалежності. “Проросійський сентимент” відчувався у всій діяльності “українського лідера” протягом 10 років його перебування на вершині піраміди влади, тепер від нього вимагають завершити свою основну місію на цьому відповідальному посту – вирішити остаточно і безповоротно для Росії “українське питання”.

5 канал оприлюднив думку народного депутата України, члена парламентського комітету з питань європейської інтеграції Сергія Шевчука, котрий зокрема наголосив, що “канікулярний період у Верховній Раді не є тим періодом, який дозволяє такий важливий документ готувати і видавати без обговорення у відповідних профільних комітетах парламенту України. Адже згідно статті 85 Конституції України саме за Верховною Радою закріплено право визначати засади зовнішньої та внутрішньої політики, а також затверджувати загальну структуру, чисельність і визначати функції Збройних сил України. Тому, безумовно, було б ліпше, аби такий документ був синхронізований з роботою відповідних фахових комітетів Верховної Ради України”. Натомість режим кучми не лише не збирався ні з ким радитись з цього питання, а й ще секретив рішення, котре потрапило до указу майже через два тижня, щоб на особистій зустрічі з Путіним піднести йому довгоочікуваний подарунок від імені Української держави. Як видно зі слів народного депутата України Сергія Шевчука, Леонід Кучма значно перевершив надані йому його посадою повноваження і цим, фактично, порушив самочинно закони України. Хоча він вже не вперше цинічно демонструє те, що закони України написані не для нього і що будь-які його дії стоять значно вище якихось там законів.

Кучма власноручно змінив однією рукою напрямок руху передвиборної України, а іншою остаточно розвернув Україну в російському напрямку. Як зазначив 5 канал, “і хоча свій указ Президент підписав 15 липня, його оприлюдненість сьогодні стала повною несподіванкою для українських владоможців. Це настільки заскочило усі державні структури, що жодна з них не наважилася на коментар. Міністерство закордонних справ, Міністерство оборони і Рада нацбезпеки сьогодні відмовчуються. Посадовці євроструктур та Північноатлантичного альянсу дізнавалися про “вікопомний” указ від кореспондентів 5 каналу”.

Той же 5 канал наводить думку колишнього міністра закордонних справ, голови Народного Руху України Бориса Тарасюка: “Власне багато запитань виникає під час прочитання цього указу. По-перше, чому указ, який було підписано 15 липня, було оприлюднено 26. Абсолютно невипадковою є дата оприлюднення цього указу. 11 днів після підписання, раптом він оприлюднений саме 26, коли відбувається зустріч Президента Кучми з президентом Путіним.

По-друге, хотів би звернути увагу, що відмінності в указі може лише побачити фахівець. Оскільки у цьому указі відсутні власне формулювання, які були в тексті Воєнної доктрини, затвердженої, до речі, Президентом своїм указом 15 червня. Тобто за місяць до скасування, фактично, була затверджена Воєнна доктрина, в формулюванні якої були фрази, які, власне, вилучені цим останнім указом, про те, що кінцевою метою євроатлантичної інтеграції є членство в НАТО і що Україна вбачає своєю метою членство в ЄС і НАТО.

Власне, ці дві фрази було вилучено з Воєнної доктрини. Питання виникає – чому саме в цей час? Взагалі засідання РНБО, на яке є посилання в указі, відбулося 6 липня. То це тиждень після проведення самміту “Україна-НАТО” в форматі комісії “Україна-НАТО”. На цьому самміті Президенту України довелось почути багато неприємних слів на свою адресу. Стосовно демократичності і таке інше. Тому, власне, скликання і рішення Ради національної безпеки 6 липня, відразу через тиждень після проведення Стамбульського самміту, свідчить про роздратованість. Свідчить про те, що за важливими зовнішньополітичними рішеннями криються емоції і непослідовність. А те, що у такій спосіб відбуваються зміни найсуттєвіших питань зовнішньої політики, за які, до речі, Президент Кучма виступав ще починаючи з 94 року, свідчить про непослідовність взагалі нинішнього керівництва України стосовно фундаментальних питань зовнішньої політики.

Я не можу не звернути увагу на термінологію, яку вживає російський президент. “За бугром”, “західна агентура” – все це нагадує сумнозвісні радянські часи, КДБ і його діяльність. Очевидно, цим самим президент Росії дає підказки Президенту України, як треба діяти. Оскільки в Росії це вже зроблено, в Росії вже покінчено з опозицією”.

Перебуваючи в екстазі від зустрічі у Ялті, схоже, Леонід Кучма отримав з рук Володимира Путіна “ярлик” на право правління Україною. Таким чином, українська влада зміною політичного курсу з усіх сил намагається показати, що вона рухається в фарватері Росії і є не лише її вірним союзником, а й відверто визнає зверхність Російської Федерації над Українською державою.