Із „Подробностей” („Інтер”) учора важко було зрозуміти, від чого у нашого народу нарешті з’явилося екстремальне відчуття нечуваної радості – чи то від несподіваного візиту живої легенди англійського року Річі Блекмора, чи то від того, що уряд на чолі із „єдиним”, та не менш легендарним кандидатом, несподівано та дбайливо „знайшов” 7,4 мільярда гривень у бюджеті і влаштував перед телекамерами публічне й урочисте розподілення коштів зі схемами, кольоровими графіками та зосередженими, але привітними обличчями міністрів.

Зраділи пенсіонери, вчителі, село, військовослужбовці, чорнобильці, працівники культури, школярі та взагалі весь сумний до того народ. А народ наш – екстремальний, він може жити в будь-яких умовах, крім природних, людських.

Учорашні повідомлення ще раз довели, що найбільш цікаво й радісно жити в Україні безпосередньо перед виборами. Екстрім чимдалі наростає.

Зважте самі. Щойно ЦВК оголосила про намір дати старт кампанії з виборів Президента 3 липня, як уряд миттєво, заздалегідь кинувся, аби не спізнитися (бо в нас часом, за словами депутата С. Терьохіна там же в „Подробностях”, „запіздалі закони”) забезпечити цьому старту міцний матеріальний піар. Щоб голова запаморочилася, а адреналін виплеснувся просто на ноги.

Отож, прорахунки уряду, як і очікувалося, виявилися вірними. Цим літом осінь взагалі вдалася на славу. Коли уряд „робив” цей бюджет, то він іще не знав, що „такий золотий дощ” можливий. Тобто уряд не завжди має рацію, але ніколи не помиляється.

Є, правда, декілька несуттєвих питань у людей, які не дуже полюбляють екстрім. Але не до Річі Блекмора.

Наприклад – де ж вони ховалися, ці гроші, раніше, чи не закотилися часом комусь у дірку в кишені? Адже, здається, гроші, отримані за приватизацію, хоч би тієї ж „Криворіжсталі”, мали б плануватися заздалегідь?

Або – коли „знайдуться” іще майже 3 мільярди, з 10, повернення яких вимагає опозиція вже котрий місяць? Хоча на „5 каналі” Світлана Рябошапка повідомила нам вчора, що то взагалі „інші” гроші, тобто, „заниканих” 10 мільярдів нам ще треба чекати і чекати...

Невже хтось „нагорі” думає, що цей народ нічогісінько не розуміє?