Тиждень тому «Детектор медіа» передрукувала в дайджесті статтю Сергія Рачинського «Куда податься политику, или Дискутируя с Лесей Оробец», уперше опубліковану в блозі автора. У ній він дискутує з народним депутатом Лесею Оробець про політиків у блогосфері. Нині ми публікуємо текст-відповідь Лесі Оробець, який надійшов на адресу ТК. Традиційно зауважуємо, що готові продовжувати дискусію.

Насамперед, мушу подякувати Сергію Рачинському за небайдужість до проблематики тез, озвучених мною на одній із недавніх конференцій і викладених на персональному блозі. Подібна увага до контенту чужого блогу дорогого варта, зважаючи на традиційну концентрацію пересічного блогера (зі слів пана Сергія) винятково на власній персоні.

Якщо зовсім стисло, тези стосувалися феномену зростання ролі блогерів у трансформації нинішнього соціуму, пошуку шляхів ефективної комунікації між ними та взаємодії з офіційними політиками - «Українська політика у блогосфері. Від public relations до blogger relations». Схоже, пан Сергій і гадки не мав, опонуючи їм, що виступає в ролі їх ґрунтовного підтвердження й унаочнення.

Блогінг - новий рівень якості користування інтернетом

Чи не найбільший гнів у пана Рачинського викликало моє припущення щодо наявності у блогерів громадської позиції. «Наявність власного блогу вже дано не є свідченням "активності" і, мабуть, ніколи й не була свідченням "прогресивності" людини», - обурився критик. І «ризикнув нагадати» про неоднорідність і суперечливість блогосфери, що містить «активних, прогресивних людей» у кількості не більшій, ніж будь-яка інша спільнота.

З одного боку, дозволю собі мужньо погодитися з тим, чого ніколи й не заперечувала. Блогосфера справді може будь-кого вразити - як неоднорідністю, так і суперечливістю процесів. З іншого - все ж таки знову не наважуся ставити на одну дошку блогерів та решту користувачів інтернету. Як за активністю, так і за прагненням до власної ефективності.

Не секрет, що переважна більшість користувачів інтернету є пасивними споживачами пропонованої їм інформації. Їх набагато більше, ніж блогерів. Принаймні, Gemius та GfK Ukraine у жовтні цього року нарахували 12 млн українських мешканців всесвітнього павутиння. Тимчасом як згідно з даними «Яндекса» в Україні на жовтень цього року функціонувало 700 тис. блогів - близько 17% від усіх українських користувачів.

Таку картину можна, насправді, побачити скрізь. До прикладу, в США лише 8% споживачів інтернету користуються Twitter.

Ідеться про людей, націлених не лише на збирання чи попередній аналіз інформації, але й зустрічну пропозицію - у вигляді поглядів, оцінок і навіть звичайної людської рефлексії. Блогери зазвичай пропонують унікальний контент, демонструючи бажання віднайти альтернативний канал обміну думками, досвідом і враженнями. Втім, навіть звичайний перепост містить чималу інформацію про позицію блогера. Навряд чи пропорції активних людей у блогосфері та оффлайновому житті можна вважати однаковими.

Системне ведення блогу, якщо хочете, свідчить про вихід особи на новий рівень самоідентифікації в суспільстві - не лише громадянський, але й технологічний. Щось на кшталт обряду цифрової ініціації громадянина.

Одним із підтверджень такого висновку є вкрай диференційоване ставлення держави до блогерів та інтернет-користувачів.

Кібердисиденти, або Легітимізація владою

Серед держав, націлених на нейтралізацію «надмірної» громадянської активності блогосфери, варто відзначити сусідню з нами Російську Федерацію.

Якщо «справа Савви Терентьєва» - одне з перших переслідувань блогера за його позицію та низку висловлювань на адресу міліції - завершилась умовним вироком, то судовий процес щодо колишнього прес-секретаря екс-президента Республіки Татарстан Мінтімера Шаймієва Ірека Муртазіна - за розміщення у своєму ЖЖ запису про кончину голови Татарстану, який на той час перебував у Туреччині, - призвів до ув'язнення блогера на 1 рік і 9 місяців у колонії-поселенні.

Втім, не лише Росія відзначилася «поблажливим ставленням» до громадянських інтернет-журналістів. Не так давно іранський суд визнав відомого блогера Хоссейна Деракшана винним у співпраці з «ворожими країнами», а також у закликах до знищення чинної влади. Згідно з вердиктом суду, йому доведеться провести у в'язниці більше 19 років.

Влада не лише навчилася відстежувати позицію блогерської спільноти або реагувати на її «загрози» для політичного режиму. Вона навіть обдарувала найбільш активних блогерів спеціальний терміном - кібердисиденти.

Насправді блогосфера вже давно вийшла не лише за межі контенту конкретних блогів, але й власної віртуальності.

Завдяки розслідуванню блогера avmalgin російське суспільство довідалося про постановочне гасіння літніх пожеж в Росії з боку представників прокремлівської «Молодої гвардії». У свою чергу, феномен Олексія Навального також починався з його інтернет-щоденника, де він описував складність своїх стосунків (у якості міноритарного акціонера) із російськими державними корпораціями. А потім була судова тяганина з «Газпромом», «Роснефтью», банком ВТБ та іншими «монстрами» і перетворення його блогу на один із найвпливовіших російських інформаційних ресурсів, що спеціалізується на боротьбі з корупцією на найвищому рівні. Саме контент його блогу вивів пана Навального на рівень автора колонок, коментатора, а також героя матеріалів авторитетних російських незалежних медія - газет «Ведомости», «Коммерсантъ», журналів Esquire, Forbes Россия, «Русский Newsweek» тощо.

Не випадково «Ведомости» визнали Навального персоною року. А двоє відомих економістів - професор Єльського університету Олег Цивінський і професор Morgan Stanley Сергій Гурієв - охрестили активність блогера як «ефект Навального», припустивши, що 10 подібних блогерів здатні кардинально змінити ситуацію із корупцією в авторитарній Росії.

Не секрет, що й Україна має власних героїв. До прикладу, яскравий український блогер Олена Білозерська давно перетворила власний щоденник на впливову інформаційну агенцію, де висвітлюються політичні події в державі. Настільки впливову, що її діяльність зацікавила органи правопорядку, які влаштували обшук, на який у свою чергу жорстко відреагували правозахисники з «Репортерів без кордонів».

Навіть Президентові України довелося фактично вибачитися за дії СБУ стосовно блогера Олега Шинкаренка, який дозволив собі зауваження на адресу нинішнього голови держави.

Блог як джерело інформації та неміряного креативу

Якщо один український журналіст розповів світові про те, який годинник носить Патріарх Кирил, то вітчизняний блогер holy-alexius повідомив про автопарк першоієрарха Російської православної церкви.

Принциповим визнанням блогерських заслуг стало рішення щодо цитування та посилання на блоги як джерело інформації. Зокрема, агенція Associated Press (АР) внесла суттєві доповнення до переліку посилань у публікаціях. Згідно з новими правилами, AP у новинному контенті має посилатися на блоги, якщо вони виявилися першоджерелом інформації. Раніше агентство посилалося лише на друковані ЗМІ, веб-сайти і телерадіокомпанії.

Під час масштабних подій політичного або міжнародного рівня блогери нерідко перетворюються на осередки протидії поширенню офіційної пропаганди. Їхнє середовище народжує креативні рішення або реакції на будь-які політичні рухи. Хорошим прикладом є ситуація з президентом і вінком, що миттєво стала жертвою політичної цензури на деяких телеканалах. Реакція блогерів не змусила на себе чекати - величезна кількість саркастичних фотожаб від українських блогерів каталізували цю тему в суспільстві, привернувши до неї ще більшу увагу.

Не менш творчий характер мала «дизайнерська» ініціатива львівського блогера nemyrych, який розмістив у себе «интернет-магазин освобожденных товаров». Зображення головної сторінки вигаданого інтернет-магазина - де було виставлено на торг награбоване російськими вояками-мародерами в Грузії - відображало ставлення українців до подібних речей. До речі, крім українських медіа про це неодноразово згадувалося й у російському інформаційному просторі.

Не перший рік ЖЖ-спільнота «Збережемо старий Київ» веде боротьбу з незаконними забудовами, захопленнями земельних майданчиків і може похвалитися чималими здобутками в цій сфері. Мені так само вдалося долучитися до боротьби за збереження української спадщини. Завдяки posmixator змогла зреагувати на безчинства, пов'язані з несанкціонованим будівництвом на території пам'ятки археології національного значення - наскельного міста-фортеці Тустань.

Чи переможе Facebook блоги?

Сьогодні модно пророкувати відмирання блог-платформ, зокрема ЖЖ, на тлі розквіту всюдисущого Facebook. Хоча саме по собі протиставлення двох різних інструментів web 2.0 важко назвати коректним. Це те саме, що стверджувати: гоночна автівка краща за вантажівку, бо швидша. Насправді, в них різне призначення, отже й різні переваги.

Я б відзначила іншу тенденцію. З одного боку, такі соціальні мережі, як Facebook та «Вконтакте», набувають усе більшої відкритості. З іншого - пошукові системи «Яндекс», Google і Microsoft Bing посилюють доступ до публічної інформації, а отже й здатність індексувати публічний контент найбільшої соціальної мережі Facebook.

Як бачите, не блогери підлаштовуються під когось, а соціальні мережі йдуть у ногу з викликами та потребами сьогодення, максимально перебудовуючи свою роботу під потреби блогерів.

Тож очікування швидкоплинного розчинення блогів у соціальній мережі та масової міграції блогерів до Facebook є передчасними й трохи наївними. Підозрюю, що найближчим часом соціальна мережа залишиться соціальною мережею, а блоги - блогами.

І насамкінець

Власну «заочну» дискусію зі мною Сергій Рачинський завершує важливим висновком: «...Чего нам не хватает, так это настоящей политики. Причем, не разговора о ней. Этого в "блогосфере" более чем достаточно».

Із таким твердженням важко не погодитися. Розмов про політику в нас і справді забагато - і часом на шкоду реальним справам. Адже переважна більшість цих порожніх розмов концентрується не в блогосфері, а на телебаченні, де політикум надвечір у п'ятницю привселюдно демонструє власну «щирість» і безпосередність.

І при цьому деяких розмов нам усім досі бракує. З одного боку - конструктивних обговорень перспектив суспільного розвитку, конкретних стратегій, ініціатив щодо вирішення наболілих проблем. А з іншого - наочних прикладів позитивних перетворень та змін.

Не є великим секретом те, що блогосфера може допомогти і з першим, і з другим. Щоби в цьому переконатися, варто поцікавитися свіжим дослідженням групи американських учених під назвою Political Change in the Digital Age: The Fragility and Promise of Online Organizing.

Леся Оробець