Час перекладати каміння
Текст вперше опубліковано в журналі «Детектор медіа» № 9-10 (2010)
Головний висновок, який можна зробити за півтора місяці нового телевізійного сезону, такий: інноваційне мислення програє консервативному. Телеканали запустили й продовжують запускати десятки нових проектів, але нового в них - обмаль. Переважно це масові спроби повторити власні та конкурентські історії успіху, користуючись тими самими рецептами й ідеями. Тож і нема серед проектів нового сезону такого, що змусив би говорити про себе на вулиці й у колі друзів, як «Україна має талант» позаторік або хоча б «Міняю жінку» торік. У черговий раз перетасовані обличчя, що асоціювались із тими чи іншими телеканалами. Кількість талант-шоу сягнула рівня, коли навіть найзапекліші фанати цього жанру губляться, не знаючи, де знайти час і сили на перегляд десятків годин співів і танців щотижня. Парочка є навіть у Першого національного. А тим часом, видається, назрівають справді великі зміни: кадрові вже почалися, за ними сунуть концептуальні й світоглядні.
Кар'єри трьох людей, кожен із яких є явищем в українському медіаменеджменті, зробили крутий поворот. В усіх трьох випадках офіційно говорять про втому, відчуття виконаної місії та інші цілком нешкідливі мотиви, натомість чутки, здогади та приватні розмови твердять, що могли бути інші причини.
Сергій Созановський поступився посадою голови правління групи «Інтер» своєму дотепер першому заступнику Ярославові Порохняку; головним продюсером стане Володимир Зеленський, засновник «Студії Квартал 95», викупленої нещодавно «Інтером». Услід за ним у менеджмент групи мають прийти Сергій і Борис Шефіри з «Кварталу».
За порогом каналу, значною мірою збудованого його руками, на Сергія Леонідовича чекає не лише адвокатська контора, але й Film.Ua Group - група компаній, володіння якою він не декларує, але й особливо не приховує. 6 жовтня Film.Ua презентувала свій новий проект ‑ наземну супутникову передавальну станцію (аплінк) UKR-Sattelecom 001, із якої на супутник AMOS 3 піднімається сигнал каналів групи «Інтер». Як було офіційно повідомлено, угоду підписано на п'ять років. Таким чином, Созановський залишається щонайменше партнером «Інтер»-групи.
Ярослав Порохняк уже озвучив намір децентралізувати систему управління групи. З огляду на складну структуру медіаактивів, які останнім часом уже сміливіше, повіривши у самостійність голови Служби безпеки України, називають «холдингом Хорошковського», не можна виключати, що й відхід Созановського з посади голови правління є лише елементом цієї реструктуризації.
Повірити, що непублічному, але надзвичайно впливовому і, що головне, органічно зрощеному з «Інтером» менеджеру вказали на двері через падіння показників, якого канал-флагман групи зазнає протягом останнього року, або в особистий конфлікт із якихось інших причин украй важко. Негативна динаміка пояснювалася, по-перше, об'єктивними чинниками, по-друге, суб'єктивними діями інвестора, що у скрутний кризовий час обмежив фінансування закупівель і виробництва. На відміну від своєї екс-напарниці Ганни Безлюдної, яка, кажуть, поплатилася місцем генпродюсера за прагнення політичного впливу, Созановський ніколи не ліз у політику, не заважаючи, але й не допомагаючи емісарам власників порядкувати в новинах і ток-шоу. Зрештою, люди, що приходять йому на зміну, ніколи не керували телеканалами, а це ж бо - не жарти... Хіба що Сергій Амелічев, який у 2002 ‑ 2006 роках був виконавчим продюсером «Інтера», потім працював у Влада Ряшина в StarMedia, а тепер повертається в топ-менеджмент групи, має про цю роботу певне уявлення.
Володимир Зеленський нещодавно пожалівся, що через постійні натяки журналістів на продажність і цензурованість «Кварталу 95» йому кортить покинути все й поїхати працювати в Росію. Тепер новому генпродюсеру групи «Інтер» доведеться жити з тим, що між рядками всіх його дотепів шукатимуть завуальовані меседжі СБУ. Своєрідною відповіддю на закиди й підозри став демарш програми «Пороблено в Україні» ‑ досить смілива пародія на загальновідомий курйоз із падінням вінка на голову Януковичу, де був висміяний не лише український, але й російський президент. Сама можливість появи в інтерівському ефірі чогось подібного викликала фурор: виходить, їх таки не цензурують! Хотілось би побачити аналогічний прорив у новинах «Інтера», який уже кілька місяців є антилідером із кількості замовчуваних соціально важливих подій і думок, і у «Великій політиці», куди все ніяк не напроситься Юлія Тимошенко...
Мотиви Вальдемара Дзікого, генерального директора телеканалу (фактично - медіагрупи, яка перебуває в процесі формування) «Україна», ще загадковіші, ніж у Созановського. Найекзотичніший телеменеджер України, польський режисер і, як часто захоплено повторюють журналісти, «справжній європеєць», завдяки щедрості інвестора зміг забезпечити каналові вражаюче зростання показників, піднявши його на друге-третє місце у рейтинговій таблиці. І ось тепер «Все в жизни заканчивается. Жалко, но так бывает», ‑ єдине, що Дзікі готовий відповісти на запитання про причини свого відходу. Й не виключає, що може залишитись в Україні, але - ніякої конкретики. Тим часом директор із розвитку медійного бізнесу System Capital Management Катерина Лапшина натякає на можливу подальшу співпрацю. Є інформація, яку поки що не підтверджують, щодо можливого переведення пана Вальдемара на посаду президента всієї групи.
Враховуючи те, що Дзікі практично не мав стосунку до політичного мовлення каналу ‑ ним опікувалася «донецька» частина менеджменту разом із довіреними особами Ріната Ахметова й Бориса Колесникова, ‑ в цьому рішенні немає сенсу шукати політичного підтексту. Не можна виключати, що пан Вальдемар просто втомився від реалій українського життя, бізнесу, а також від смаків аудиторії, яка уперто відмовлялася сприймати продукт, дібраний за польськими критеріями якості, зате вдячно споживала російський серіальний комбікорм. Що ж, тепер, можливо, серіалів стане ще більше, адже на ринку подейкують, що наступник Дзікого приїде з Росії. Неофіційно натякають на Олександра Акопова, голову ради директорів продакшн-компанії «Амедиа», хоча сам він це заперечує. Авжеж, хоч яким буде прізвище варяга, він, як і Вальдемар Дзікі, не втручатиметься у новини й ток-шоу - група Ахметова демонструє майже викличну самостійність і політичних «радників» із-за кордону, на відміну від «Інтера», не потребує.
Олексій Мустафін прийняв рішення залишити посаду керівника інформаційного мовлення каналу СТБ на хвилі конфліктів із підлеглими, які закидали шеф-редакторові спроби цензурувати новини. На своїй сторінці у Facebook Олексій дав емоційне пояснення: «Набридло бути класною дамою в дитсадку». Втім, окрім підлеглих, незадоволені Мустафіним були й нагорі - кажуть, СТБ погано виконував настанови щодо прихильного ставлення до влади, регулярно озвучувані в холдингу StarLightMedia як побажання від власника, Віктора Пінчука. Замовних матеріалів, окрім стандартного вихваляння культуртрегерської та доброчинної діяльності Віктора Михайловича, у «Вікнах» теж практично не було. Від дисциплінарних наслідків неслухняний канал рятувала, по-перше, рейтингова й комерційна успішність, по-друге, авторитет топ-менеджменту, зокрема й самого Мустафіна. Але ми знаємо, що може трапитися з навіть найкультурнішим олігархом, коли на одній шальці терезів труби й феросплави, а на іншій - свобода слова.
Із СТБ Олексій Мустафін не пішов - спеціально під нього, в рамках великої перебудови виробництва каналу, створюється підрозділ документально-публіцистичних фільмів. Водночас усім без винятку співробітникам «Вікон»» запропонували написати заяви про звільнення за власним бажанням, пообіцявши згодом знов прийняти на роботу... Очевидно, не всіх. Серед тих, кому місця не знайдеться - головний бунтар проти Мустафіна Осман Пашаєв. Журналісти готуються відстоювати свої права за допомогою профспілки «Медіафронт», осередок якої очолила Ольга Червакова. «Ми намагатимемось, щоби скорочення були мінімальними. Телеканал працює за КЗПП, і, крім того, ми завжди даємо можливість людям проявити себе, тому їм, у будь-якому випадку, будуть запропоновані інші позиції на каналі». Людину, яка керуватиме інформаційним мовленням, іще шукають, тож Мустафін не відійшов від штурвала «Вікон».
СТБ давно пора зайнятися своєю структурою виробництва, що формувалась історично, переважно екстенсивно, ще за часів, коли обсяги інвестицій і виробництва були набагато меншими. В інформаційному мовленні реструктуризують відділ міжнародної інформації, ньюзрум, відділ регіональної мережі, групу випускових редакторів. Відділ регіональної мережі, редакторська група, міжнародний відділ і група кореспондентів будуть переформатовані і перепідпорядковані безпосередньо випусковим редакторам. Крім того, скасують поділ на спецкореспондентів і кореспондентів. Також створюється 5-те творче об'єднання під керівництвом Тали Онищук, яке вироблятиме талант-шоу.
Ще одне гучне звільнення: Сергій Попов, колишній підлеглий Мустафіна і тепер уже теж колишній - Дзікого. Запрошений на посаду керівника департаменту інформаційного мовлення ТРК «Україна» (до його обов'язків належала підготовка до запуску каналу «Новини»), Попов на початку вересня звільнився за власним бажанням, пояснивши розрив відносин із каналом так: «Нас спіткало взаємне розчарування». Таким чином він повторив долю попередників - Єгора Соболєва, який працював керівником ТРК «Новини» лише кілька годин, і Оксани Зінов'євої. Звільнення Попова не вплинуло на наміри «України» запустити інформаційний канал наприкінці року (щоправда, цю дату вже не раз переносили). Доля команди, зібраної Поповим на «Україні» ‑ переважно вихідців із інформаційної служби СТБ, - склалася по-різному, деякі залишаються, інші ж поділили «розчарування» колишнього шефа. Який уже знайшов собі нове, не менш престижне місце - очолив інформаційну службу каналу «1+1».
Епохальні кадрові пертурбації відбуваються й у регіонах. Мирослава Мамчака, керівника телерадіокомпанії військово-морських сил України «Бриз», базованої у Севастополі, звільнили після років протистояння з місцевою владою. Формальний привід: Мамчак був офіцером запасу, тоді як посада, що він обіймав, є військовою. Тож і знайшовся військовий, Іван Чміль. Насправді всі, хто стежив за унікальною спробою створити проукраїнське телебачення у Севастополі, розуміють, що насправді стоїть за рішенням міністра оборони Михайла Єжеля. «Не виділяйтесь - виділятись не можна».
За прагнення вирізнитись із-поміж сірої слухняної каші обласних телерадіокомпаній був відставлений і керівник харківського обласного телебачення Зураб Аласанія. Пасіонарій, ідеаліст, Аласанія закономірно не зміг порозумітися з обласною й міською владою, а тій були глибоко байдужі його спроби перетворити ОДТРК на конкурентоспроможне сучасне телепідприємство. Зате, як завжди, небайдужі до перспективи використання телекомпанії як засобу передвиборної боротьби. Вчасно, аби не бути використаним, зупинився й Роман Вінтонів, колишній кореспондент «Інтера», а з початку осені шеф-редактор львівського телеканалу ZIK, що належить групі бізнес-підтримки Партії регіонів. Сміливі, соціальні й зовсім не провінційні новини, які він намагався робити, не влаштували інвесторів і керівництво - прийшов час прямо говорити й непрямо натякати, за кого треба голосувати.
На ринку платного телебачення увага прикута до долі групи компаній «Поверхность». Улітку холдинг Мохаммада Захура ISTIL вийшов зі складу співвласників «Поверхности», яка накопичила близько 20 мільйонів доларів боргів. 55% акцій, якими володів ISTIL, повернулись до Віктора Самойленка, який зайнявся пошуком нового інвестора. Тим часом 16 серпня платформа «Поверхность+» припинила трансляцію сигналу - її транспондери були вимкнені одним із кредиторів, оператором супутнику Eutelsat. «Поверхность» поступово переводить свої канали на інший супутник ‑ HellasSat 2, однак зрозуміло, що проблеми компанії системні й не можуть бути вирішені таким чином: її абоненти не будуть чекати повернення сигналу місяцями.
Два роки, якщо вірити владі, залишилося нам чекати до створення повноцінної системи суспільного телебачення і радіомовлення на базі нинішніх Національної теле- і радіокомпанії. 30 вересня Гуманітарна рада при президентові України схвалила концепцію створення та діяльності Національної громадської телерадіокомпанії, розроблену запрошеними владою фахівцями. Перед цим відбулося її «громадське обговорення», звісно, як це заведено в Україні, майже без участі громадськості. У процесі обговорення концепція зазнала істотних змін та доповнень, які роблять проект більше схожим на справжнє суспільне мовлення.
По-перше, в концепції чітко вказано, що НГТУ отримає все майно НТКУ, НРКУ та ОДТРК. По-друге, система фінансування лише перші два роки буде суто бюджетною, після чого НГТУ поступово зніматимуть із державної «голки» аж до повного унезалежнення; тоді планують запровадити абонентську плату, а комерційну рекламу з ефіру громадських теле- і радіокомпаній прибрати. По-третє, прояснений принцип формування наглядової ради: до неї «входитиме по одному представнику від освітніх, наукових, релігійних, спортивних, журналістських, правозахисних, підприємницьких, молодіжних громадських об'єднань, асоціацій органів місцевого самоврядування, профспілок, національних меншин, осіб із особливими потребами, ветеранів Великої Вітчизняної війни, інших неурядових громадських організацій, які об'єднують не менше ста тисяч осіб. Також у наглядовій раді мають бути по одному представнику від президента України, КМУ, кожної фракції парламенту». Це означає, що автоматичної більшості у влади в наглядовій раді суспільної телерадіокорпорації не буде. Щоправда, «число членів наглядової ради не є сталим. Всі суперечливі питання між громадськими об'єднаннями вирішуватимуть профільні комітети Верховної Ради». Це означає, що теоретична можливість для маніпуляцій, «тушкування» членів наглядової ради з метою формування лояльної більшості таки буде, проте ці моменти, можливо, вдасться врегулювати у процесі розробки та ухвалення закону «Про створення національної громадської телерадіокомпанії України». Якщо, звісно, на цьому етапі процес створення суспільного мовлення в черговий раз не буде загальмований чи й геть зупинений. Або ж «перехідний період», який зараз обмежується двома роками, буде продовжений, на що вже натякають на Банковій. Також не може не дивувати те, що поза Концепцією так і залишилися чітко прописані засади редакційної політики.
Поки що Національна телекомпанія, чия новітня програмна політика разюче відрізняється від усього, що в цивілізованому світі називають «суспільним мовленням», не поспішає готуватися до зміни статусу. З виконанням рішень теперішньої влади взагалі не варто поспішати, аж надто легко вона часом їх змінює.
Фото - tvereza.info