Сюжет шоу складається з двох символічних частин, першу з яких я б назвав «сугестивною» (тобто «навіюваною»), а другу - «об'єктивною». Сугестивна частина розпочинається з того, що гіпнотизер Дмитро Домбровський проводить селекцію героїв програми, бо ними можуть бути далеко не всі, й отут, як то кажуть, собака заритий.

Згідно із соціологічними опитуваннями, потрібні гіпнотизеру уявлення вдається навіяти досить високому відсотку людей - від 40 до 75%. Причому дуже важливими тут вважаються такі фактори, як рівень загальної інформованості аудиторії та кількість і якість альтернативних джерел інформації. Простіше кажучи, малоосвічену людину й таку, що не має власної активної позиції, загіпнозувати простіше, ніж свідому та діяльну. Таким чином, соціологія дає чітке визначення кількості людей, яким можна задурити голову, використовуючи їхнє небажання постійно знайомитися з інформацією від незалежних ЗМІ, а особливо, коли кількість таких щодня зменшується і вже прямує до нуля: практично це кожен другий громадянин.

Але, як попереджають автори програми, «задурені» мають можливість «занурюватися лише у поверхові фази гіпнотичного трансу». Справжніми «зомбі» можуть стати «лише близько 5-10% мешканців Землі. У цих фазах вони повністю втрачають зв'язок із реальністю, сприймаючи як реальні навіяні гіпнологом галюцинації. Таких людей називають гіпнотиками або сомнамбулами». Якщо спроектувати це висловлювання на соціум сучасної України, то приблизно кожен десятий із нас при вмілому керуванні здатен виконувати будь-які накази влади, зокрема так звану постгіпнотичну програму, яку задає гіпнолог-ляльковод. «У цій програмі людина виглядає і поводиться абсолютно нормально - втім, може робити фантастичні і смішні речі, сприймаючи світ у відповідності до заданої гіпнологом інструкції». Це вам нічого не нагадує?

У програмі, що вийшла в ефір 3 жовтня, Дмитро Домбровський обрав для своїх гіпнотичних експериментів (інакше не скажеш) інженера-радіотехніка Володимира Бєляєва. Цей чоловік виявив просто нечувану здатність підкорятися наказам гіпнотизера і, як на мою думку, це не дивно, бо працює Володимир у міліції, де така здатність є одним із головних професійних обов'язків. Але головне не це: сам факт, що Бєляєв погодився брати участь у подібного роду шоу і навіть пройшов для цього великий та складний кастинг, свідчить про його сильне бажання бути підвладним чиїйсь волі й навіть згоду на приниження, пов'язані з цим становищем. Я сумніваюся, що винагорода в 50 тис. грн, яку може отримати герой програми, є адекватною тому, що відбулося на очах у його матері, двох кращих подруг та ще мільйонів телеглядачів (за рейтингами GFK, програму подивилося біля 1,5 млн людей). Володимир, уявляючи себе котом, що має магічне око, яке дозволяє бачити жінок без одягу, бігав по парку з гучним нявчанням за дівчатами та заглядав їм під спідницю. Також він сказав своїй кращій подрузі, що її життя коштує значно дешевше, ніж пластиковий стакан. Це лише два епізоди з цілого десятка, які трапилися з нашим героєм під упливом гіпнотизера.

«Цього не могло трапитися зі мною! Я ж добра людина!» - здивовано повторював Володимир. «Так, це були не ви, а людина із замашками заможного олігарха!» - заспокоював його ведучий шоу, колишній учасник російського телепроекту Comedy Club Павло Воля. Матір нашого героя вже не знала, що й думати. Жінка часто із соромом відверталася від екрану, але один раз, коли чари гіпнозу зменшилися, вона сказала: «Я впізнаю свого сина».

Що все це означає? Складається враження, що Володимир, який у реальному житті був не здатний на такі вчинки, зберігав у своїй пам'яті своєрідні патерни-зразки поведінки: як має поводитись олігарх, арабський шейх, міліціонер, командир елітного загону спецназу та інші персонажі. Всі ці досить далекі від реальності зразки є стереотипами, що нав'язує нам масова культура (здебільшого всякого роду телесеріали). Ця колекція перебувала в недоторканому вигляді в пам'яті Володимира, поки гіпнотизер не дав їй дозвіл реалізуватися.

Тут виникає питання: а чи можуть подібні патерни реалізуватися в інших умовах? Звісно, можуть! Саме так і виникають найжахливіші явища в людській історії - комунізм, фашизм, антисемітизм, погроми, холокост, геноцид. Люди, які брали в тому участь, згодом відхиляють від себе всі звинувачення: мовляв, то були зовсім не ми, ми лише корилися наказам.

Але настає черга другої, «об'єктивної» частини шоу. В ній Володимиру показували фрагменти відеозаписів його поведінки під гіпнозом і в ключових моментах робили зупинку, щоби спитати, що він робив далі, бо гіпнотизер «стер» його пам'ять про цей досвід. За правильні відповіді Володимир отримував гроші (від 2 до 20 тис. грн), за неправильні - нічого, окрім ганьби. Декілька разів побачене на екрані так засмучувало його і вганяло у такий сором, що герой просив зупинити показ або вирізати ці епізоди з фінального монтажу. Як на мою думку, вибір не дуже приємний, бо гроші, на відміну від поганих спогадів, мають властивість безслідно зникати. Тут мені згадується цікавий експеримент із собакою Павлова, про який згадував філософ Бертран Рассел у книзі «Людське знання. Його сфера та межі»: «Фізіолог Павлов ставив собаку перед двома дверима, на одній із яких був намальований еліпс, а на іншій - коло. Якщо собака вибирав праві двері, він отримував обід, якщо ліві - електричний шок. Успіхи собаки в геометрії, стимульовані таким способом, були напрочуд швидкими. Однак Павлов поступово робив еліпси все менш і менш ексцентричними, але собака продовжував розрізняти правильно, поки відношення меншої осі до більшої не було доведено до 8:9. Ось тоді-то бідна тварина стала виявляти нервове занепокоєння і нерішучість. Користь цього експерименту щодо школярів та злочинців очевидна», - зауважує Бертран Рассел.

У цьому експерименті символи задоволення та страждання поступово наближувалися за виглядом один до одного, поки майже не стали ідентичними. Собака міг би й відмовитися від подальшого вибору, але сама ідея відмови - далеко поза межами його розумових здібностей. Ситуація з Володимиром Бєляєвим відрізнялася від цієї тим, що у стані гіпнозу він не міг відрізнити чорного від білого і діяв за «постгіпнотичною програмою». Знервованість він почав відчувати тільки тоді, коли навіювання поступилося місцем об'єктивній реальності. Поставмо собі питання: а чи погодився би Володимир бути загіпнотизованим узагалі, якби йому сказали, що він за неправильні відповіді отримуватиме електрошок, як це вже зробили на скандальній телевікторині у Франції. До речі, цікавими є висновки автора та ведучого цього шоу Крістофа Ніка: «Це дає прекрасне уявлення про природу влади, а не про особу. Цим людям ніхто не каже - "Гей, зупинися, що ти робиш, що вони з тобою роблять?" Випробуваний залишається сам-на-сам із кимось, хто готовий зловживати владою і взяти на себе всю відповідальність - піддослідний стає податливим і слухняним».

Цей еліпс, що перетворюється на коло, - яскравий приклад морального релятивізму, тобто відносності всіх норм у певних обставинах. Коли вам хтось наказує, і ви не можете цьому коритися хоча б тому, що перебуваєте на державній службі і боїтеся звільнення з роботи, то з'являється додатковий стимул казати, що біле - це чорне. Ми спостерігаємо таке в нашому суспільстві буквально щодня. Цікаво, що коли можновладці та їхні підлеглі видають негативне за позитивне й отримують за свої дії винагороду, їхня самовпевненість зростає безмежно. Відсутність стримуючого фактору у вигляді покарання ще більше надихає їх на порушення закону. Але ж нас не обдуриш: ми точно знаємо, де коло, а де еліпс!

Як відомо, публічні експерименти з гіпнозом були популярними за часів СРСР. Так само сугестивна практика дуже схвалювалася радянською медициною. Комуністична утопія трималася завдяки постійному навіюванню, а будь-які спроби позбавитися його призводили до парадоксального результату: порушника віддавали в руки так званої каральної психіатрії. Сьогодні ситуація змінилася, бо тоталітарна покора канула в минуле, поступившись місцем буржуазному індивідуалізму. В цих умовах дуже важливо нагадати суспільству, що сугестивні практики є дуже небезпечними, бо позбавляють людей самостійності і відповідальності за свої вчинки. Автори шоу на «1+1» з цією задачею впоралися добре, але чи зрозуміли глядачі мораль цієї байки?

P.S. «Що ти робив минулої п'ятниці?» окрім того, що розважає, дає можливість подивитися на певні речі під іншим кутом.

Володимир Бєляєв - учасник першого епізоду програми, як і інші учасники шоу, був дуже вдячний каналу за новий досвід, за знайомство з Дмитром Домбровським та можливість побачити себе зі сторони. От як Володимир коментував побачене після зйомок:

«Важно даже не то, что я выиграл, а что поучаствовал, что Дмитрий ввел меня в это состояние. Я даже видел его ауру. Это невероятно, осознавать, что у меня есть какие-то внутренние, новые, не известные мне раньше возможности. Я, честно говоря, от себя такого не ожидал - просто диву даешься от того, какие у тебя, оказывается, есть возможности. Я не боялся, комплексов у меня нет. Но самый страшный эпизод был с Воландом - потому, что он коснулся самых главных моих убеждений. Я ведь очень серьезно анализировал произведение Булгакова, много раз его перечитывал, это очень серьезный труд. Поэтому меня очень впечатлила встреча с героем этой книги. И я горжусь, что не отступил от своих убеждений».