Мені довелося протерти очі: чи я справді читаю інтернет? Чи, може, таки газету «Правда», «Правду Украины» або «Радянську Україну»? Але один факт переконав мене, що я не перелетів у минулий час, не повернувся в глибокий совок: рекордсмена благословив не секретар обкому партії, а святий Митрополит донецький і маріупольський Іларіон.

Ідеться про те, що забійник шахти «Новодзержинська» Сергій Шемук із міста Дзержинська Донецької області побив рекорд Олексія Стаханова, встановлений у серпні 1935 року. Про це повідомили ЗМІ з посиланням на інформаційне агентство УНІАН. 9 серпня Шемук за зміну нарубав відбійним молотком 170 тонн вугілля, перевищивши рекорд Стаханова на 68 тонн. Шемук виконав змінне завдання на 2023%, перевиконавши завдання всієї ділянки, де зазвичай працюють близько 20 осіб, зазначили в прес-службі. Гірникові-рекордсменові допомагали забійники Андрій Кочетков та Андрій Прудников, які здійснювали операції по кріпленню і прибиранню вугілля в лаві.

Коментуючи встановлений рекорд, директор шахти Новодзержинська Анатолій Аксьонов зазначив, що акцію було проведено в рамках трудової вахти, присвяченої ювілею Стахановського руху. «Виконуючи програму президента й уряду, ми намагаємося підняти престижність шахтарської праці саме такими рекордами», - сказав директор.

На всяк випадок нагадаю, що шахтар Олексій Стаханов - це легенда радянської пропаганди. Він 31 серпня нарубав 102 тонни вугілля, виконавши 14 із половиною денних норм. Про цей рекорд розтрубила вся радянська преса, започаткувавши так званий Стахановський рух, який полягав у встановленні різних трудових рекордів. Щоправда, преса замовчала, що Стаханов був не один, йому допомагала група кріпильників.

Радянська преса охоче розповідала про ударні вахти на честь численних радянських ювілеїв і партійних, комсомольських з'їздів, що наближалися. Численні трудові колективи й окремі працівники зобов'язувалися перевиконати план на десять-двадцять-тридцять відсотків. Такі зобов'язання називалися соціалістичними, а тих, хто брав їх на себе, називали ударниками комуністичної праці. Як правило, план перевиконувався не за рахунок технічних нововведень, а через, наприклад, прискорення руху конвеєра, або просто інтенсифікацію праці конкретного працівника. Коли план перевищувався, такий «рекорд» сам ставав планом, але платили за нього так само, як і за попередні норми роботи. Таким чином, люди працювали більше, але отримували стільки ж. Звісно, такий підхід не міг не призвести до імітації ударної праці у відповідності до приказки: «Вони вдають, що нам платять, а ми вдаємо, що ми працюємо».

З розвалом Радянського Союзу і його економіки така пропаганда пішла з нашого життя, здавалося, назавжди. Але 2 червня Верховна Рада України ухвалила рішення відзначити 75-ту річницю Стахановського руху. За тиждень до того цю постанову спершу взагалі не включили до порядку денного. А потім вона все ж таки якимось чином потрапила до сесійної зали. Вбивчим фактом є те, що за цю нафталінову постанову проголосували такі цілком капіталістичні сили, як фракція Партії регіонів і Блок Юлії Тимошенко. В тому числі такі визначні діячі капіталістичного руху, як Ринат Ахметов, Юрій Бойко, Андрій Клюєв, Валентин Ландик, Борис Колесников, Костянтин Жеваго, Богдан Губський, Олександр Фельдман та інші. Не голосувала за це лише «Наша Україна».

В одній із статей я іронізував на тему того, що Ахметов і Колесников балакають про відродження на своїх підприємствах Стахановського руху. А потім подумав: а чому б і ні? Адже головна ідея його полягала в тому, щоби спонукати людину працювати побільше, а платити їй поменше. У нас нібито встановився капіталізм, але принципи дуже часто залишаються совковими. Тож ідея з пропагандою річниці Стахановського руху цілком вписується у підходи нашого дикого капіталізму. Він у нас хоч і при грошах, але досі залишається із совковим обличчям.