Найбільше я не люблю в своїй роботі те, що люди ображаються. Раніше найбільше не любив безпідставні звинувачення у продажності, тепер уже звик: негативно щось оцінюєш - продався, позитивно - тим більше продався, різнобічно - продався і тим, і тим. Нехай собі. Набагато гірше, коли люди беруть розбір плодів їхньої праці близько до серця. Так сталося, власне, з останнім моїм текстом про поточну ситуацію на каналі ТОНІС - не бажаючи того, я завдав моральної шкоди колективу програми «Зелена варта». На адресу ТК надійшов такий от лист:

«Шановна пані Наталя!

Прошу звернути Вашу увагу на те, що у матеріалі Отара Довженка "Основи телефотосинтезу", розміщеному 18 лютого 2010-го року на інтернет-ресурсі "Детектор медіа" за посиланням http://detector.media//otar_col/article/51182/2010-02-18-osnovi-telefotosintezu/, автор образив мою честь і гідність як журналіста, виклавши завідома неправдиві факти та висловивши сумнівні припущення.

Зокрема, у статті автор звинувачує мене у "нагнітанні емоцій", "тенденційному доборі фактів", "пересмикуванні і однобокому висвітленні подій". І загалом він стверджує, що у програмах "Зелена варта" не зберігається балансу думок, що випливає із наступної його цитати: "програма виступає обвинувачем держави й лише подекуди дає обвинуваченій шанс сказати пару слів на своє виправдання". При цьому, Отар Довженко жодним чином не аргументує свої звинувачення, не підкріплює конкретними фактами і доказами свої критичні зауваження. Натомість я стверджую, що в ефір не вийшла жодна програма без надання слова представникам всіх сторін конфлікту. У зв'язку з цим прошу автора статті навести конкретний приклад мого несумлінного ставлення до дотримання стандартів журналістської роботи. В іншому разі я вимагаю спростування і морального відшкодування у вигляді публічних вибачень.

З повагою, журналіст та ведучий програми «Зелена варта» Володимир Рібій

Підтримують: автор і керівник проекту «Зелена варта» Ірина Орловська

шеф-редактор Оксана Бурлака

журналіст та ведуча Олена Кирик

режисер Вікторія Яремич

оператор Олександр Комарьков».

Що ж, як люблять казати люди в ситуації «повертається чоловік із відрядження», я можу все пояснити.

Описуючи ситуацію на ТОНІСі у своєму суб'єктивному (як телеглядача й уважного спостерігача) баченні, я, звісно, не мав наміру ображати нічиєї честі і гідності. Нагадаю абзац зі свого тексту, присвячений «Зеленій варті»:

«У принципі, велика увага, яку приділяє ТОНІС екологічній проблематиці, не мала б викликати заперечень, позаяк найпопулярніші медіа або зовсім ігнорують цю тему, або торкаються її дуже поверхово. Однак, наприклад, сюжети проекту екологічних розслідувань "Зелена варта" викликають серйозні підозри в тому, що їхні автори просто нагнітають емоції, тенденційно добираючи факти. Екологічна ситуація в Україні змальовується тут найчорнішими фарбами, а державна політика в цій сфері піддається тотальній і беззастережній критиці. Програма виступає обвинувачем держави й лише подекуди дає обвинуваченій шанс сказати пару слів на своє виправдання. Неважко здогадатися, що на боці обвинувачення виступають свідки-експерти від Партії зелених. Наприкінці програми ведучий Володимир Рібій запрошує охочих телефонувати на безкоштовну гарячу лінію 0-800-50-777-90, повідомляти про екологічні проблеми і ставати волонтерами. Як можна пересвідчитись на сайті ПЗУ, номер гарячої лінії збігається з телефоном центрального офісу партії. Отже, під виглядом набору "екологічних волонтерів" "Зелена варта" рекрутує нових членів та активістів політичної партії.

Будити народ, нагадуючи йому про серйозність екологічних проблем, безперечно, варто, однак чи припустимі при цьому пересмикування, однобоке висвітлення подій, перебільшення наявної загрози? До того ж, ТОНІС лупає цю скалу вже не перший рік, а популярність "зелених" усе падає».

Почну з найпростішого - пояснення, чому я «жодним чином не аргументую свої звинувачення, не підкріплюю конкретними фактами і доказами свої критичні зауваження». Аргументованість критики є дуже важливою вимогою редакції ТК до журналістських текстів. Тому наші тексти дуже часто перетворюються на простирадла, під якими нагромаджуються коментарі в дусі «ніасіліл многабукав». У цьому своєму тексті я брав ситуацію на ТОНІСі досить великим планом, і якби до кожного свого твердження чи припущення додавав пояснення - чому граблі саме Костеріна, а не когось іншого, і чому саме граблі, а не вила, і чому на них наступатимуть, а не сідатимуть, - та ще й ілюстрував усе це цитатами з програм, ніхто, крім співробітників каналу, не дочитав би цього опусу до кінця. У зацитованому вами абзаці викладено мої загальні враження від проекту «Зелена варта» в контексті відносин каналу з партією та власником.

Тут зроблю необхідний відступ у дусі громадянської лірики. Запевняю вас, я - за екологію всіма лапками. Люблю природу до сліз. І навіть дуже підтримую ідею виходу на політичну арену якої-небудь екологічної політсили. Хоча, зважаючи на результати цих самих сил на останніх виборах, понад 99% українських виборців не поділяє моїх поглядів. А ось у тому, що на карку екологічної політсили у велику політику повинен в'їхати пан Володимир Костерін, я не впевнений. Хоча б із огляду на те, що цей пан так і не віддав вашим колишнім колегам із «Газети 24» зароблені ними гроші. Після цього допускати його до порядкування державними, тобто нашими, коштами якось не дуже хочеться. Хоча ви, звісно, можете думати інакше, це ваше право.

Тепер щодо «стандартів журналістської роботи», в порушенні яких я начебто вас звинувачую. Для початку слід з'ясувати, що таке «Зелена варта». Якщо це інформаційна чи інформаційно-аналітична програма, це одне, а якщо авторський публіцистичний проект журналістських розслідувань, то зовсім інше. І вже зовсім третє, якщо виявиться, що «Зелена варта» - це піар-проект Партії зелених України. В останньому випадку ні про які журналістські стандарти йтися взагалі не може, оскільки піар - це не журналістика.

Про одну явну ознаку піару партії в програмі я вже говорив - це реклама гарячої лінії, яка насправді є телефоном ПЗУ. Наявна тут і відверта пропаганда суто політичних «зелених» ідей, наприклад, гасло: «Сильна Україна - зелена Україна». Крім того, розділ «Зелена варта» знаходимо на сайті партії. Є також окремий сайт екологічного проекту «Зелена варта», який позиціонується як «команда ініціативних однодумців» і не декларує прямого організаційного зв'язку з партією; ТОНІС, програма «Зелена варта», сайт 24.ua і ПЗУ зазначені тут як партнери проекту. Отже, йдеться про комплексний проект,  -и то громадський, чи то політичний, чи громадський з політичним бекґраундом, - а телепрограма на каналі ТОНІС використовується або для інформування про його перебіг, або для досягнення якихось його цілей. Повторюся, боротьба за чистоту довкілля - шляхетна справа. Але боротьба не є функцією інформаційної та аналітичної журналістики.

Словом, позаяк є всі підстави не вважати «Зелену варту» звичайною інформаційною чи інформаційно-аналітичною програмою, ні про які порушення стандартів я не говорив, а лише перелічував ознаки маніпулятивності, які, на мій скромний погляд, є у програмі.

Тепер - до обґрунтування наявності цих самих ознак у програмі. Ви заперечуєте мої слова, говорячи, що «в ефір не вийшла жодна програма без надання слова представникам всіх сторін конфлікту». Це щира правда - я, принаймні, не бачив у випусках, які переглянув, зовсім однобокого подання матеріалу. Однак баланс, - надто ж у жанрі журналістського розслідування, - це поняття не арифметичне. Приклад «збалансованого» сюжету українських теленовин, де представлено всі можливі сторони, я вже колись наводив. Темі балансу, - щоправда, в інформаційних жанрах, - чимало уваги приділив у своєму лікнепі Ігор Куляс (зокрема, тут). Часто сама постановка проблеми створює такий перекіс, що ніяким балансом його не вирівняєш. У вашому випадку цей крен закладено в самій концепції програми, позаяк вона виступає постійним обвинувачем держави і, відтак, змушує державу виправдовуватися. Той, хто виправдовується, завжди в гірших психологічних умовах у порівнянні з тим, хто звинувачує. І рівна кількість секунд синхрону неспроможна виправи цю невідповідність.

Тепер - дивимося програму. Думаю, вистачить одного випуску (якщо не вистачить, можу розібрати й інші, бо я дивився декілька і скрізь усе виглядало приблизно так само).

14 лютого 2010 року, про продаж квот за Кіотським протоколом. Вступ Володимира Рібія: «Україна приєдналася до Кіотського протоколу восени 96-го року, але до весни 2009-го реального зиску з цього не мала. Сьогодні ж завдяки цьому документу нашій державі вдалося непогано заробити. Яким чином, скільки саме, куди підуть отримані кошти, і головне - чому українські екологи проти такого бізнесу». Отже, з перших хвилин сюжету ведучий наперед розставляє акценти - які з озвучених аргументів сторін будуть важливішими.

Далі програма розповідає про те, що скорочення викидів парникових газів можна досягти шляхом розвитку альтернативної енергетики; наводять приклад Швеції, де влада пішла на досить жорсткі реформи, щоб обмежити викиди; повідомляють, що уряд готовий взяти зобов'язання до 2022 року знизити рівень викидів на 20%, натомість екологи (які? - О.Д.) вважають, що це мало - треба 60% до 2020 року. Обидві цифри жодною мірою не обґрунтовані - ані представниками уряду, ані «екологами».

«Дуже хотілось би, щоб вітчизняні політики нарешті зрозуміли: проблема глобального потепління стосується не тільки пінгвінів та білих ведмедів», - ремарка на 5-й хвилині випуску, яка добре ілюструє тональність, у якій автори «Зеленої варти» говорять про владу. Далі - детальний опис страшних наслідків глобального потепління для України із синхронами екологів.

Зауважмо: обвинувачення влади триває від самого початку програми. І - набирає обертів: «Можливо, це обурить жителя Європи, але українцям доволі млява позиція держави щодо не те що глобального, а власного екологічного майбутнього хай і неприємна, але цілком зрозуміла. Мовляв, на глобальному потеплінні грошей не заробиш. Складається враження, що українські можновладці просто не розуміють того, що давно вже усвідомила світова спільнота: глобальне потепління - це не суто екологічна проблема». З викладених вище фактів «млявість» позиції держави ілюструють лише оті самі 20% проти «екологічних» «60%». Звідки авторам програми відомо, що неприємно і що зрозуміло українцям, - питання риторичне, як і начебто логіка держави, яку вони формулюють. Далі: «Ніби на замовлення наших меркантильних чиновників, Кіотський протокол надав можливість отримати Україні омріяне зовнішнє фінансування». Це вже пряме звинувачення, хоч і адресоване певній абстракції - «чиновникам». Хоча з подальшого розкриття теми глядачам стає зрозумілим, що гроші, які країна отримує в обмін на продану квоту, має бути витрачено на те саме скорочення викидів парникових газів і ні на що інше.

На 11-й хвилині обвинувачення нарешті переривається синхроном представника «меркантильних чиновників» - Ігоря Лупальцова, голови Національного агентства екологічних інвестицій. Який запевняє, що гроші отримані і чекають на те, щоб бути використаними. Далі: кадри засідання уряду, говорить Юлія Тимошенко (без звуку), закадровий текст: «Нам ще потрібно з'ясувати, куди саме Україна планує витратити ці кошти. Але спочатку давайте насолодимося відчуттям того, що Україні вперше і першою вдалося вхопити такий смачний шматок кіотського пирога». Ця фраза, що містить ознаки неприхованого сарказму, служить підводкою до ще одного синхрону Лупальцова, в якому він виправдовує рішення українського уряду продати квоту: «Якщо в умовах кризи, коли не можна взяти кредити в банку, в країну заходить 300 млн інвестицій в енергозбереження, це погано чи добре?». - «Ну, звичайно, добре, відповідаємо ми, - саркастичним тоном веде далі закадровий голос. - А потім дізнаємося, що є інша точка зору. Не політична, не економічна, не промислова. Точка зору, обґрунтована фахівцями, які піклуються про клімат. Екологічні організації виступають проти торгівлі гарячим повітрям».

Ось вам і «баланс»: синхрони представника влади «обрамлені» знущальними коментарями автора, які формують у глядача упереджене ставлення; інакше кажучи, нас попереджають, щоб ми не вірили словам «меркантильного» Лупальцова.

Далі нам повідомляють, що агентство не надало екологам тексту угоди; юристи наголошують на незаконності й підозрілості цієї відмови - чиновників звинувачують у корупції. Цікаво, що в цей момент у відеоряді присутній Лупальцов, але мотивувати відмову йому ніхто не пропонує. Лише переказують: «В самому ж агентстві нас запевнили, що такі хвилювання марні. Адже Україна звітує Японії мало не щодня про витрату квотних грошей. До того ж, компанія Nedo контролює і має право постійного моніторингу коштів». Синхрон Ігоря Лупальцова: «Ми повинні відзвітувати в 2012 році, що ми ці гроші витратили саме на проекти, які призводять до реальних скорочень викидів парникових газів. Тобто це гроші, які не можуть бути витрачені нікуди - ні на пенсії, ні на зарплати, ні на розрахунки за газ, нікуди більше...».

Після цього лунає нарешті предметне звинувачення: лише 50 млн гривень із 300 млн євро уряд заклав у бюджет на розвиток альтернативної енергетики, а решту залишили для бюджетів на наступні роки. «Чи не правда, вражаюче?», - риторично запитує автор глядачів. Далі коротко говорить про перелік проектів, завершуючи його сентенцією: «Цікаво, що 4 мільйони гривень буде вкладено в формування переліку проектів, які потребують інвестицій...». Авжеж, цікаво. І вражаюче (це до питання стандартів, зокрема неприпустимості оцінкових суджень).

Далі - про те, що японське посольство відмовилося давати інтерв'ю й поінформувало програму про порядок контролю за інвестиціями. «...А тим часом екологи (ну які ж? - О.Д.) продовжують бити на сполох. Адже Україна, хоча і продає квоти, а між тим входить до двадцятки найбільших забруднювачів атмосфери планети парниковими газами. Проблема в тому, що наша країна, хоча і поставила свій автограф під кіотським протоколом, досі не має чіткої нормативно-правової бази, яка б регулювала діяльність підприємств-забруднювачів атмосфери парниковими газами», - веде далі автор. (Ага, незелені політики ніяк не можуть із цим упоратись.)

«Тим часом Національне агентство проводить перемовини щодо продажу нових квот, тепер уже Іспанії та Італії. А пересічним українцям залишається лише сподіватися на те, що вже отримані гроші підуть саме туди, куди вони мають піти - на енергозбереження та оздоровлення екології...».

Стендап Володимира Рібія: «Справа за можновладцями. Але спочатку вони мають почути екологів і усвідомити, що саме програми з енергоефективності допоможуть нашій країні реально скоротити шкідливі викиди. І саме тоді наша держава отримає шанс зупинити руйнацію власного майбутнього...» (далі реклама гарячої лінії Партії зелених).

Маємо розкриття ситуації, яку творці програми вважають конфліктною. На одній шальці терезів «балансу» - декілька синхронів голови урядової агенції Ігоря Лупальцова (людини, в принципі, підневільної, адже політику держави у сфері екології формує не він), подекуди супроводжувані саркастичними коментарями автора. На іншій: а) сам Володимир Рібій і закадровий голос; б) українські екологи, зокрема шестеро конкретних експертів; в) світові екологи, чиєю думкою оперує автор; г) український народ, від імені якого робить висновки автор. Про те, що думка екологів важливіша, автор попередив від самого початку. Про те, що чиновники мляві, корумповані, меркантильні й нічого не розуміють - у ході програми.

Ви тільки, будь ласка, не подумайте, що я люблю уряд або є фанатом парникових газів. Але, наскільки мені відомо в міру моєї скромної ерудиції, навколо питання глобального потепління точаться серйозні суперечки серед науковців, а вже навколо конкретних прогнозів і поготів. Поданням різних поглядів на це питання «Зелена варта» себе не обтяжує, посилаючись на один із минулих випусків, якого глядач міг і не дивитися. Щось мені також підказує, що в уряді або експертному середовищі можна було знайти фахівця, який спромігся б обґрунтувати доцільність продажу квот. Саме такі коментарі або безсторонній переказ аргументів могли б забезпечити баланс. Цитати чиновника, який стримано говорить про гроші, проти багатоголосого волання до неба щодо наближення екологічного лиха - це ніякий не баланс, а чистої води маніпуляція. Це те, що я мав на увазі під тенденційним добором фактів.

Я не виключаю, що автори можуть бути абсолютно праві, і уряд за допомогою національної агенції має намір роздерибанити гроші, отримані за квоти викидів. Але жодних реальних доказів цього вони не навели, натомість закиди на адресу влади переважно емоційні - «повинні зрозуміти», «млява позиція» і тому подібні. Глядачеві ніби кажуть: ось, ти ж не любиш уряд, владу, так ось послухай, яку ще гидоту вони задумали! Це те, що я мав на увазі під нагнітанням емоцій.

У жанрових рамках агітпропу все це, звісно, не кримінал. Наприклад, автор роликів для Ютьюба, який не любить Януковича, може насмикати фрагментів відео, на яких Янукович виглядає якомога ідіотськіше, скомпонувати їх, і всім смішно - особливо тим, хто також не любить Януковича. Якщо ж ми говоримо про журналістські розслідування, то розслідування з таким рівнем аргументації та добору доказів більше схоже на наклеп.

Тому я пропоную зійтися на тому, що «Зелена варта» - це пропаганда. Зокрема, пропаганда «зеленого» погляду на світ і речі, зокрема й українську політику. Законом це не заборонено, і всі можливі звинувачення в «порушенні стандартів» відразу відпадають.

Єдине, за що мушу справді перепросити, - слова: «Неважко здогадатися, що на боці обвинувачення виступають свідки-експерти від Партії зелених». Доказів цьому в розглянутому випуску програми немає: всі екологи, принаймні формально, з ПЗУ не пов'язані. Перепрошую.