Місяць тому, 28 червня, у місті Марганець Дніпропетровської області сталася трагедія: під час бійки між двома групами молодих людей, які відпочивали в барі, від удару ножем загинув місцевий мешканець - 22-річний сержант міліції, який не був при виконанні службових обов'язків. Ще кілька людей отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. Підозрюваного у вбивстві взято під варту.

Напередодні в селі Старомлинівка Донецької області сталася трагедія: під час сварки між двома групами молодих людей, які відпочивали в ресторані, від пострілу в груди загинув 22-річний місцевий мешканець. Стріляв працівник міліції, який був при виконанні службових обов'язків. Підозрюваного у вбивстві взято під варту.

Про обидві події можна було дізнатися з новин телеканалу «Інтер». Однак більшість провідних загальнонаціональних медіа не звернули увагу на другу трагедію. Про першу ж протягом кількох днів повідомляли й інші телеканали, а також газети й інтернет-видання, тож до Марганця було прикуто увагу всієї країни.

Можна визначити кілька причин таких разючих відмінностей у висвітленні. По-перше, марганецький інцидент мав продовження: знайомі однієї та іншої компанії незабаром зустрілися під лікарнею, куди перед тим привезли потерпілих. Ті, кого було більше і хто був краще озброєний, пошкодили кілька автомобілів, що належали їхнім супротивникам. А коли події в Марганці стали предметом висвітлення місцевих та загальноукраїнських медіа, там відбулося кілька масових зібрань місцевих мешканців, що для цього міста нетипово.

По-друге, від самого початку журналісти висвітлювали інцидент у Марганці інакше, ніж те, що сталося в Донецькій області. Основна відмінність - усі медіа старанно повідомляли про етнічну приналежність підозрюваного у вбивстві в Марганці та інших учасників подій, а отже трактували наступні події як міжетнічний конфлікт.

Медіа-Марганець

Найактивніше події у Марганці висвітлювали в ТСН («1+1») - від наступного по інцидентові дня. Неабиякого резонансу набув репортаж «Подробностей» («Інтер») - через день після трагедії. Пізно (за три дні), але плідно підключилися «События» (ТРК «Україна»). Для зручності не говоритимемо про регіональні теленовини: в інтернеті можна віднайти й розлогі оповіді марганецького МГОК-ТВ, і зважений репортаж дніпропетровського 11-го каналу, і сюжет Дніпропетровського державного ТБ (який, на мою особисту думку, за незбалансованістю та зловживаннями перебуває за межею добра і зла).

У тому, як загальнонаціональні канали висвітлювали марганецький інцидент, була ще одна особливість: повідомлення про події в місті дуже тяжко складалися в єдину картину; глядач натрапляв на суперечності як між повідомленнями різних каналів, так і всередині одного сюжету. На них потім посилалися друковані й інтернет-видання, оприлюднюючи свої версії події. На інших сайтах це приростало додатковими подробицями, змінюючись до невпізнаваності.

Аби зрозуміти, що з оприлюдненого відповідає дійсності і якою мірою, мені довелося самому поїхати до Марганця (результатом поїздки став текст для видання ZaUa.org). Кілька днів перебування там щось прояснили, а щось, на жаль, ні. Та деякі важливі проблеми у висвітленні подій, які сталися наприкінці червня, стало помітно дуже швидко.

Перша з них: частина оприлюднених на всю країну фактів просто не відповідали дійсності. Чи, простіше, були неправдою.

Хвіст крутить собакою

Проблеми у висвітленні інциденту починаються від самого початку викладу: від відповіді на запитання «хто?».

У барі відпочивали «дві компанії», «в одній із яких були вірмени». Чи, точніше, «група дзюдоїстів відзначала день народження товариша. За сусіднім столиком сидів гурт вірменів» (ТСН, «1+1»).

Між цими двома групами і стався конфлікт. За свідченням журналістів, загиблий «пытался урезонить в кафе разгулявшихся представителей армянской общины» («События», ТРК «Україна»).

Лише за тиждень після інциденту з вуст героя сюжету, вміщеного у тижневику ТСН, глядач міг почути частину того, що було відомо місцевим мешканцям від початку: поміж «дзюдоїстами» був вірменин, а з «гуртом вірмен» сиділи українці. Етнічного поділу під час бійки, яка стала першою ланкою в ланцюгу подій, не було. Однак більшість телеглядачів так про це ніколи й не дізналися.

По тому дві групи людей зустрілися під лікарнею, куди доправили потерпілих з обох боків. Друзі загиблого й ті, хто прийшов із ними, потрощили кілька автомобілів, на яких прибули представники протилежного боку. Щодо подальших подій різні новинні служби озвучили різні версії. За повідомленням «Подробностей» («Інтер»), «в городе стали крушить киоски и машины армян». Журналісти ТСН («1+1») своєї версії подій спершу не надали, однак передали глядачеві слова однієї з представниць «вірменської громади»: «По городу начались массовые беспорядки: поджоги домов, уничтожено более 15 автомобилей».

Власне, оці «масові заворушення» і було названо пізніше «марганецьким погромом». У сюжетах слово «погром» лунало кілька разів, але виключно з посиланнями на місцевих мешканців чи вірменську громаду; чого не можна сказати про друковані чи інтернет-медіа: саме з їхньої нелегкої руки вислів «марганецький погром» набув поширення.

Проблема з історією про подібні заворушення - в тому, що вони залишають сліди. Аби дослідити масштаби погрому, треба подивитися, скільки кіосків розбито, машин зруйновано, будинків підпалено, скільки людей стали об'єктами нападу. У кількох сюжетах було показано машини, пошкоджені під час бійки між двома групами людей під лікарнею, - але жодного іншого свідчення «погрому» чи «масових безладів». Причина проста: їх не було.

Під час перебування у Марганці мені вдалося знайти лише один кіоск, у якому розбили скло. Належить він «слов'янському» підприємцеві й розташований перед лікарнею: шибку розбили випадково, під час бійки. Знайшовся також один спалений автомобіль: старий «Москвич» згорів на глухій вулиці, і дотепер незрозуміло, ані кому він належав, ані хто його підпалив. Жодного іншого розгромленого кіоску, знищеного автомобіля, жодної підпаленої домівки - й жодної людини, яка постраждала під час «погрому». З простої причини: бо погрому не було. Однак згадали про це, знову-таки, лише у підсумковому ТСН - за тиждень (!). І аж за три тижні цьому присвятили окремий сюжет у програмі «Знак оклику» на телеканалі ТВі (про що згадувала «Детектор медіа»).

Тож у перші дні липня вся українська телеаудиторія (а за нею - й читачі газет та веб-сайтів) жила з усвідомленням того, що в одному з міст країни відбулася міжетнічна сутичка, що переросла в погром. Тому не дивували повідомлення про те, що мешканці Марганця вимагають виселення з міста людей саме за етнічною ознакою, і про те, що в населеному пункті запроваджено комендантську годину. Про те й інше можна було дізнатися, зокрема, з повідомлень «Событий» (ТРК «Україна»), які про «назрівання» «міжнаціонального конфлікту» розповіли через три дні по інцидентові - 1 липня; а 4-го інформували про «міжетнічний конфлікт» як про доконаний факт. Те, що подібні вимоги на мітингу висувалися лише окремими промовцями і що мова не йшла про всіх місцевих вірмен, лишилося за кадром; як і те, що комендантську годину в місті не запроваджували. Але більшість телеглядачів так ніколи про це й не дізналася.

«Як ви корабель назвете...»

Іншою серйозною проблемою у висвітленні загальнонаціональними медіа подій у Марганці став словник, яким послугувалися журналісти.

Чесно кажучи, з розмов із місцевими мешканцями я так і не зміг зрозуміти, в який момент бійка у барі між двома «етнічно негомогенними» компаніями набула етнічного забарвлення. Однак перші сюжети на тему подій у Марганці вийшли в ефір 29 і 30 червня (ТСН і «Подробности»), тож на момент мітингу, який відбувся в місті 1 липня, частина його учасників уже послугувалася не лише власною інформацією, а й характеристиками, оприлюдненими центральними телеканалами.

Найжорсткішим було формулювання «Подробностей», які відразу назвали те, що відбувається у Марганці, «межнациональным конфліктом». Попри те, що матеріал містив і протилежну точку зору - від місцевої міліції, - саме ця характеристика зробила сюжет джерелом для багатьох наступних інформаційних повідомлень.

Журналісти ТСН від подібного формулювання втрималися, однак не змогли протистояти іншій спокусі (з якою «Подробности» впоралися набагато краще). Йдеться про те, якими мовними «маркерами» в ситуації конфлікту позначати його сторони. Найповніше картину, намальовану телебаченням, відбиває фраза «міліціонер... зазнав удару ножем від вірменина». Про загиблого ми (крім імені) знаємо, що він «міліціонер», «міліціянт», «22-річний сержант міліції»; про його друзів - що вони «дзюдоїсти» й «українці». Про підозрюваного у вбивстві ми знаємо, що він «вірменин» (за акуратнішим формулюванням «Подробностей» - «гражданин Украины армянской национальности»), а «його» сторона конфлікту - «вірмени» й «кавказці».

Навряд чи при цьому медійники пам'ятали просту істину: ознаки особи, на які вказують під час змалювання події, сприймаються як дотичні до самої події. Простіше кажучи: якщо писати «хулігани побили хлопця», то побиття почасти пояснюється саме тим, що ті, хто його вчинив, - хулігани. Якщо «господаря помешкання вбив листоноша» - можна здогадуватися про те, як убивця домігся, щоби господар відчинив йому двері. Не винятком є й ситуація, коли сказано, що «вірменин завдав удару» (ТСН), «парень погиб от рук армянина» чи «от рук армянина погиб 22-летний сержант милиции» («События»). У змалюванні згаданого на початку цього тексту інциденту, який стався в Донецькій області, нікому не спало на думку писати «слов'янин вистрелив у слов'янина»: для тієї ситуації суттєвим було те, що потерпілий був місцевим мешканцем, а стріляв міліціонер. Постійно наголошуючи на етнічній характеристиці для змалювання однієї зі сторін конфлікту («гурт вірмен», «кавказці»), можна й не використовувати слів «міжнаціональний конфлікт» - це закладено вже у словнику, яким користується оповідач.

Особливо яскраво проблеми зі словником видно у повідомленнях «Событий» (ТРК «Україна»). Почавши інформування про інцидент лише 1 липня, новинарі вже не згадували про «погроми», однак не шкодували фарб, розповідаючи про «разгулявшихся представителей армянской общины», іноді максимально розширюючи характеристику до «представителей нацменьшинств». Саме у повідомленнях цих новин найяскравіше виявилася ще одна тенденція: відмова представникам меншини на право бути рівноправно-місцевими. У розповідях про «противостояние местных жителей и армянской общины» між першими й другими було чітко проведено межу. Йшлося, звісно, не про те, що всі марганчани, крім вірмен (багато хто з яких мешкає на Дніпропетровщині з 70-80-х), мешкають у місті протягом кількох поколінь, - а про те, що «представители нацменьшинства», нехай і одного з найдавніших в історії України, для журналіста «місцевими» не можуть бути за визначенням.

Відповідальність за погром

Від подій у Марганці минув місяць - достатній час, аби на холодну голову, відсторонившись, проаналізувати, що сталося, і якщо в гарячці перших днів було зроблено похибки - виправити їх. Через тиждень після марганецького інциденту це спробували, - обережно, - зробити у підсумковому випуску ТСН; й аж через три тижні - у «Знаку оклику» на каналі ТВі.

Однак у цілому ситуація розвивалася протилежним чином: фіктивний «марганецький погром» набув реальності й існує сам по собі, як такий собі медіа-Ґолем. У російськомовній Вікіпедії прописалася стаття «Марганецкий погром (2009)», авторів якої не бентежить, що змальовані події не відповідають визначенню «погрому», даному в тій самій Вікіпедії. «Вірменський погром на Дніпропетровщині» обговорюють і на новинних, і на міжнародних вірменських сайтах.

Його з політичною метою використовують різноманітні діячі крайньо-правого флангу - від важковаговика Тягнибока, який не забарився використати смерть молодої людини як привід для програмно-політичної заяви, до маргінальних неонацистських угруповань, які поширюють на своїх сайтах листівки та відозви, закликаючи чи то «повторити Марганець», чи «помститися» за нього. Найменше їх тривожить, що ані «повторювати» немає чого, ані «мститися» немає за що. Цим угрупованням, які базують свою діяльність на ненависті, був потрібен символ, образ - і медіа їм цей образ надали.

Повторюється історія інциденту, який стався в Одесі в середині квітня. Тоді у вуличній бійці між двома компаніями молодих людей загинув активіст місцевого расистського угруповання. Однак у ЗМІ цю історію почали висвітлювати як «вбивство проросійськими бойовиками молодого українського патріота». Ця версія набула власного, повнокровного життя - аж до того, що на ній ґрунтував свою заяву президент Ющенко, надавши, у відповідному ключі, доручення силовим структурам. У тому самому ключі пізніше відрапортувалася СБУ. Так медіависвітлення вплинуло на подальший хід подій - багато в чому визначивши їх.

Висвітлення інциденту в Марганці засвідчило, що наші медіа здебільшого не готові висвітлювати складні й дражливі теми; зокрема якщо теми пов'язані з етнічністю, якщо у висвітленні потрібна увага до деталей і - чи не в першу чергу - почуття відповідальності. Чи не в першу чергу - хоча б тому, що викривлене висвітлення марганецької трагедії ксенофоби й расисти вже використовують для виправдання своїх людиноненависницьких теорій - і практик. Хто з причетних медійників готовий взяти на себе частину відповідальності за це?

Фото - ZaUa.org