Двадцять один рік тому ваш автор уперше в житті потрапив до Чернівців. Погулявши містом у супроводі аборигенів й оглянувши, серед інших пам’ятних місць, будинок, де жив Володимир Івасюк, я почув фразу, сказану не в якості версії чи припущення, а ніби доконаний факт: «Його вбили працівники КДБ». У травні 1988 року, в часи легального розквіту антирадянщини та сплеску патріотичних настроїв, які тоді ще не мали нічого спільного з пафосними політичними платформами, незадовго до першого фестивалю «Червона Рута», в подібне не просто вірилося – це справді не потребувало доказів.

 

Володимир Івасюк – культовий композитор і творець якісних зразків української популярної музики, від якої не кривляться навіть сноби і яка лишається цікавою дотепер, у нібито епоху Кіркорова та Віктора Павліка. Факт, що з його загибеллю справді не все зрозуміло, днями підтвердила прокуратура, відновивши через тридцять років слідство у «справі Івасюка». Проте фільм студії «07 продакшн» «Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство» (автор Іларіон Павлюк, режисер Софія Чемерис, «Інтер», 12 лютого, 22.20) – не той вечірній куплет, яким стає, згідно з відомою приказкою, ранкова газетна інформація. Це випадок, коли зацікавленим треба стежити за титрами: вони свідчать, що стрічку завершено минулого, 2008 року. Отже, за кілька місяців до офіційного відновлення слідства (про це автори таки сказали, внісши до готового тексту косметичні корективи). Ситуація для телеканалу унікальна: виявляється, задумавши документальний фільм, цільова аудиторія якого – ровесники покійного Івасюка та діячі української культури з категорії 35+, автори несподівано отримали змогу не просто оперативно, а супероперативно відреагувати на непересічну новину – відновлення слідства у, як кажуть сьогодні, резонансній справі.

 

У цьому контексті логічно згадати російський телесеріал «Єсенін», де нам запропонували версію вбивства відомого російського поета, якого ще кілька років тому вважали, так би мовити, класичним самогубцем. Ось тільки ситуація з Івасюком справді інша: наскільки я знаю, в його самогубство мало хто з шанувальників і просто діячів культури вірить. Доводити факт насильницької смерті, до якої причетна Система, нікому не треба. Те, що автора «Червоної рути» вбили кадебісти, а справу, як водиться в часи застою, зам’яли, ніколи в народі не підлягало жодному сумніву.

 

Повторюся: вісімнадцятирічний я моментально повірив у факт спланованого вбивства. Не тому, що люблю детективи. А через те, що, начитавшись «Огонька», в той період уже ненавидів радянську владу. Якщо в радянські часи, тим більше в Україні, а особливо в неблагонадійному Львові, зникала відома людина, яку потім знаходили мертвою, - все: вбило КДБ. Саме так, «вбило». КДБ – жива істота середнього роду. У гіршому випадку це зробила міліція, виконуючи накази КДБ.

 

У фільмі «Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство» зроблено все можливе і, здається, навіть неможливе, щоби аргументовано і на конкретних прикладах довести: по закритій і списаній в архів справі Івасюка виникає сьогодні кілька десятків запитань. Головний герой – приватний сищик, адвокат Ігор Фомін, відтворює можливий спосіб убивства в тому самому лісі піді Львовом, імпровізує, моделюючи різні ситуації, зустрічається з правоохоронцями, які у травні 1979-го вели справу, з родичами Івасюка, випадковими свідками його останнього дня, жінкою, яка ніби бачила композитора живим через тиждень після зникнення, нарешті – коханою жінкою Володимира у Харкові. Автори залучили незалежних експертів, із яких лише один каже: та ви що, люди, це типове самогубство – і я як глядач не вірю йому! А той факт, що Івасюк за рік до загибелі опинився в психіатричній лікарні, сам по собі ні про що не говорить: для творчих людей психіатр – мало не родинний лікар. Депресії зміняються сплеском творчої активності і навпаки – втома від творчості викликає депресію.

 

Стежачи за перебігом стрічки, навіть не втаємничена в процес ведення слідчої бюрократії людина зрозуміє: в документації по справі – бардак. Доказової бази по самогубству не зібрано. А на умисне вбивство цю історію навіть не розкручували в далекому застійному 1979-му. І ось дійшовши до цього моменту, автори стрічки почали помітно буксувати.

 

Коментар коханої жінки Івасюка, колишньої моделі Тетяни Жукової: «Він часто говорив про самогубство. У нього була творча криза». Коментар відомого історика, доктора наук Юрія Шаповала: «Кому було потрібно вбивати Івасюка? Він був дозволеним композитором, його твори легально виконувалися. До того ж спецслужби мусили отримати спеціальну санкцію на таке вбивство, а це процес непростий та й непотрібний».

 

Два меседжі, які лишилися без жодної уваги з боку авторів фільму. По-перше, слова Тетяни Жукової треба проілюструвати. Відтворити не лише самогубство-вбивство, а хоча б останній рік життя Володимира Івасюка. Довівши або спростувавши наявність у митця тієї самої кризи, яка штовхнула його спочатку до зникнення, а потім до самогубства. По-друге, дозволю собі не погодиться з шанованим мною Юрієм Шаповалом. Так, КДБ – це Система в системі. Проте в кожній Системі є люди. Підготовані особистості, які могли «виконати» Івасюка або з власної ініціативи, а потім професійно обставитися, або, що більш схоже на правду, могли не відокремлювати своєї ненависті до таких людей, як Івасюк, від ненависті, яку має будь-яка Система до тих, кого не може використати і хто не хоче служити.

 

Так, Івасюк справді не був дисидентом… Хоча хто це сказав? З чого видно, що композитор вірно служив тодішній владі? Якщо не сидиш у таборах, це не означає автоматично твоєї згоди з режимом. Адже про життя Івасюка, особливо у другій половині 1970-х років минулого століття, коли репресивна машина в Українській РСР черговий раз закручувала гайки і, навпаки, вербувала тих майстрів культури, хто ще не визначився, з ким він, ми знаємо мало.

 

По-хорошому, відтворенню останніх років життя загиблого композитора можна було б присвятити окремо другу частину фільму. Бо маємо відкриту через тридцять років справу, маємо докази того, що Івасюка справді могли вбити, але не маємо версії – чому і за що. Спецслужби? Ідеально. Ось тільки які цьому могли бути причини? Банальна спроба пограбування? Адже він був заможною людиною, про що в фільмі два речення сказали. Знову ж таки: чи можливе було вбивство з метою пограбування? Бачите, скільки всього ще не сказано і не розказано…

 

Таким чином, посіявши зерно сумніву там, де воно вже давно проросло, автори стрічки «Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство» цим обмежилися, не запропонувавши жодних версій про можливі причини скоєння цього ідеального злочину. Бо щоб розказати таку історію, слідчих експериментів навколо дерева недостатньо.