Загалом перед кожною традиційною щорічною онлайн-конференцією Президента серед користувачів інтернету спостерігається пожвавлення. Що в принципі зрозуміло, оскільки на форумах, подібних до того, який зараз працює на «Українській правді», є хоча б теоретична можливість напряму щось спитати в голови держави. Тим більше, для деяких інтернет-користувачів межу між прямим спілкуванням із Ющенком і заповненням форми на чаті практично стерто. Помітної інтриги нинішній конференції з Президентом додає те, що Віктор Андрійович, здається, не дуже прагне відповідати на питання, поставлені йому цього року інтернет-аудиторією, хоча раніше робив це досить регулярно. А допоки Президент не взявся за відповіді, саме час зайнятися контент- та усілякими іншими аналізами того, які ж народні болі турбують українців, що вони виливають у запитаннях до Віктора Андрійовича.

 

Я розумію, що вибірка користувачів інтернет-аудиторії не є репрезентативною. Тим більше, що користувачі інтернет дуже специфічна тусівка, щоб не сказати – елітарна. На жаль, мережа ще не є доступною для переважної більшості українців, тим більше українців, які живуть поза межами великих міст. Вона навіть ще не стала доконечно «нетехнарською»: значна частина мережевої аудиторії – це усілякі системні адміністратори, студенти технічних спеціальностей – ті, для кого робота в мережі є частиною професії. Для багатьох наших співгромадян веб досі є чимось із розряду живої води і летючих килимів. Тому й аналізувати настроїв за цими питаннями – майже те саме, що вимірювати економічні тенденції через «індекс Біг-маку».

 

Хоча з іншого боку, навіть індекс Біг-маку все ж таки дає певні показники, які суто візуально більш-менш відповідають реальній картині недооціненості чи переоціненості валют. Навіть годинник, що зупинився, двічі на добу показує правильний час. Отож поїхали дивитися, про що наші користувачі питають Президента.

 

Цікаво, що жартівливі стилістичні конструкції про те, як пропатчити щось там під FreeBSD, чи про «бойових бджіл» серед запитань Президенту наразі не дуже актуальні. Щоправда, на даний момент на друге місце в рейтингу піднялося питання щодо того, з якого боку потрібно їсти шоколадні рогалики, явно підняте завдяки флеш-мобам. Втім, це виняток, якщо порівняти з питаннями минулого року, коли Ющенка запитували про те, «коли ж Російська федерація увійде нарешті до складу України» і тому подібні геополітичні речі. Чи причина цього в діях модераторів (які вилучили зокрема сакраментально питання Уанету про «російський національний одяг – фофудью», в якій все не дають вільно ходити українськими вулицями), чи просто ситуація в країні змінилася на гірше, – сказати важко. Принаймні, минулого року, коли найбільш популярне питання, поставлене Ющенку, було суто технічним (ще один доказ «технарськості» українського інтернету!), мені так і кортіло запитати: «Люди добрі! Хіба в країні, де на прес-конференції глави держави найбільш популярним виявляється питання “як пропатчити KDE2 під FreeBSD?”, може взагалі бути щось не в порядку?».

 

Нинішнього року питання до Ющенка мотивовані тільки одним почуттям – розпачу. Розпачу і максимального неприйняття нинішніх реалій. Фактично перші місця в рейтингу зводяться до тези: «пане Президенте, коли ви підете у відставку?». В розділі «діяльність Президента» мотив відставки присутній у дев’яти з десяти перших за рейтингом питань. Причому питання прямі, а на мотивацію причин такого кроку в їхніх авторів нема чи то часу, чи то місця у формі для заповнення (а можливо, ці причини і вважаються загальновідомими?). Я можу тільки уявити, що довелося повилучати модераторам серед такої навалу просто відвертих проклять на адресу гаранта Конституції. Чомусь думається, що румунський поет Тудор Аргезі, вірш якого «Прокльони» добре відомий у нас у перекладі Мойсея Фішбейна, міг би черпати в цих запитаннях натхнення. Якби дожив до наших днів, звичайно.

 

Що закидають Ющенку? В першу чергу, ми бачимо претензії до невиконання програми «Десять кроків назустріч людям». Можливо, це пов’язано з тим, що 27 грудня починається останній рік правління Віктора Андрійовича? А з другого боку, чи ми пам’ятаємо хоч якісь програмні обіцянки інших політиків, за яких голосували останнім часом? Певно, що ні. Значить, все ж таки ті «10 кроків» зразка 2004-го запали в душу людям. Тим більш помітне їх розчарування у своїх надіях. Тим більше, що сьогодні економічна ситуація в країні просто катастрофічна. Характерний штрих – питань щодо економічної кризи практично вдвічі більше, ніж питань про демократію і свободу слова. Демократія зараз абсолютно неактуальна.

 

Американське громадянство і «дружина-американка», видно, здорово засіли у підсвідомості деяких осіб із антиамериканських бункерів. Принаймні, вони знову й знову хочуть уточнити громадянство Катерини Чумаченько. До речі, питання громадянства першої леді піднімається настільки часто, що я б їй просто порадив завести якийсь сайт, присвячений цій тематиці, і замість відповідей давати на нього гіперпосилання. Очевидно, що ті ж самі люди, які запитують про те, чи не працювала Чумаченько на ЦРУ, також досить активно включилися в критику участі України у грузино-російському протистоянні. До речі, питання «Чому українські військові збивають російські літаки?» дуже складне для відповіді, адже навіть Коновалюку не вдалося знайти у Грузії якихось українських військових. Він, правда, встановив особи двох українців, які «виконували гарантійний ремонт автомобіля КрАЗ для цілей грузинської армії», але це все ж таки не те.

 

Приватне життя Віктора Андрійовича так само викликає багато запитань від користувачів. Цікаво, що Андрій Ющенко, про якого останнім часом не чутно і не видно, займає напрочуд багато місця у питаннях. Набагато більше, ніж можна було б очікувати. Тим більше, що Андрій уже кілька років не ставав об’єктом якихось гучних скандалів, а оповідання його колишньої дівчини так само, як і фотографії відпочинку в Туреччині у часописі «Папарацці», ну вже ніяк не тягнули на скандал. Але питання про те, чому він «належить до золотої молоді» і «де Андрій Ющенко проходив строкову військову службу» свідчать, що висловлювання Віктора Андрійовича про «журналістські морди» запало в пам’ять дуже і дуже багатьом українцям.

 

Мало питань про абстрактну федералізацію. Багато конкретних питань про те, як виплачувати кредити. Очевидно, це пояснюється тим же, чим і падіння інтересу до питань демократії і свободи слова.

 

Дивує невелика кількість питань про столицю. Дійсно дивує, оскільки за різними підрахунками близько 40% користувачів інтернету в Україні живуть саме у столиці. Київське питання відверто пасе задніх, більше того, в цьому розділі майже половина учасників ставлять не стільки питання, скільки граються зі словами-мемами «Марс», «космос» та похідними від них. На мою думку, кияни ще просто не відчули повною мірою ані кризи, ані непрофесійності міської влади. Можливо, міська адміністрація не сприймається як щось залежне від волевиявлення киян. Черновецький править сам по собі, кияни живуть самі по собі, «спираючись на власні сили». Міські чиновники час від часу нагадують про своє існування якоюсь нахабною забудовою або відключенням гарячої води, але загалом Леонід Михайлович сприймається як фатум.

 

Ну а те, що найменше питань Президенту поставлено про сільське господарство, зрозуміло й так. По-перше, села це не Київ, доступ до інтернету тут обмежений, а по-друге – реально ніхто не знає, що з цим господарством робити. Як у ще одному анекдоті: «Чи є вихід із безвиході?» – «На питання по сільському господарству вірменське радіо не відповідає».