Вічна амнезія
Те, що телепрограми у зв’язку з 75 роковинами Голодомору виявилися найменш рейтинговими, викликає тривожне почуття. Та пояснити можна все. Переконливо й лаконічно зробив це Збіґнєв Бжезінський, який сказав: «Нація без пам’яті немов людина без розуму».Він говорив саме про Голодомор.
Я не згоден із Бжезінським і з націонал-патріотами в іншому: що української нації за межами Галичини у реальному сенсі цього слова не існує. Тож українці, на противагу своїм західним сусідам полякам, саме через втрату генетичної пам’яті постійно стикаються з проблемами державотворення. Натомість оптимістичні розумування про те, що нібито формується українська політична нація, припинилися відколи поблякли кольори Помаранчевої революції. Її четверту річницю, що цього року збіглася з Днем пам’яті жертв Голодоморів і політичних репресій, із цілком зрозумілих причин влада вирішила не святкувати. Перевагу повністю віддали Голодомору.
Слід одразу назвати ще одну важливу причину низького рейтингу програм, присвячених найбільшій національній трагедії. Вшанування 75 роковин Великого Голоду в Україні відбувалося на тлі песимістичних настроїв мільйонів українців в умовах гострої фінансової кризи, що зненацька шкереберть перевернула життя. Сьогодні вони кажуть: «Краще б Ющенко думав не про мертвих, а про живих». Ці слова за тональністю звучать вже не як докір, а як звинувачення.
Я не сумніваюся у щирості наміру Президента відродити генетичну пам’ять українців, «провідники» яких упродовж століть бездержавного існування були «раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття…». Це про минуле на вічний роздум для майбутніх поколінь. Сьогоднішній день підказує нові аналогії. Президент Віктор Ющенко, популярність якого нестримно котиться вниз, чимраз більше нагадує Міхаїла Горбачова – класичного «майстра протилежного ефекту». Одне діло взятися за справу, і зовсім інше – довести її до завершення.
Зрештою, це мов у дзеркалі відобразилося у програмах Першого національного і 5-го каналу, що приділили темі Голодомору головну увагу і вели прямі репортажі з місць подій…
Скорбота – це мовчання або, як зазвичай в українців, пісенна туга. Тож коротко про це. Чи не найбільше мені запав у душу ролик, що його під жалісливі звуки скрипки виконувала Оксана Білозір:
На вікні свіча догасала,
Мати дитинча колисала.
Не в колисці, не в колисці, але в труні…
Дуже хотілося сказати співачці: ваше місце – на сцені, а не на задвірках політики, навіщо ви губите свій талант?
А загалом, як видно з телевізійного дзеркала, вшанування пам’яті жертв Голодомору забалакали, заофіціозили, заорганізували. Траурну церемонію влаштували за методами радянського агітпропу, що застряг у генах необюрократів – так само, як і їхні попередники, позбавлених широкого інтелекту і безмірно послужливих владі. Бракувало хіба що гасла «Всі на вибори!» чи «Всі на суботник!» Цього разу висаджували кущі. Добре, що не вдарили морози, інакше саджанці відразу б загинули.
В ефірі 5-го каналу повідомлялося, що на траурній церемонії були «81 видатна особистість» із усіх регіонів України. Щоправда, де їх стільки набралося і що вони за одні, я так і не почув.
У програмах наживо увага зосереджувалася на офіційних особах. Дійшло до пафосного повідомлення, що вшанувати пам’ять жертв Голодомору прийшов сам… Василь Князевич. Особисто я вже давно не цікавлюсь українською «політикою». То хто ж він такий, якщо заслужив на окрему увагу?
Акції й заходи… Ще до траурного 22 листопада їх провели стільки, що усіх їх не навіть не перелічиш. Акція «Колосок» – що це? Можна хіба що здогадуватися. Акція «33»… Усе це нагадує мені, як у молоді роки у газеті «Комсомольское знамя» ми «дописували» книгу Миколи Островського «Як гартувалася сталь».
Рапорти надходили звідусіль. Тільки як сумістити запозичене з радянського агітпропу казенне «заходи» зі скорботним словом «Голодомор»? На всі голоси звітували, що «учасники заходу долучилися до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції “Запали свічку”» або що «студенти МАУП – активні учасники акцій вшанування жертв Голодомору… Всі заходи закінчаться 22 листопада президентською акцією “Запали свічку”». Закінчилися – і, за радянськими традиціями, одразу купа нагород. Ними відзначали справжніх сподвижників і водночас тих, хто вже «присмоктався» до модної нині теми. Болюча тема стала об’єктом бізнесу. Це не менш облудно, ніж уперте заперечення комуністами Голодомору. Під машкарою відродження історичної правди й справедливості відбувається глум над пам’яттю мільйонів невинно убієнних українських селян.
P. S. Видатний український меценат Петро Яцик пояснив суттєву різницю між совковою та західною цивілізаціями. У першій цінується слово, у другій – діло (цитату наводжу з пам’яті). Ми були й попри усі гучні декларації про євроатлантичну інтеграцію лишаємося совками.
Скільки було розмов про Голодомор! На усіх рівнях, починаючи з президентського. Це відбувалося ще у березні 2007-го. Пам’ятаю, як на першому засіданні Координаційної ради з підготовки заходів у зв’язку з 75 роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні постало питання про те, що з будівництвом Меморіалу – серйозні проблеми. Точніше кажучи, воно від самого початку застрягло на мертвій точці. Не було проведено навіть геодезично-вимірювальних робіт.
Президент, який вів засідання, звернувся за поясненнями до київського мера. «Леоніду Михайловичу…», – лише встигнув вимовити він. А того вже й сліду не було. Віктор Андрійович розгублено вигукнув: «Відозва відкликається». Чи, бува, не за таку «активну діяльність» та, як кажуть поляки, «zaniepodleglosc», Президент нагородив пана Черновецького Орденом Ярослава Мудрого V ступеня?
Натомість, щоб встигнути до 75-х роковин, першу чергу Меморіалу жертвам Голодомору (як показували, зокрема, у репортажі на «1+1») споруджували стахановськими методами. У три зміни. День і ніч. Насправді це було окозамилювання. Самим собі. Увесь Меморіал не постав і досі. І коли він постане?
А тим часом у школах Голодомор вивчають із посиланням не на «американця, який став українцем» – Джеймса Мейса, а на угорського «комуніста-інтернаціоналіста» Мате Залку. Для молодого покоління українців найбільша національна трагедія стає не часткою національної свідомості, а бездушним розділом історії.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
6
...
5856 дн. тому
Дуже поверхова стаття. Водичка.
Алегарф
5856 дн. тому
2 ДЛЯ ХТОСЬ Это Вы сейчас какую-то чушь несёте, причём уверенно и безапелляционно! Ответьте-ка мне лучше на один простейший вопрос, всезнающий "как надо" Вы наш. Сколько памятников жертвам фашизма было поставлено при Ющенке, сколько раз Ющенко обратился со словами благодарности к ветеранам Великой Отечественной Войны, скольких Ющенко наградил орденами и медалями за заслуги перед "украинским" народом (официоз по случаю 9 Мая не в счёт!) ???
ДЛЯ ХТОСЬ
5856 дн. тому
"ЯК ЦЕ повинно було відбуватися!"Вище крівництво України повинне фінансувати спорудження памятних знаків і поминальних заходів не тільки на території, але і в РФ за доброзичливої згди її керівництва, вказуючи на те, що Украхна пам'ятає НЕ тільки про загиблих Українців, але про ЛЮДЕЙ, померлих від голоду. Це не буде розцінено, як втручання у внутрішні справи РФ, а сприятиме переосмисленню тяжкої історичної спадщини обох народів. Якщо Ющенко дійсно за дружбу народів, то він сміливо може піти на цей крок порозуміння, примирення та поваги. Та нажаль, це фантастичний сценарій, більш ймовірно, що буде війна з РФ :-((
Алегарф
5856 дн. тому
"... М.ГОРБАЧЕВ: Да. Так вот. Дед по линии отца не пошел в колхоз, остался единоличником. Вот, Вы понимаете, вся история наша прямо на глазах в семье происходит. 1933 год. Голод. Из пятерых детей умирает трое у деда этого. А ему сеять, нечем выполнять план по посеву площадей, который устанавливается государством для единоличников. Он не выполняет, трое детей погибает от голода, а его отправляют в Сибирь на заготовку леса. Вернулся досрочно, с грамотами, которые висели у него всю жизнь, он их показывал. Вот он получил. А дед, когда вернулся, когда его освободили – его страшно пытали – он не согласился и не признал ничего. У меня теперь копия есть этого всего допроса деда. В.ПОЗНЕР: То есть Голодомор был не только на Украине, да? М.ГОРБАЧЕВ: Да ну, что Вы... 40% в Привольном вымерло. В.ПОЗНЕР: 40%. М.ГОРБАЧЕВ: 40%. Вот это вам... история. Но дед, когда сели за этот крестьянский длинный стол, вся семья собралась, он рассказал все, что с ним было. Но это ужасно. Мне уже было 8,5 лет. Но самое удивительное – это все остается, и это действует сильно, особенно когда это от семьи корни вот такие идут. Дед сказал: "Сталин ничего не знал, это наши здесь все это делали – и выворачивали руки, и светом слепили, и на горячую плиту садили, и все, что с ним делали". Семья вся ревела просто. Все в слезах. Он сказал: "Но я уверен, что Сталин об этом не знал". В.ПОЗНЕР: Поэтому ваши сочинения Вы писали с чистой душой, да? "Сталин – наша слава боевая" и так далее. М.ГОРБАЧЕВ: Да-да-да. Абсолютно. Ничего это не побудило. И всю жизнь дед повторял: "Советская власть – это наша власть. Она дала нам землю". И та, и другая семья по линии отца и матери были бедняцкие, потом стали середняцкими семьями. И вели дела неплохо, ну а другой - и председателем колхоза. А этот дед по линии матери возглавлял Райзо – самый большой и важный орган по тем временам. И его за троцкизм..." http://www.1tv.ru/pr/si=5756&fi=282
vm
5857 дн. тому
Вкесьма интересное мнение, особенно в условиях подготовки к празднованию третьей годовщины 75-й годовщины Голодомора.
хтось
5857 дн. тому
Стільки вже було критики про «неправильне» вшанування Голодомору! От і ще одна… Знову - «НЕ ТАК»… І... жодної пропозиції – як ЦЕ повинно було відбуватися! Як завжди – знаю, що не так, але не знаю як? То може би Ви, пане Сидорук, і поділилися своїми ідеями?! - Може згодилось би для майбутніх вшанувань?! Чи Ваш допис також – критика для критики?...
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
