Помаранчева ностальгія
Стрічка Дем’яна Колодія є неупередженим і правдивим кінодокументом епопеї Помаранчевої революції.
На початку жовтня у Лондоні відбулося кілька показів документального фільму «Помаранчеві хроніки» (Orange Cronicles). Згодом, 17 – 18 жовтня, фільм двічі презентували в Мюнхені. «Помаранчеві хроніки» широко відомі у Північній Америці, де стрічка стала лауреатом кількох престижних кінофестивалів. У червні минулого року фільм здійснив тріумфальне турне по США і Канаді, його дивилися у Лос-Анджелесі, Бостоні, Вінніпезі... У червні цього року «Хроніки» було відзначено на фестивалі Незалежного кіно у Філадельфії, у березні наступного року їх покажуть на міжнародному кінофестивалі у Клівленді (заплановано чотири сеанси).
В Україні «Помаранчеві хроніки» теж демонструвалися, але широкому загалові фільм залишається невідомим, позаяк покази відбувалися або у вузькому колі фахівців (VI Київський міжнародний фестиваль документальних фільмів, Київ, 21 – 25 травня 2007 р.; фестиваль проходив у приміщенні Інституту екогігієни і токсикології) або у мало кому відомому клубі «Пори» (6 грудня 2006 року). Зважаючи на безперечні достоїнства «Хронік», варто зупинитися на цьому фільмі окремо.
Автор стрічки – американець українського походження Дем’ян Колодій, за фахом кінооператор, мешкає у Нью-Йорку. Його дідусь із бабусею були змушені емігрувати з України після Другої світової війни. Пан Дем’ян бере активну участь у житті української громади у США, є членом Українського конгресового комітету Америки. Розчарувавшись у президентських виборах 2004 року в Сполучених Штатах, молодий оператор перейнявся бажанням простежити за виборчим процесом на землі своїх предків. Він здобув статус офіційного спостерігача від міжнародної організації й вирушив до України. «Для мене цей момент був спробою відтворити історію моїх батьків, з’ясувати, що то є – модерна Україна. Для мене це все було дуже історично», – каже Дем’ян Колодій в інтерв’ю Бі-бі-сі. «Батьки мені сказали, що вони заплатять за квиток, я взяв камеру, купив штук 20 касет і поїхав», – оповідає автор хронік.
Він одразу ж опинився у самому вирі подій. Як справжній професіонал (має відповідний диплом коледжу Емерсона в Бостоні), Колодій намагався об’єктивно показати всіх учасників тих вікопомних подій – як «помаранчевих», так і «біло-блакитних». Певною мірою йому це вдалося, попри те що останні не дуже охоче йшли з ним на контакт, кидаючи в обличчя докори, що він працює за гроші. Згодом Колодій переконливо спростував ці закиди. Справа в тому, що він монтував свій фільм аж два роки – у вільний від основної роботи час. Якби він знімав на замовлення, то, користуючись кон’юнктурою, поквапився би якнайшвидше випустити свою стрічку, коли попит на неї був би шаленим. Але автор працював вдумливо й відповідально, осмислюючи зміст кожного епізоду. В результаті ми отримали цінний кінодокумент, що посів гідне місце в літописі помаранчевих подій.
Молодий оператор використав свій статус спостерігача на всі 100, і навіть більше відсотків. Колодій зі своєю камерою проникав туди, куди ані вітчизняних, ані зарубіжних репортерів і близько не підпускали. Наприклад мені, уродженцю й мешканцю Липок, де розташовані Адміністрація (нині Секретаріат) Президента України, Верховна Рада і Кабмін і де я знаю кожний прохідний двір і паркан, попри всі «воєнні хитрощі» й журналістські посвідчення, так і не поталанило побачити події біля Адміністрації Президента України з боку Лютеранської вулиці. І лише паспорт із пропискою по вулиці Інститутській дозволив спостерігати за тим, що відбувалося біля Адміністрації й Кабміну, оскільки не пропустити мене на вулицю проживання було неможливо.
Побував Колодій і на виборчих дільницях, і в Українському Домі, де знаходили притулок і нічліг до трьох тисяч приїжджих революціонерів. Ось унікальні кадри, де молодик начитує на трансляційну точку «речівку»: «Предки наші вигнали фашистів німецьких / тож виженемо тепер бандитів і донецьких». Оператор знімав події так, як вони відбувалися, не редагував нічиїх висловлювань, не підфарбовував дійсності. Він охопив широке коло учасників революції, зафільмував висловлювання представників усіх поколінь і соціальних прошарків. Ось легінь каже на камеру: «Нас тримали в загоні, а тепер ми маємо право на свободу і нам ніхто не перешкодить». Ось жінка середнього віку, працівниця ресторану, розповідає, як вона по 3 – 4 рази на день привозить на Майдан безкоштовну гарячу їжу: «Будемо годувати стільки, скільки потрібно буде».
І це – аж ніяка не «помаранчева» пропаганда, а правдива замальовка тих подій. Можу засвідчити: кілька моїх знайомих бізнесменів робили те ж саме і теж власним коштом. А ось молода дівчина, мабуть, студентка: «Я хочу прокинутися одного дня у країні мрій, де нема влади, яка постійно бреше... Я хочу, щоб я могла нормально жити в цій країні, щоб мої діти, мої онуки, мої правнуки нормально жили, і я сподіваюся, що ми переможемо». Ось стара бабця, шлях якої до Майдану склав 600 кілометрів: «Ми переборемо й поїдемо додому!». Ну й, звісна річ, невтомна бабка Параска!
Крім цього, всюдисущий Дем’ян потрапив до так званого потягу дружби – автоколони, у складі якої він побував у Донецьку, Криму, Одесі та інших місцях Східної та Південної України – регіонах традиційного впливу «біло-блакитних». І там він зняв на свою безсторонню камеру вороже ставлення місцевої влади до міжнародних спостерігачів, побиття нечисленних «помаранчевих» загонами спецпризначення. І там Колодій знімав об’єктивно: кілька революціонерів, яким я надавав притулок у своєму помешканні, а також кілька моїх колишніх учнів їздили спостерігачами, зокрема, до Старобельська Луганської області, розповідали мені про неприязнь до них із боку місцевих адміністративних органів і про доброзичливе ставлення простих людей, в оселях яких вони зупинялися.
Зараз деякі політики у запалі передвиборної боротьби закликають до нових Майданів. З Івано-Франківська доходять звістки про формування загонів активістів і добровольців для участі у річниці Майдану. Учасникам обіцяють оплатити проїзд, харчування й проживання. Як це відрізняється від того – справжнього й щирого Майдану 2004-го! Адже тодішні революціонери у своїй більшості приїздили власним коштом. Скажімо, легені та юнки з Рівненської та Волинської областей, яким я протягом кількох тижнів надавав притулок і трошки підгодовував, добиралися до Києва самотужки, про що й розповідали мені, називаючи при цьому «дядьком Сашком». Повірити в їх нещирість я просто не можу.
Щоправда, потім їх «підігрівали» грошима, одягом і харчами, але в перші тижні вони обігрівалися у під’їздах, звідки їх і витягнула моя жаліслива дружина, запросивши на яєчню з салом. Днями до мене завітав один із них – Мишко з Рівного. Ми разом переглядали фільм Дем’яна Колодія. Було дуже сумно й прикро. Чомусь згадалося, як Віктор Ющенко назвав річницю Майдану «роковинами». Може, він мав рацію? Може, варто напередодні чергової річниці тих подій показати «Помаранчеві хроніки» на одному з популярних телеканалів (адже існує телевізійна версія фільму)? Може, тоді «помаранчеві» лідери хоч щось згадають і зрозуміють?
Як би там не було, як безпосередній свідок тих подій і як фаховий історик стверджую: стрічка Дем’яна Колодія є неупередженим і правдивим кінодокументом епопеї Помаранчевої революції.
Олександр Дубина, кандидат історичних наук
Фото – з фільму «Помаранчеві хроніки».
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
9
Олег Кололії
5904 дн. тому
Дивітьця на сайт
http://www.OrangeChronicles.com
Олександр С.
5904 дн. тому
А продаэться фільм тыльки в США.
аршинов
5905 дн. тому
Наступний Майдан буде Чорним. Як Чорна Рада. А в почесні списки на остаточне вирішення їхніх питань потраплять представники всіх політичних кольорів. КАРАУЛ УСТАЛ ТАК, ЧТО ПРОСТО КАРАУЛ. Ото вже Колодій назнімає - з Лобного Місця (скоріш за все воно постане проти Бесарабського ринку -там де Рожевий Ілліч)
Сергій ЗІНЧЕНКО
5905 дн. тому
Олександр Дубина // 21.10.2008 13:56:54
Щиро дякую Сергієві Зінченку. На жаль, на демонстрацю цього фільму в Будинку кіно я не потрапив. Але ж вона відбувалася в обмеженому колі - фахівців і та прихільників "Помаранчевої". Отже, є нагальна потреба подивитися цей фільм широкому загалові. Може, хтось покаже?
____________________________________
Звичайно ж, варто було б його показати, наприклад, у Кривому Розі. Та знати б попередні умови, можливості показу. Хоча, наприклад, у місцевої "Просвіти", яку я представляю, кошти - наймізерніші. Втім, якщо у Вас є якісь пропозиціїї, наберіть у google "Промінь Просвіти" - і Ви зрозумієте, як можна вийти на редакцію нашого часопису.
SERG888
5905 дн. тому
Можно найти этот фильм в нете?
ФІдель
5905 дн. тому
Класна стаття. У 2004 українців просто обманули...
Олександр Дубина
5905 дн. тому
Щиро дякую Сергієві Зінченку. На жаль, на демонстрацю цього фільму в Будинку кіно я не потрапив. Але ж вона відбувалася в обмеженому колі - фахівців і та прихільників "Помаранчевої". Отже, є нагальна потреба подивитися цей фільм широкому загалові. Може, хтось покаже?
Наталія
5905 дн. тому
У всьому є свої закономірності і не може бути, щоб сьогоднішня пітьма була лише "результатом зради". Як не прикро, люди виявилися заручниками тих, хто прагнув до влади, а добилися свого наші вожді завдяки декларуванню національної ідеї. Майдан довів, що саме заклик до нації. до українців здатний підняти людей.. Так може бути не раз і не два. От тому і бояться демонструвати фільми про помаранчеву революцію широкому загалу, тому відбувається і все інше. Логіка влади класична - "сьогодні їх, а завтра- нас..".
Сергій Зінченко
5905 дн. тому
Дякую пану Олександрові за ці нагадування про МАЙДАН і про прекрасний живий відеофільм Дем'яна Колодія "Помаранчеві хроніки". Я дуже яскраво пам'ятаю цей перегляд у Києві зі слізьми на очах. А тому мушу внести уточнення. Цей перегляд відбувався дійсно в Києві, але не в травні 2007-го. Його було продемонстровано на ІУ-му (а не УІ-му) Міжнародному кінофестивалі "Дні документального кіно про права людини. Укоаїнський контекст", який проходив у березні-квітні 2007-го року. Демонстрація відбувалася в Будинку кіно. До того ж, від Кривого Рогу на цьому перегляді нас було два представники від Кривого Рогу: Микола КОРОБКО, член правління УГСПЛ, який на виборах Президента України був довіреною особою Віктора ЮЩЕНКА в Кривому Розі, і я, який очолював на тих виборах "від ЮЩЕНКА" одну з дільничних комісій на 31-му окрузі. Ми вже тоді дивилися фільм і порівнювали наші надії з тим, що сталося. Але навіть тоді було краще. Зараз же ми майже повністю під владою пітьми.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
