У світі тварин
Фільм вітчизняного виробництва тільки тепер, у пік мертвого телевізійного сезону, і реально зловити в сітці мовлення, причому – в зручний час не лише українських, а й російських каналів. Про себе нагадують найбільш перевірені бійці – детективи, мелодрами та комедії. «Таємниця Святого Патріка», «Фабрика щастя», «Тобі, справжньому», «Сьома пелюстка» – цей та інший продукт комерційного виробництва виринав у ефірі лише протягом десяти останніх днів. Не кажучи вже про старі чорно-білі детективні фільми студії імені Довженка (теж із російськими акторами в головних ролях!), які домосіди, ховаючись від спеки, мають змогу дивитися вдень.
Проте одна стрічка все ж таки вибивається з загальної тематичної картини. Фільм Валерія Рожка «Дикий табун», який показав канал НТН 15 серпня о 21.35, знятий 5 років тому. Фільм продюсерський, виробництва кінокомпанії «Злагода». Керує компанією Віктор Веретенников, письменник і тоді ще – народний депутат. Фільм – екранізація однойменного роману Веретенникова. Власне, левова частка фільмів, продюсованих Веретенниковим, знімається за його книжками чи сценаріями. Свого часу картина, анонсована як бойовик, отримала призи «Адамове яблуко» та «Досконалість» на ІІІ Міжнародному телекінофорумі в Ялті. Режисер удостоєний медалі імені Довженка, а сценарист та продюсер – медалі імені Лесі Українки.
«Дикий табун» після прем’єри у 2003-му журналісти трішки лаяли. Потім він благополучно перекочував у DVD-прокат, де й загубився Хоча, за великим рахунком, міг претендувати щонайменше на кіноподію зі знаком «мінус». Таку, скажімо, як «Молитва за гетьмана Мазепу» в 2001-му чи «Богдан-Зиновій Хмельницький» – тепер.
Мені сподобалися баскі коні в анонсі на НТН, я пропустив титри на початку, але вже після п’ятої хвилини перемикати телевізор не захотілося. Більше того: я переконаний, що «Дикий табун» має право на друге життя. Хоча не знаю, чи перше життя стрічки було повноцінним.
І не через якість. Картина знята професійно, проте сценарій кульгає на обидві ноги. Але раз кіно у нас тепер продюсерське, а продюсер – одночасно і сценарист, режисерові нічого не лишалося, як закривати очі на сюжетні нестиковки та не звертати уваги на пафосні діалоги, які змушені промовляти хороші актори. Але «Дикий табун» відрізняється від інших зразків сучасного українського продюсерського кіно, і мертвих, і живих, і ненароджених, своєю тематикою.
Це – історія про поганих українських політиків. У той час, коли наші «конвеєрні» мелодрами змагаються за рівнем концентрованої солодкої патоки та відірваності від життя, а поодинокі детективи тяжіють до полегшених зразків цього жанру, чим остаточно убивають його сутність та соціальну значущість, Віктор Веретенников простими словами та максимально доступними художніми засобами пояснює: українські політики – вороги всього живого.
Від людини, яка на час створення свого фільму була діючим політиком, почути таке було б дивно, якби на подібні викриття інші політики гучно реагували. А здебільшого відбувається навпаки: політики погоджуються, що політика – зло і неморальна справа. Після цього резюмують: це тому, що реальна влада не в них, а в інших політиків. Ось дайте нам, хорошим, владу, тоді ми вам покажемо: політика – це не так уже й погано.
Коли на початку історії молодий російський актор Єгор Бероєв (Фандорін у «Турецькому гамбіті») зупиняє міліцію криком: «Я – народний депутат України!», після чого рятує журналістку, таке кіно хочеться дивитися з принципу. І далі – ще цікавіше. Бо в дію вступає прем’єр-міністр України Гнат Летюк, такий собі злобний типчик у виконанні коміка Петра Бенюка. Хто обіймав цю посаду, хто був головою нашого уряду 2003 року? Правильно, вгадали…
Журналістка Купава має на прем’єра компромат. Його молодший колега Дмитро, котрого грає Бероєв, мусить знайти Купаву та знешкодити. Але він закохався: мандат здобув і людської подоби не втратив. Тоді прем’єр-міністр України через свого помічника (Олексій Вертинський) звертається до колоритних бандитів зразка початку 90‑х. Їхній пахан (Сергій Романюк), увесь у блатних наколках, хоче говорити тільки з Великим Татом і далі «рєшать вопроси» тільки з ним. Ось воно, злиття політики з криміналом!
А ще політика – це свавілля. Бо за вказівкою прем’єр‑міністра України молодого і недоторканого депутата Дмитра люди в цивільному забирають просто на літовищі в Бориспільському аеропорту, обшукують, б’ють, потім відправляють у тюремну камеру до кримінальників, які його теж пресують. Це можна сприймати як своєрідне попередження: мандати депутатів не рівняють. Видається, що в диких коней, серед яких шукає притулку журналістка, людського більше, аніж у наших політиків. Словом, не художній фільм, а осучаснена версія програми «У світі тварин».
Проте саме за точно знайдений образ головного ворога українських громадян я готовий пробачити сценарні натяжки, огріхи, пафос соціалістичного реалізму та відсутність у цьому бойовику скільки-небудь напруженої інтриги. Масова культура погано визначає та культивує позитивні цінності. Скільки не знімай фільмів про ту саму любов, любові більше все одно не стане, і ми не готові будемо масово полюбити ближнього. Зате нацькувати масову культуру на тих, хто нам неприємний, – справа свята.
Жодна викривальна стаття, жодне журналістське розслідування напередодні чергових виборів, жоден розвінчувальний виступ не досягне такого ефекту, як кілька художніх фільмів середньої якості, в яких депутати та їхні помічники – слуги Сатани, а звичайні пересічні громадяни – жертви та екзорцисти.
Те, що називається «нашим новим кіно», в більшості своїй не лише безлике, а й беззубе. Продюсери, налякані реальною дійсністю, налаштовують сценаристів та режисерів на максимальний перехід у іншу реальність. Світ без так званої «чорнухи». Її можна побачити в новинах, але після випуску новин буде солодкий релакс про попелюшок та принців. Між тим, політик у якості винуватця всіх наших проблем – ідеальний персонаж. Ця думка двадцять п’ятим кадром буде закладатися в масову підсвідомість. І вже за рік ми ті, хто ще хоч трошки вірив їм, остаточно перестануть це робити.
Повторюся: попервах історії про поганих політиків не мусять бути надто талановитими. Будь-яка пряма пародія на Ющенка, Януковича чи Тимошенко однозначно буде сприйматися як політичне замовлення або «чорний» піар. Проте абстрактний політик, показаний в художньому фільмі негативно, буде схожий на абстрактного німецького окупанта, якого в воєнному та повоєнному кіно гнали з радянської землі копняком під зад героїчні партизани. Або на наркоторговця – ще одне зло, з проявами якого періодично борються персонажі детективних фільмів та серіалів.
Таким чином, політик у кіно набуде такого ж самого статусу, як Дракула, Дарт Вейдер, Доктор Зло, Джокер, Фантомас чи інші лихі персонажі кінокоміксів. І, як результат, з часом люди почнуть ставитися до них так само серйозно, як до Фантомаса. Ви повірите передвиборчим обіцянкам Дракули вивести Україну з кризи? Отож. Може, якщо зробити нашу масову культуру справді масовою зброєю і повернути її на політиків, вони нарешті почнуть робити те, про що говорять?
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
5
автор
5970 дн. тому
абсолютно справедливо! ЖЕКи - вічні. про ниш пимши, не пиши - нічого не зміниться. а ось політики - врємєнщікі. і їм про це треба нагадувати. причому не через ЗМІ, до яких вони звикли і які купують, а засобами наймасовішого з мистецтв: кіно. кіновиробництво - не завод. його не здатен ще купити жоден політик і не спромігся це зробити жоден ахметов. соціалісти дали копійку за мороза в "помаранчевому небі", турчинов підкинув копійку тому ж самому режисерові для зйомок кіна про себе - але вони не купили виробництво. тому воно в нас - незалежне. а значить - тільки кіно може вказати політикам їхнє місце.
beautiful ZHEK
5970 дн. тому
А люди, які обирають популістів - ні в чому не винні... Вони бідні, нещасні і увесь час очікують на месію, який прийде, розрадить, нагодує і примусить працювати ЖЕКИ. При цьому бажано, щоб і жеки і влада працювала безкоштовно, бо ж платити податки і оплачувати рахунки від ЖЕКу ми не хочемо. А ще, більшість населення у нас інваліди=пільговики, яким усі щось зобов*язані. ///////////////
Якщо вас не влаштовує діяльність вашого ЖЕКу, то що конкретно ви зробили для його покращення - чого ви вважаєте, що хтось знає про ваші проблеми і може їх розв*язати, якщо їх навіть не озвучено? Але ж писати про нікчемність політиків набагато цікавіше ніж про проблеми ЖЕКів.
кокотюха
5970 дн. тому
а що андрій кокотюха продукує? я не цікавлюся політикою, бо вважаю, що це - зло. звдання маової культури - показувати, що таке зло, а що таке добро. з добром не склалося, а щодо зла - акценти зміщені. зло - не ЖЕК, а політик, який не написав закону, за яким ЖЕК можна засудити, коли нема гарячої води. і так далі. а політиків більше, ніж ви думаєте. ВР ними не обмежується, на жаль.
5970 дн. тому
Таке враження, що Андрій Кокотюха не споживає те, що продукує. Наша масова культура у представлені медичних засобів є справді масовою зброєю і повернута на політиків. Говорити про інше або про інших журналісти не вміють і не хочуть (мабуть, не так добре оплачується). Ось тільки не зрозуміло - чому журнаГлісти вважають генерування ненависті і глупства важливою справою. Може наші політики і огидні, але їх набагато менше журналістів і вони продаються за значно більші гроші ніж журналісти.
Богдан Кутєпов
5970 дн. тому
У такому разі, треба брати реальних персонажів з нашого типу-олімпу, трішки модифікувати вимову їхніх прізвищ - і будувати сюжет на реальних історіях. Наприклад. "Демократ" Богдан Бубський протягом кількох років вибив 5 тисяч гектарів землі на Київщині, інші латифундисти Андрій Івановський та Василь Хмельниченко, прикриваючись депутатськими значками, позарились на заповідні Змієві вали, щоб будувати там котеджі. Але тут на стежку війни виходить новітній Кармалюк, ну чи там Довбуш... І далі - драматургія, сюжет, - всі складові комерційного блокбастера. І головне - побільше реальних фактів, про які чули всі, але в силу зрозумілих обставин довести цього не можливо в тих же журналістських розслідуваннях. А тут - всю правду-матку кромсати! І головне - "всі персонажі вигадані". Та щоб побільше викриттів))) Відзняти таку стрічку - і в кінопрокат по всій країні, між "Хеллбоєм" та "Гаррі Поттером".
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
