Незадовго до недавніх президентських виборів у Росії на тамтешній телевізії було показано широко розрекламований «документальний» фільм «Загибель Імперії. Візантійський урок». «Дохідливими» путінськими штампами – «вертикаль влади», «заколотні олігархи», «стабілізаційний фонд» тощо – духівник тодішнього президента РФ отець Тихон (Шевкунов) розповідав довірливому телеглядачеві про причини розвалу Візантії. Серед таких причин були відсутність «вертикалі» й «стабфонду», а також наявність властолюбних олігархів. Та найголовнішим ворогом загиблої імперії був підступний Захід, що виступає в образі потвори у чорному плащі й венеціанській масці. Та потвора не втомлювалася чинити славетній Імперії усілякі капості: то надихне пограбування Константинополя хрестоносцями в 1204 році, внаслідок чого «утворилися перші великі єврейські капітали» (і тут «кляті жидомасони» погріли руки), то організує кілька «справжніх» революцій, жадібно жеручи при цьому апельсини.

Навколо того «шедевра» російської «документалістики» розгорнулося широке обговорення у ЗМІ, й уважний телеглядач напевне знає його зміст. Тому не зупинятимуся на подробицях викриття імперської брехні доброчесного батюшки Тихона. Зазначу тільки, що деякі провідні російські аналітики розцінили його як передвиборну агітку. Проте цього разу вони помилилися.

22 квітня, якраз на день народження творця радянської імперії Леніна, на Першому каналі російського телебачення було показано черговий імперський бойовик – фільм журналіста Антона Верницького «План Кавказ». В основу опусу покладено, за словами його творців, «лист-одкровення, схожий на сповідь і донос», а також інтерв’ю на камеру автора листа – такого собі чеченця Беркана Яшара, справжнє ім’я котрого – Абубакар. Той, начебто, був з 1965 року співробітником радіостанції «Свобода», потім відповідальним турецьким чиновником, а з початку 1990-х років – одним із провідників зовнішньої політики чеченського лідера Джохара Дудаєва.

Фільм починається з демонстрації охопленою вогнем і чорним димом мапи Чечні, на котрій в напрямку останньої червоними стрілами позначено два стратегічні удари: один із території Туреччини, інший – з боку Каспійського моря, десь з Ірану через Азербайджан. «На початку 90-х років Чечню було перетворено на плацдарм для ведення бойових дій проти Росії», – беруть бика за роги автори фільму. При цьому, пособниками зловмисних чеченських сепаратистів були уряди Азербайджану й Грузії, які дозволяли Джохару Дудаєву здійснювати оборудки з російськими алмазами та навіть доставляти чеченським повстанцям «Стінгери».

Та це були лише маріонетки у глобальній антиросійській змові. Ключовими гравцями були, природно, зловісні сили Заходу. Так, французька фірма OBERTUR виготовила бланки чеченських паспортів. А в Мюнхені було надруковано гроші невизнаної Ічкерії – за твердженням авторів фільму, схожі на американські долари, та ще й із вовком на картинці! Варто згадати, що на грошових знаках США зображено американських президентів різних часів. На диво схожі на вовків! Отож, чеченський вовк їм брат і товариш. Ось він, звірячий оскал американського імперіалізму! «Ці видрукувані в Німеччині гроші, а вони дотепер зберігаються на фабриці в Мюнхені і, як стверджує наш співрозмовник [Абубакар], їх близько ста тонн, також як і паспорти, видрукувані у Франції, – частина грандіозного плану по відокремленню Північного Кавказу від Росії. Плану, в якому брали участь розвідки одразу кількох держав», – страхає глядачів Перший канал російського телебачення у своєму анонсі.

Доклав руку до диявольського плану й Лондон, де англійська «залізна леді» Маргарет Тетчер зустрічалася з Асланом Масхадовим, що, на думку авторів фільму, є доказом фінансування «бойовиків» Великобританією. Втім, жодних доказів цього не наводиться. Єдиний іноземний грошовий потік, який поталанило відстежити викривачам, – одноразова пожертва мільйона доларів Чечні тодішньою прем’єркою Туреччини. Та на ці гроші, як зізнався Абубакар, «багато зброї не накупиш».

«Звичайно, для Англії, Франції, Німеччини або Америки Кавказ дуже цікавий... Воєнні дії у Чечні послабили би Росію... У разі роздроблення Кавказу їм досталися би стратегічні місця», – глибокодумно міркує Абубакар.

Всім же планом Заходу заправляв виплодок пекла – ЦРУ США. От тільки доказів знову немає. Відшукали, щоправда, колишнього співробітника Центральної розвідувальної агенції США, яку в Росії прийнято називати «управлінням» – Чарльза Ватермана (так автори фільму транскрибують прізвище Waterman). Той дійсно каже, що багаторазово зустрічався із Джохаром Дудаєвим. «Я їздив у Чечню. Весь зміст наших розмов зводився до того, що я вмовляв Дудаєва не квапитися з декларацією про незалежність, що це крок необачний, котрий призведе до ускладнення відносин, а може бути – і до війни. Але його реакція була не звертати уваги на мої слова».

І тут автори фільму роблять блискучий пропагандистський трюк, схожий на пересмикування карт низькопробними шулерами. Вони заявляють: «М’яко кажучи, Чарльз Ватерман не договорює». Що саме він «не договорює», вони не договорюють самі. Натомість, збитому з пантелику глядачеві перелічують нагороди розвідника: «Зірка розвідки», «Знак заслуженого офіцера ЦРУ». І той вірить у безглузді аргументи шулерів. Так само, як повірив Шура Балаганов досвідченому Паніковському, коли той як наочний доказ своєї правоти накреслив на піску хитромудрий план пограбування Корейка. Як відомо, блискавичний план Михайла Самуелевича зазнав краху: у того в останню мить не витримали нерви. Не витримали нерви й у російських кіношулерів. «Російський Північний Кавказ (коректніше було би сказати завойований та підкорений Росією Північний Кавказ. – О.Д.), як і багато років тому – важливий стратегічний регіон. Невипадково кілька героїв нашого фільму мало не одразу після інтерв’ю з нами виїхали до Сполучених Штатів. Для консультацій. Російські контррозвідники передали нам фотографії зустрічей декого з наших героїв у держдепартаменті США», – ошелешують глядача друзі й співробітники контррозвідників.

Так от звідки вуха ростуть! Виявляється, російські контррозвідники знали про творчі потуги Верницького і компанії й поквапилися передати їм «секретні» фотографії! Тепер зрозуміло, що й інші матеріали журналістові-викривачу надали саме вони. Виникає запитання: чому ж тоді в титрах відсутні слова: «Фільм зроблено на замовлення ФСБ/КДБ та особисто її колишнього члена й голови Володимира Володимировича Путіна»?

Ще і ще раз уважно вдивляюся у фотографії, надані ФСБ «кінодокументалістам» плаща й кинджала. Та щось мені не вдається помітити на них жодного з героїв фільму. Натомість на одній зі світлин поміж співробітниками держдепу бачу якогось темношкірого добродія в мусульманському головному уборі (афрочеченський терорист?). Та головний герой, Абубакар-Беркан, був на висоті й не підвів свого патрона. «Президент Росії Путін згуртував країну... У Росії перемогла демократія, чеченський народ тепер під надійним захистом і майбутнє чеченців представляється відтепер безхмарним. Я не буду більше вчиняти дій, які би завдавали шкоди російській державності», – заявляє він насамкінець. Хоч бери та нагороджуй його медаллю ФСБ «За отличие в специальной операции», ще й іменним Бойовим ножем «контори».

Втім, якщо для ощасливлених Путіним чеченців майбуття віднині є безхмарним, то для Росії воно сповнене безліччю загроз. «План захоплення російського (?) Кавказу, імовірно, все ще діє», – страхають глядачів путінфільмівці. Ці слова супроводжують кадри зграї чорних воронів, що кружляють під чорними-пречорними хмарами. Цим і закінчується кінострічка.

Вельми цікавий аналіз фільму зробив відомий російський журналіст Андрій Бабицький. Він побував на обох чеченських війнах, у 2000 році був затриманий російськими спецслужбами, а його справа перебувала «під особистим контролем» в. о. президента РФ Володимира Путіна. Таким чином, він – людина обізнана. Отже, наведемо його коментар.

«Навряд чи звичайний глядач буде утрудняти себе детальним зіставленням і перевіркою фактів. Фільм показали. Його побачили мільйони людей. Вони зрозуміли, що західні спецслужби сплять і бачать, аби розвалити Росію. Робили це вони колись, роблять і зараз, мабуть, будуть робити й у майбутньому. Сьогоднішня російська пропаганда звертається до радянських зразків, які теж, загалом, ліпилися дуже грубо. У російській журналістиці є період чудових журналістських розслідувань, коли загалом якійсь речі, якийсь меседж повідомлявся досить професійно. Знаходилися докази. І навіть якщо перекручувалася істина, те це робилося досить тонко. А тут застосовується кувалда, якою луплять по потилиці глядача просто для того, щоб сказати, що Америка підриває Росію», – каже журналіст в інтерв’ю на «Радіо Свобода».

До цього варто додати, що сьогоднішні російські кіножурналісти-контррозвідники успадкували не тільки метод «кувалди» своїх попередників, але й головні напрями їх пропаганди й агітації. Сьогодні вони втовкмачують обивателю ленінський стереотип часів громадянської війни в Росії 1918–1922 років: «Росія в кільці фронтів. Потужні імперіалістичні держави хочуть нашої загибелі й нацьковують на нас, волелюбних, своїх ланцюгових псів». А цими «псами імперіалізму» на зорі радянської влади виявилися всі (хіба що за винятком Монголії) сусіди радянської Росії. Хто тільки не був «знаряддям» ненажерливого імперіалізму: «білофіни» й націоналістичні уряди (термін «націоналізм» вживався як брутальна лайка) Латвії, Литви й Естонії на Північному Заході, «петлюрівці» й «пілсудчики» на Заході, мусаватисти в Азербайджані й дашнаки у Вірменії на Півдні тощо. Вся їх провина полягала у бажанні творити свої національні, незалежні від Росії держави.

Ось і тепер, згідно з опитуванням громадської думки, найлютішими ворогами росіяни вважають США і Грузію – по 25% опитуваних; замикає трійку «призерів» Україна – 21%; інші «вороги» залишилися далеко позаду: Англія – 8%, Прибалтика – 6%, Польща й Естонія – по 5% і т. д. Тобто, кожний четвертий росіянин вважає ворогом Грузію, кожний п’ятий – Україну. Ну, зі Сполученими Штатами все зрозуміло. Майже півстоліття радянської пропаганди часів «холодної війни» дали відповідні результати. А от Грузія та Україна... Знову «в кільці фронтів»? Знову повсюди вороги? Знову багатостраждальному російському народу перед лицем страшної загрози треба гуртуватися навколо «сильного» вождя?

Яким буде продовження імперської кіноепопеї? «План Крим»? «План Абхазія»?