Аби презентувати власну стрічку в одному з центральних столичних кінотеатрів, треба бути або іменитим режисером, або успішним продюсером, або... першим віце-прем’єром. Як, наприклад, Олександр Турчинов. Фільм за його сценарієм і на його гроші було знято в рекордний термін і презентовано у кінотеатрі «Україна», за участю кіношного бомонду, журналістської тусовки і майже всієї політради БЮТ на чолі з Тимошенко. Саме ця обставина змушувала решту запрошених почуватися ніби на політичному з’їзді.

 

Режисер стрічки – Олександр Кирієнко, продюсер – Юрій Бутусов. Цей тандем уже працював над проектом «Помаранчеве небо», головним «спонсором» якого три роки тому був соціаліст Олександр Мороз. Сьогодні митці вже дякували за щедрість і «можливість творити» бютівцю №2, під час презентації фільму, зі сцени кінотеатру.

 

Як виявилось, якщо ти займаєш так би мовити вагому політичну позицію в країні, то й із затвердженням твого творчого задуму в офіційних установах проблем не буде. Це іншим «простим смертним» треба чекати, долати, лаятися, сподіватися, вимагати від Міністерства культури уваги, грошей, розуміння, підтримки... А віце-прем’єру треба просто захотіти. Зрештою, підтримка Мінкульту досить умовна, тут бо справа ж не в грошах.

 

Заступник голови Державної служби кінематографії Міністерства культури і туризму Ярослав Голінський запевнив, що стрічка, на рівні з іншими, пройшла всі кола суворого відбору. Тобто, експертна комісія, яка вирішує «бути чи не бути» певному фільму, «повністю підтримала цей цікавий проект». І взагалі, у Департаменті планують повернути частину вартості фільму продюсерам у вигляді бюджетних коштів... як тільки їх перерахують. Адже фільм вийде у прокат із офіційною позначкою Мінкульту. Голова Департаменту Ганна Чміль не дуже хотіла відповідати на запитання, сказала лише: «Думаю, ніякого політичного підтексту тут немає, ні, немає, просто гарна ідея».

 

Генеральний продюсер Міжнародного кіноринку «Молодість» Андрій Різоль теж був скупим на коментарі: «Книгу Турчинова не читав, читав сценарій. Сценарій важкий. Не знаю, чи будуть великими касові збори, але я радію, що взагалі щось відбувається, щось знімають».

 

Стрічка «Ілюзія страху» оповідає історію успішного бізнесмена, фанатично закоханого у побудований ним на місці дитячої лікарні «Мегацентр». Паралельно оповідається історія царя Соломона, який будував язичницький храм. Між цими двома історіями і персонажами автор вбачає прямий зв’язок. Мало того, бізнесмен – це, так би мовити, реінкарнація Соломона, і всі люди, які його оточують – теж ті самі «душі», які товклися біля видатного царя. Суть у тому, що заздрісники бізнесмена прагнуть знищити його бізнес і його самого, а ті, кого він скривдив, у якийсь момент стають його суддями і проклинають. Одним словом – не солодко бідолашному. «Червоною ниткою» проходить крізь фільм, що «треба шукати Бога – тільки він реальний у цьому світі». І, зрештою, герой нібито погоджується, переживши купу неприємностей. Пафосу і «святої простоти» у стрічці вистачає на десять таких картин. Наприклад, чого вартий епізод руйнування (в уяві бізнесмена) «Мегацентру», на місці якого з’являється старенька лікарня, яку він зруйнував ледь не власноруч! Дітки дивляться у віконечка, голуби злітають з підвіконь, а герой сідає поруч і плаче. А діалоги! Якраз для рівня політиків, які в кіно не ходять і книжок не читають. Зрештою, на презентації їх була більшість, тому зал зірвався оплесками. Овацією. Стоячи.

 

Тим часом, режисер Олександр Кирієнко погодився відповісти на кілька запитань:

– Ми вже втомилися від мелодрам, від цих «соплєй». Тут було цікаво працювати: містична та історична частина сценарію зачаровує, це просто масштабний проект.

 

– Знімати було важко. Важко фізично, тому що було холодно й голодно. Психологічно важко. Стрічку зняли за 33 дні

 

– Ні, чому. Це звичайний знімальний період.

 

– Ні, жодних проблем. На все вистачило грошей, бюджет великий, всі кошти чесно «освоєні».

 

– У Києві та в Криму – в Судаку і Коктебелі.

 

– Ні. На кіностудії Довженка ми брали лише в оренду кінокамеру. А фільм зняли за сприяння кінокомпаній «Кіно відродження» і «Кінотур»

 

– Я не відповідаю на це запитання. Можу вам нахамити зараз за це запитання.

 

– Цей фільм значно кращий за «Помаранчеве небо». Тут сюжет складніший, цікавіший, насичений подіями. Трагічна психологічна історія, може ми навіть надто перемудрили з жорстким втіленням.

 

– Звичайно! Як же ж ми без Росії? Треба ж гроші повернути в бюджет.

 

Головну роль у фільмі зіграв відомий і популярний російський актор Андрій Панін. Зіграв переконливо, адже подібні ролі йому пропонують доволі часто, і «тип» сучасного олігарха він навчився втілювати майже філігранно. В інших ролях також задіяні професіонали: Олексій Петренко, Олексій Горбунов, Сергій Гармаш, Олена Бабенко.

 

Киянин Олексій Горбунов разом із Давидом Бабаєвим (актор Театру російської драми, він теж зіграв у фільмі) прибули на презентацію особисто. Звісно, дуже хвалили автора сценарію, режисера, задум. Давид Бабаєв навіть напросився в «наступний проект» до Кирієнка і додав: мовляв, якщо автором сценарію буде Олександр Турчинов, то це взагалі буде щастя. Вас дивує така «цукрова заявка»? Не треба прискіпуватися, шановні читачі, нагадуючи, що Турчинов не має жодного стосунку до літератури, адже це звичайнісінький сценарій усіх презентацій. Було б дивно, якби, приміром, Горбунов вийшов на сцену і сказав: «Я знявся у лайні, яке ви зараз побачите, бо заплатили пристойний гонорар». Ні, це категорично неможливо.

 

На думку автора цих рядків, серйозним акторам довелося повністю абстрагуватися від художнього задуму і просто «грати на відмінно», без особистих «сердечних занурень». Тому що, власне, «занурюватися» не було куди. Вражає робота українського оператора Сергія Михальчука – майстерна, талановита.

 

Все це разом узяте й викликає серйозне занепокоєння: в наш час стало можливим купити професіоналів під будь-яку ідею, абсолютно точно розрахувавши, що майстерність кіношників «перекриє» бездарність самого задуму.