Навряд чи хтось звернув увагу на непересічну подію, яка відбулася 13 квітня у вечірньому праймі. В ефірі одразу двох лідерів вітчизняного телемовлення з`явилися два художні фільми, що визначаються самими творцями як українські.

 

На «Інтері» це «Корольов» (13 квітня, 20.50). Жанр – історико-біографічна драма. Режисер – Юрій Кара, уродженець Донбасу. Серед виробників стрічки значиться студія ім. Довженка (яка забезпечувала зйомки). Стрічку присвячено академіку Сергію Корольову – українцю, народженому на Житомирщині і внесеному (за підсумками проекту «Великі українці) до сотні великих українців. За неофіційною інформацією, серед тих, хто вкладав у цей фільм кошти, були донецькі підприємці.

 

На «1+1» це «Місяць-Одеса» («Луна-Одесса»,13 квітня, 21.45). Виробник – Українська медійна група, режисер – Анатолій Матешко. Жанр – авантюрна комедія. Місце дії – Одеса. Для показу в Україні титри фільму зробили українською мовою.

 

Порівнювати ці дві стрічки немає сенсу, бо вони не надаються до порівняння – як за жанровими ознаками, так і за режисерською манерою. Про «Корольова», призначеного насамперед для широкого кінопрокату, якого ця стрічка в Україні, здається, не мала, «Детектор медіа» вже писала. В цілому погоджуючись із оцінкою пана Грабовського, вважаю за потрібне додати: те, що автор вважає прорахунком чи недоглядом Юрія Кари, насправді є його, як кажуть, фішкою. Річ у тім, що незадовго до перегляду «Корольова» я подивився ще одну стрічку Кари – серіал «Зірка епохи», про актрису Валентину Сєрову. Ця стрічка рясно приправлена кадрами з радянських фільмів 30–40 років, і вони за своєї стилістикою мало чим відрізняються від більшості робіт Кари. Режисер просто намагається працювати в тій стилістиці, і це може дратувати тих, кому не до вподоби народні казки. У нашому випадку – радянські і пострадянські. Якщо режисер обрав собі за кіномову лубок, за це його навряд чи треба піддавати обструкції. Ну, нехай собі буде лубок…

 

А ось фільм Анатолія Матешка «Місяць-Одеса» вартий окремої уваги. Останнім часом Матешко став медійним персонажем. Кілька разів поспіль на різних каналах я натикався на розмову з цим режисером у студії. Ведучі подавали його як успішного українця, який працює в Росії й опановує жанрове кіно. Матешко уточнює: жанрове кіно ніколи не було йому близьким. Проте зараз затребуване саме воно, цього вимагають продюсери і глядачі, отже, він виконує глядацькі замовлення. На фоні снобів, котрі квилять про занепад справжнього мистецтва замість того, аби працювати, ця позиція виглядає чесною.

 

Ще один момент, на який звертають увагу телевізійні співбесідники і на який, зрештою, звернув увагу ваш автор: після «Дня народження Буржуя» Анатолій Матешко як режисер працював переважно із «жіночим» сценарним матеріалом. Це і російські письменниці Дар’я Донцова та Вікторія Платова, й українська авторка Ірина Чернова. Саме це прізвище значиться у титрах «Місяця-Одеси». І саме письменниця на ім’я Ірина Чернова ховається під псевдонімом Люко Дашвар, чий роман «Село не люди» назвали найкращим дебютом 2007 року. На презентації вона говорила про себе як про сценариста. Отже, Матешко не просто якісно знімає неблизьке йому жанрове кіно. Він ще й орієнтується переважно на жіночу аудиторію – для чоловіків жінки не пишуть за визначенням.

 

Цим пояснюється яскравість саме жіночих ролей «Місяця-Одеси» і помітна номінальність чоловічих. Навіть Григорій Антипенко, – котрий після ролі Андрія Жданова в «Не родися вродливою» прокинувся черговою жіночою мрією, – у ролі одеського афериста не дуже переконливий. Бо аферистом цей, поза сумнівом, талановитий молодик із нестандартним мисленням став лише під впливом дружини, котра зовсім його затюкала. Антипенко грає такого собі підкаблучника Борю, який завинив гроші одному з одеських «хрещених батьків» пенсійного віку. Його син Льова, який давно живе в Америці і приїхав провідати тата, викрадає двоюрідного брата Борі – Митю. А м’якотілий Митя, якого грає російський велетень Станіслав Дужников, дозволяє себе вести, мов теля на повідку. Аби викупити заручника, Борі дається п’ять днів. Де взяти гроші? В Одесі все геніальне – просте. Наречена Миті, перекладачка з англійської Тома, при докладанні певних зусиль перетворюється на зірку Голівуду Уму Турман. За право прийняти «вбивцю Біла» та улюблену акторку Квентіна Тарантіно в себе на корпоративній вечірці лохи викладають грубі гроші. Все б нічого, але Боря і Тома надто загралися в Уму Турман, а тут ще ревнива Соня втрутилася і поставила весь геніальний план під загрозу… Як буває у кримінальних авантюрних комедіях, всі проблеми вдалося розв’язати несподівано, просто, красиво і з чималою фінансовою вигодою для себе.

 

Стрічка «Місяць-Одеса» підтверджує та розвиває тенденції, що спостерігаються нині у вітчизняному кіновиробництві. Перше – більше уваги приділяється українським акторам. У згаданому «Корольові» чільні ролі віддано російським «зіркам», а наш Володимир Горянський грає в епізоді сволоту. Матешко, залучивши одного з жіночих улюбленців Григорія Антипенка та менш відому нам російську театральну актрису Яніну Соколовську (Соня), яскраву і явно не другорядну роль Сониної подруги-пліткарки віддав Руслані Писанці. А Тому-Турман грає ведуча каналу М1 Василіса Фролова. Залучати в кіно телезірок та «зірок» української естради – ще одна помітна тенденція. Наприклад, у стрічці «О, щасливчик!» (колишня «Вісь ординат»), яку зараз знімає «Стар Медіа», задіяні резиденти Comedy Club UA. А у знятому компанією «Амедіа-Україна» серіалі «Сила тяжіння», що йде зараз в ефірі «Плюсів», зайняті Катерина Виноградова та Анна Сєдакова.

 

І, нарешті, про головне – місце дії. Одесу не перейменували, а значить, російський глядач, якому цю стрічку, поза сумнівом, показали чи покажуть, у принципі готовий сприймати Одесу як власну назву. Значить, готовий дивитися кіно, дія якого відбувається в сучасній Україні, а половина дії – взагалі у відомому київському казино Freedom. Далі: легітимність «своєї» Уми Турман хороший, але слабохарактерний шахрай Боря підтверджує за допомогою фотомонтажу – «його» Тома знята поруч із російським президентом Путіним. Справді, дивно, якби її навіть за сюжетом підмонтували до Віктора Ющенка – він може сфотографуватися з Депардьє без всякого монтажу. Цікаво інше – розкручуючи підлого викрадача людей Льову на мільйон доларів США, Тома-Турман переконливо говорить: «Дуже важливо, якщо благодійні внески будуть надходити від вашої (виділено мною. – А.К.) країни». Тобто, хоч вона теоретично позує з Путіним, місто і країна, в яких вона перебуває з візитом у цю хвилину – не Росія. «Ваша країна» – і ви, глядачі, вирішуйте, як вона називається.

 

Назвати Україну Україною ще не можна навіть у авантюрній комедії. Це, на мою думку, погано. Але те, що Одесу й Україну вже не видають за Росію, чіпляючи російські номери на машини та триколори на офіційних установах, – це, на мою думку, позитивні зрушення. Значить, не так уже налаштований проти українського кіношного сьогодення російський глядач, як нам дехто малює.