Нинішні вибори – вже другі, які проходять після руйнування владної інформаційної монополії, разом із якою зруйнувалася централізована система інформаційних маніпуляцій. І хоч більшість експертів зазначають, що утвердження справжніх професійних стандартів в українській журналістиці ще не відбулося з багатьох причин, усе ж таки нині можливості політиків виносити на суд громадян альтернативні точки зору, обговорювати реальні проблеми суспільства замість інспірованих політтехнологічних міфів значно розширились. Як українські політики користуються цими можливостями, які меседжі вони продукують, які інформаційні технології використовують для їх донесення, як ці технології відбиваються на масовій свідомості – на ці запитання ми спробуємо пошукати відповіді у новому проекті «Детектор медіа».

Оцінюючи початковий етап виборчих перегонів, можна констатувати, що в ході надзвичайно короткої виборчої кампанії, яку можна порівняти з додатковим часом у спортивних поєдинках, коли гра йде «до забитого гола», учасники залишаються вірними традиційній для українського політикуму віртуальній політиці.

Розпочнемо з попереднього огляду медійної активності провідних учасників виборчих перегонів (за рамки сьогоднішньої публікації виведена Компартія та Прогресивна соціалістична партія, інформаційна активність яких потребує додаткового вивчення. Про них ми обов’язково розповімо в одній із наступних публікацій)

***

Інформаційні кампанії Партії регіонів та блоку «Наша Україна – Народна самооборона» розвивалися в червні-серпні за схожими сценаріями. Подібність зумовлюється тим, що обидві політичні сили обслуговують цілі та завдання, поставлені їхніми лідерами – Прем’єр-міністром та Президентом. І це не дивно, адже саме на цих двох особистостях і тримаються рейтинги ПР та НУ-НС. Крім того, саме дії Януковича і Ющенка усі телеканали змушені висвітлювати безкоштовно і переважно нейтрально, присвячуючи левову частку часу не власним оцінкам, а синхронам перших осіб. Природно, що саме таке висвітлення є ідеальним з точки зору донесення ключових меседжів до виборців в умовах стрімкої виборчої кампанії.

На вістрі атаки – Президент

Однією з нечисленних сильних сторін публічної кампанії НУ-НС стало захоплення інформаційної ініціативи, заповнення інформаційного вакууму новими ідеями. Необхідно зазначити, що виконання супроводжується технологією жорсткого відбору спікерів. Хоча запровадження такої селекції було пізніше спростовано, існування неформального списку відповідальних за виступи в ЗМІ, зокрема на телебаченні, є очевидним.

Отже, в президентському блоці всі основні програмні меседжі виголошуються в першу чергу Віктором Ющенком. А головні звернення до виборців, які поширюються синхронно в телерадіорекламі та на білбордах по всій Україні – «Скасуємо депутатську недоторканність» і «Закон один для всіх!» – мають переконувати людей у правоті Президента при розпуску Верховної Ради та взагалі закріплювати в масовій свідомості образ Президента як «останнього бастіону» законності та справедливості в країні. Таким чином, дії НУ-НС і Банкової в інформаційній сфері підтверджують припущення експертів про використання дострокових парламентських виборів для старту президентської кампанії Ющенка.

Перша десятка НУ-НС використовується для розгортання президентських меседжів. Можна стверджувати, що ця практика запозичена з західного досвіду, слідом за Партією регіонів. З основної маси кандидатів у телеефірі виділяються лише Юрій Луценко та Анатолій Гриценко.

Перший явно грає самостійну роль, намагається триматися за частотою ініціатив на рівні Президента, кидає виклик і Тимошенко, і Януковичу. Радикалізм та відвертість Луценка не контролюється ззовні та є його особистим стилем поведінки в телепросторі: «Уряд Януковича – уряд брехні!» (01.08.2007, «1+1»), «Наш опонент – Партія регіонів та її сателіти, які сповідують колоніальну політику і перспективу для України» (05.08.2007, «Інтер»), «Юрій Луценко закликав уряд піти у відставку» (07.08.2007, СТБ). Така поведінка має захисну функцію: глядача заздалегідь готують до того, що проти такого «справжнього буйного» вороги битимуть «чорним піаром». Отже, маємо приклад свідомого провокування регіоналів, соціалістів та комуністів на випади проти Луценка, які в підсумку мають зіграти на збільшення його рейтингу. Щоправда, назвати такі дії Луценка довершеною стратегією неможливо, оскільки він свідомо пішов на включення у список НУ-НС екс-мера Києва Олександра Омельченка, та ще й сам виступив у ролі його адвоката. Цим одразу скористалися його опоненти та оприлюднили його неоковирні виправдання через найпопулярніший телеканал: «У Києві живуть не тільки переконані "помаранчеві". 19% киян, в основному старшого віку, у червні підтримували Олександра Омельченка. Я хочу достукатися і до них, щоб разом зібрати голос, необхідні НУ-НС для дострокових виборів у Києві…» (09.08.2007, «Інтер»).

Анатолій Гриценко завдяки великому власному досвіду, позитивному іміджу та доступній формі викладу власних думок (що важливо для формату телебачення) виглядає і сприймається потужним політичним «гуру». Крім того, він беззаперечний експерт у питаннях свого оборонного відомства, що позбавляє опонентів можливості відшукати і вдарити по «слабких місцях».

Решта фігурантів списку здатні лише грати роль масовки в регіональних турах і мало додають до успішної кампанії на телеканалах. Зокрема, навряд чи можна було вважати успішною поведінку Миколи Катеринчука в ефірі першої програми «Свобода слова» на ICTV з новим ведучим Андрієм Куликовим 10 серпня. Пафосність та мітинговість, з якими молодий політик виголошував лозунги щодо скасування депутатської недоторканості, поєднувалися з ігноруванням «неприємних» запитань або підміною відповідей по суті агресивними особистісними випадами проти опонентів. Все це видавало слабку підготовленість політика до дискусій, а не до мітингів.

Чи не єдиним прикладом гарної реакції на контрпропаганду Партії регіонів стала заява саме Анатолія Гриценка (23.08.2007, 5 канал і СТБ) щодо бездіяльності голови МНС Нестора Шуфрича. Нагадаємо, що Шуфрич, захищаючись від звинувачень Президента в поганій організації гасіння пожеж на Херсонщині, заявив, що Ющенко своїми діями якраз і заважав. Тоді Гриценку довелося нагадати Шуфричу, що той відмовився від спеціальної техніки Міністерства оборони, коли військові пропонували йому допомогу для приборкання пожежі на Херсонщині. Можливо, така ситуація була цілком природною, проте в інформаційному плані вона зіграла на користь Президента і фактично підірвала довіру до попередніх заяв Шуфрича. Єдиним недоліком було лише те, що, крім 5-го каналу, ця інформація більше ніде не пройшла.

Проблемним місцем кампанії президентського блоку залишається утримання інформаційної переваги. Тобто, з одного боку, доведення виголошених ідей до певних, принаймні проміжних результатів; з іншого – максимальне поширення і повторення цих ідей, хай і в зміненому вигляді, в інформаційному просторі. Очевидно, тут і дається взнаки жорстка регламентація виступів та появи в ефірі спікерів блоку. Досі не зрозуміло, хто в блоці здатен чітко відповідати на питання економічної та соціальної політики як у форматі інтерв’ю з ведучим у студії, так і в дискусії з представником іншої політичної сили (наприклад, із Пинзеником із БЮТ чи Азаровим із ПР).

Аналіз подій у телепросторі дозволяє стверджувати, що найбільшого успіху Банкова досягала завдяки не лише власній винахідливості, а й вдалому збігу обставин. Зокрема, ефективно було використано два періоди відсутності Віктора Януковича в країні під час його лікування в Іспанії (6 – 14 липня 2007 року) та Алтайському краї Росії (7 – 15 серпня 2007 року).

У першому випадку Віктор Ющенко скористався з нагоди 75-річчя Донецької області, щоби підтвердити свій статус Глави держави і продемонструвати свої гарні стосунки з групою Ріната Ахметова, який влаштував Президенту теплий прийом у Донецьку.

У другому Президент виступив зі зверненням до українського народу (9 серпня 2007 року), в якому фактично закріпив своє «авторство» за ідеєю про скасування депутатської недоторканності, поставивши НУ-НС у позицію продовжувача його ініціатив. Крім того, Ющенко вдало зіграв на почуттях однієї з найбільших груп виборців – пенсіонерів, порівнявши витрати на депутатів зі зростанням пенсій на 20%, що виглядає доцільним після оприлюднення в липні його «соціальних ініціатив».

Тут варто зробити невеликий відступ від теми та проаналізувати тактику Партії регіонів. Аби компенсувати втрату часу і неможливість реагування з боку лідера, «регіонами» відповіли атаками на кількох напрямках. Секретаріат Президента теж звинуватили в надмірних витратах на власне утримання, а також була висунута вимога скасувати будь-яку недоторканність, в тому числі для суддів. Зрештою, щоби симетрично відповісти на закиди Президента, команді Януковича довелося вдатися до послуг екс-спікера Олександра Мороза і заявити про можливість проведення позачергової сесії Верховної Ради для ухвалення змін у Конституції про скасування депутатської та президентської недоторканності.

Зрозуміло, що відкриття сесії 4 вересня може критично підважити легітимність виборів, проте «регіонами», поки що публічно не піднімають цю тему і не підтримують відповідні погрози лідера соціалістів. В усякому разі про готовність прийти на сесію заявила лише екс-прес-секретар Ганна Герман (23 серпня 2007 року, НТН і 5 канал). Вона ж через прес-службу Партії регіонів (27 серпня 2007 року) поширила власний досить жорсткий коментар оцінки Президентом ініціативи проведення сесії розпущеного парламенту.

Жодних заяв від першої десятки Партії регіонів чи керівництва виборчого штабу з цього приводу не було, окрім непрямого посилання на Раїсу Богатирьову, яка «підтвердила наміри біло-блакитних прийти до сесійної зали на заклик Олександра Мороз» (23 серпня 2007 року, НТН і 5 канал). Очевидно, таким чином частина Партії регіонів, що зорієнтована на співробітництво з Президентом після виборів, намагається показати Ющенку певну межу допустимих дій та заяв, перетин якої ускладнить комунікацію і віддасть ініціативу в руки противників співпраці та співіснування двох таборів.

Інформаційні дії НУ-НС і Банкової в другій половині серпня продемонстрували, що команда Президента робить ставку на агресивну кампанію «без гальм»: з використанням риторики президентської кампанії 2004 року та звинуваченням Януковича у корупції та зраді національних інтересів. Можливо, розрахунок робиться на те, щоб змусити Партію регіонів постійно вдаватися до інформаційних контрходів, нервувати і займатися звинуваченнями та погрозами замість того, щоб продовжувати конструктивну кампанію. Крім того, саме така кампанія дозволить НУ-НС вибити з рук БЮТу аргумент про створення «широкої коаліції» між Януковичем і Ющенком.

Однак, кампанія «без гальм» має два великих ризики. По-перше, якщо Партія регіонів усвідомить, що БЮТ і НУ-НС в результаті зростання рейтингів Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко мають гарні шанси на створення коаліції, може бути запущений сценарій визнання виборів недійсними.

Другий ризик полягає в тому, що нарощувати інформаційний тиск виключно з допомогою ідеї скасування недоторканності вже неможливо. Тому постає серйозне питання, чи вистачить Банковій уміння успішно завершити цю виборчу кампанію, принаймні на рівні віртуального телепростору.

Дозволимо собі зробити припущення. У вересні може відбутися зміна акцентів у інформаційній кампанії НУНС: радикальні «месиджі» буде озвучувати Юрій Луценко, тоді як Ющенко, виконавши роль паротяга на початку кампанії, займе звичне і зручне для себе місце «над сутичкою». Таке припущення підтверджується й зверненням Луценка (25.08.2007) до Януковича із пропозицією зустрітися на публічних теледебатах. Проте малоймовірно, що така зустріч взагалі трапиться, оскільки прем’єр очікувано не отримає жодних балів навіть від перемоги в такому двобої.

У той же час у Віктора Ющенка з’являється можливість «продавлювати» тему скасування депутатської недоторканності на новому рівні. Президент скористався зі свого статусу і 24 серпня у своїй урочистій промові на честь Дня Незалежності оголосив про початок «конституційного оновлення»: «Я ініціюю скликання Національної конституційної Ради, яка підготує проект нової редакції Конституції України, ніхто не має права його затягнути, і він не може стати заручником виборів».

Таким чином, Ющенко одним ударом відповів Тимошенко щодо неможливості проведення референдуму з питання Конституції одночасно з виборами, та Морозу, який нібито для зміни Конституції прагне скликати сесію 4 вересня. Чи вдасться Банковій не втратити ініціативу цього разу і чи не почнеться нова віртуальна війна між БЮТ та НУ-НС за переділ «помаранчевого електорату», ми побачимо вже в першій половині вересня.

«Янукович-рятівник»

Початок виборчої кампанії, особливо її медійної складової, був ускладнений для Віктора Януковича проблемами з особистим здоров’ям та цілою зливою великих і малих надзвичайних ситуацій. Це зумовило і стиль початку виборчої кампанії Партії регіонів. Фактично, до початку серпня лідер «регіоналів» був змушений постійно захищатися: від Президента та його «соціальних ініціатив», від Тимошенко і пролобійованого рішення Конституційного суду про відновлення пільг на мільярди гривень, від Балоги, який вимагав відставок міністрів за «фосфорну аварію», від шантажу Мороза зі скликанням позачергової сесії. Особливо негативно вплинула відсутність прем’єр-міністра на місці «фосфорної» катастрофи. Потім додалися ще й внутрішні «розборки» навколо корупційної системи тендерних закупівель, за які вхопилися практично всі телеканали (сюжети про обставини відставки Раїси Богатирьової з посади почесного голови Тендерної палати).

Треба віддати Януковичу належне: жодна з вимог суперників чи «партнерів» не була задоволена навіть частково. В усіх випадках телекартинка показувала впевненого у своїй правоті «державного мужа», чого зрештою цілком достатньо для утримання рейтингу. З цією ж метою двічі було проведено підбиття річних підсумків роботи уряду: перед лікуванням в Іспанії та після нього, на початку серпня. Янукович прозвітував про економічні досягнення, анонсував осіннє підвищення соціальних виплат, зарплат і пенсій, а у відсутності реформ звинуватив опозицію, яка заблокувала роботу парламенту. Звісно, уникнути в’їдливих коментарів з боку опозиції не вдалося, однак 3-годинна трансляція засідання дозволила донести основний меседж: Янукович і його команда з роботою справляються попри всі труднощі і перешкоди. Саме він і ліг в основу політичної реклами Партії регіонів.

У плані зміцнення позицій національного лідера Янукович вирішив перейняти тактику Президента – поява в умовно небезпечних ситуаціях та боротьба з наслідками криз. Зокрема, запам’ятався класичний іміджевий хід із візитом Януковича в Миколаївську область (м. Нова Одеса) з інспекцією ліквідації наслідків повені. Прем’єр був одягнутий у спецодяг із нашивкою «Рятівник» (17 серпня 2007 року, телеканали НТН, «1+1»). Зробимо припущення: саме образ Януковича-рятівника (від помаранчевої «чуми», економічної кризи, НАТО, злочинності, несправедливості тощо) має стати стрижнем вересневої інформаційної та телевізійної кампанії Партії регіонів. Можливо, регіонали розраховують, що саме такий хід дозволить повторити успіх принаймні першого туру президентських виборів.

Згідно старої виборчої традиції, команда прем’єр-міністра не втрималася від демонстрації гарних стосунків із Кремлем. Для цього був використаний візит Януковича на відкриття в підмосковному Жуковському Міжнародного аерокосмічного салону «МАКС-2007» (21 серпня 2007 року). Проте перша п’ятірка українських телеканалів прокоментували цей візит напрочуд стримано («Інтер», «1+1», ICTV, Новий, СТБ). На диво лише російський «РТР-Планета» присвятив найбільше часу зустрічі Путіна та Януковича та виконав програму-мінімум – зафіксував гарні відносини між лідерами двох держав.

Не забуває Янукович і публічно погрожувати покараннями за невиконання його наказів. Ця риса «суворого, але справедливого» керманича особливо подобається його прихильникам. Телеглядачі могли стати свідками такої гри м’язами, коли прем’єр пообіцяв звільнити всіх керівників, які не виплатять заборгованих зарплат та не втримають темпів збільшення зарплат (15 серпня 2007 року, НТН).

Після офіційного старту виборчої кампанії перед Партією регіонів постали й інші важливі завдання: знайти спосіб стримування рейтингу «помаранчевих» та змобілізувати власний електорат, який через літню спеку і справи розслабився чи навіть почав поглядати в бік комуністів.

Завдання мобілізації виконувалося за всіма канонами західних виборчих кампаній. У партії з’явилася нова технологічна перша п’ятірка і десятка, до якої увійшли Богословська та Шуфрич в якості «віртуальних бійців» із суперниками з БЮТ і НУ-НС та VIP-агітаторів. Були проведені яскраві з’їзди молодіжного крила партії (31 липня 2007 року, висвітлене навіть недружнім 5-м каналом) та власне партії (4 серпня 2007 року, вся перша десятка телеканалів). Партія регіонів постала в образі команди однодумців, які вірять у свою перемогу. Однак, ПР не позиціонувалася як партія однієї людини. Показовою є наступна відмінність від президентського блоку. Виборчу програму регіоналів презентували Раїса Богатирьова та Борис Колесников, які до того ж вважаються «людьми Рината Ахметова» в партії. Таким чином, виглядало, ніби партія ненав’язливо, але твердо диктує завдання перед своїм лідером.

Відсутність чіткої ідеології в таборі Януковича також диктує логіку і тактику контрпропаганди. Найбільш поширеними прийомами стали перехоплення і доведення до абсурду ідей противників, звинувачення суперників у брехні, поширення інформації, що свідчить про розрив між словами та діями опонентів. Проте в даному випадку обом сторонам стає все важче: телеканали переважно подають дві точки зору і контрпропагандистський ефект залежить не стільки від змісту інформації, скільки від конкретної особистості, яка її виголошує. Виграє той, кому глядачі більше довіряють та симпатизують. Отже, перед політиками стоїть складне завдання: виглядати на екранах розумними і красивими водночас і уникати прямих ефірних зіткнень із неприємними опонентами, що мають не гірші аргументи та підступні запитання.

Зокрема, треба відзначити відмінну роботу Бориса Колесникова із доведення до абсурду ідеї скасування депутатської недоторканності та депутатських пільг (15 серпня 2007 року, «Інтер», «1+1»). Очевидно, успішність цієї технології змусить Партію регіонів користуватися нею й надалі, до кінця кампанії.

Прикладом поширення дискредитаційної інформації про суперників може бути розкручування Партією регіонів тези про безальтернативність коаліції з пропрезидентськими силами. За відсутності інструментів протидії зростанню рейтингу Юлії Тимошенко, «регіонами» таким чином прагнуть вплинути на позитивну динаміку рейтингу Президента, провокуючи серед його прихильників недовіру. Відповідні слова Віктора Януковича про єдність процитували всі телеканали (4 серпня 2007 року).

Водночас більш потужної технології, спрямованої на припинення зростання популярності НУ-НС та БЮТ, на створення розколу між ними, у Партії регіонів на даний момент немає.

Серед інших недоліків кампанії Партії регіонів, судячи з її телевізійної складової, можна виділити такі. По-перше, двічі «регіонами» пропускали потужні інформаційні удари з боку Президента. Перший раз – звернення Президента з приводу необхідності скасування депутатської недоторканності та пільг (9 серпня 2007 року). Не допомогло навіть розкручування інтриги навколо «таємничого зникнення» прем’єр-міністра на лікуванні в Алтайському краї (8 серпня 2007 року, телеканали «Інтер» та «1+1»).

Другий раз – знову виступ Президента у вигляді прес-конференції для преси (20 серпня 2007 року). Двічі спікери партії мусили займати оборонні позиції та реагувати на атаки суперника замість того, щоб продовжувати розвивати власні меседжі. Навіть Янукович був змушений жорстко відреагувати: «Я хотів би, щоб така риторика, як авантюри, ніколи не застосовувалася Президентом. Тому що він діючий Президент, а я діючий Прем'єр-міністр». Однак той факт, що цей коментар пройшов лише на НТН свідчить про його орієнтованість виключно на власний електорат, а не на загострення стосунків із Президентом.

«Воїни світла»

З усіх провідних учасників виборчих перегонів найбільш «повнометражну» кампанію проводить блок Юлії Тимошенко. Виглядає, що БЮТ прагне вмістити в обмежені часові рамки чи не весь арсенал агітаційних заходів. При цьому не особливо переймаючись їх оригінальністю (чи мають піарники БЮТ відношення до рекламних роликів «астрологічного» змісту, що наробили чимало шуму в експертних колах, так і не вдалося визначити остаточно). Правда, на відміну від своїх конкурентів, тимошенківці продемонстрували своє вміння організувати додатковий сеанс піару на достатньо безпредметному по суті конфлікті навколо формальної відмови ЦВК у реєстрації виборчого блоку.

Тим часом телевізійна реклама БЮТу відбувається за кількома традиційними лініями. Перша з них – лінія, так би мовити, особистого телеспілкування Юлії Тимошенко з виборцями, в якому вона в стислі терміни пройшла від спроби закріпити за собою заслугу у проведенні дострокових виборів до презентації глобальної стратегії «національного прориву». Ці рекламні ролики доволі суперечливо оцінюються експертами, але видається, що претензії до них носять швидше естетичний, ніж політико-прикладний характер. Наприклад, помилкою вважається підкреслена м’якість і стриманість поведінки Тимошенко в кадрі, тихий голос і т. п. Насправді, спроба коригувати надмірно агресивний імідж лідерки БЮТу виглядає достатньо логічним кроком, який теоретично може послабити роздратування принаймні серед частини тих виборців, яких відштовхує надто активний і самовпевнений, водночас «увесь на нервах» образ. Те ж саме стосується і спроби за рахунок розкрутки «нової стратегії національного розвитку» наголосити на конструктивній позиції власної політичної сили – попри очевидну банальність такого ходу, який неодноразово в різних інтерпретаціях використовувався раніше різними політиками і політсилами. В цілому ж, той факт, що БЮТ активно експлуатує подібні, начебто застарілі, технології зайвий раз засвідчує тотальний характер його агітаційної кампанії, де, як кажуть, «всякое лыко в строку».

Новинкою в телеефірі останнього тижня стали сюжети під загальним слоганом «Зробила тоді – зробить і зараз» – своєрідна адаптована версія минулорічної кампанії «народного прем’єр-міністра», побудована на апеляції до реальних чи віртуальних досягнень часів уряду Тимошенко. Окрім утвердження тези про найкращого кандидата на прем’єрську посаду, цей напрям телевізійної агітації носить ще й контрпропагандистський характер і покликаний розвіяти негативні стереотипи навколо лідерки БЮТ.

За чіткою ієрархічною схемою відбувається презентація блоку в політичних телепрограмах та теледебатах. Юлія Тимошенко бере участь (принаймні поки що) лише у найбільш рейтингових програмах (типу нової «Свободи Савіка Шустера» на «Інтері» або в ефірі новин «1+1»), або у програмі «Час» на такому складному для неї каналі, як 5-й, або з’являється в ефірі під час своїх брифінгів, присвячених знаковим подіям – партійному з’їзду, конфлікту з ЦВК, зустрічі з Президентом та ін. Спікери другого ряду, коло яких обмежене – Турчинов, Вінський, Томенко – тиражують та розширюють тези свого лідера і беруть на себе коментування поточних подій та участь у дискусійних телепрограмах.

Треба зазначити, що ставлення лідерів політичних сил до участі у теледебатах практично однаково негативне – всі вони віддають перевагу монологам перед діалогами. Навіть якщо присутність у студії політичних опонентів передбачає дискусію, практично завжди вона зводиться не до обміну аргументами, а до обміну звинуваченнями і спроб нав’язати власну точку зору – знову ж таки, навіть не опонентам, а телеглядачам.

«Розчарований миротворець»

Другу спробу повернутися у велику політику здійснює екс-спікер парламенту Володимир Литвин. Визначивши півторарічний термін цілком достатнім, щоби цілком дистанціюватися від приналежності до діючої політичної еліти, лідер блоку свого імені, з назви якого чомусь (мабуть, на удачу) випало означення «народний», вирішив відмовитися від ідеї загального та всеосяжного порозуміння і перетворився на рішучого критика діяльності влади в цілому і провідних політичних сил зокрема.

Попри те, що програма Блоку Литвина містить чимало різноманітних пропозицій та ініціатив, у інформаційному вимірі його кампанія стоїть, так би мовити, на «трьох китах» – трьох меседжах, які домінують у його телерекламі. Перший етап – «повернення Литвина», як поява єдиної реальної альтернативи існуючому протистоянню «помаранчевих» та «біло-синіх». Як і в попередній виборчій кампанії, єдиним значущим аргументом на користь цієї тези є наголос на особливій ролі Литвина у розв’язуванні кризи 2004 року.

Другий етап – позиціонування Литвина як єдиного представника реальних інтересів простих людей, оформлення претензії на особливо глибоке знання цих інтересів і високий рівень довіри. Очевидно, на цю ідею мав працювати навіть і такий яскраво «джинсовий» сюжет у «ТСН» («1+1»), як розповідь про його відвідини матері, яка мешкає в селі та розповідає сину, а разом з ним і глядачам, про звичайні сільські проблеми. І, нарешті, третій етап – це ідея повернення Володимира Литвина в крісло спікера Верховної Ради, як універсальний рецепт перемоги «над безладом, підлістю і цинізмом». Цим набором тез, яку за рівнем наведеної аргументації можна віднести до розряду «безпідставних тверджень», практично вичерпується на сьогодні рекламна частина агіткампанії.

Деталізація конкретних кроків Володимира Литвина та його блоку під час гіпотетичного потрапляння у парламент відбувається в ході достатньо активної участі лідера в інформаційно-політичних та дискусійних телепрограмах. Утім, як і в його політичних опонентів, програмні засади блоку являють собою перелік добрих побажань. Для прикладу, який свідчить про реалістичність програми блоку, наведемо з неї лише один фрагмент щодо шляхів компенсації за «фіктивну приватизацію»:

«…Створення загальноукраїнського реєстру ошуканих власників приватизаційних сертифікатів, щоб виявити дійсний масштаб проблеми. Повірте, це стосується десятків мільйонів ошуканих громадян. Це питання довіри і поваги мільйонів людей до власної держави.

Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду "Відродження" та Агентства США з міжнародного розвитку. Висловлені тут погляди належать автору (авторам) та необов'язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду "Відродження".