Про зйомки нового детективного серіалу «Справи НБР» канал-виробник ICTV2 офіційно повідомив торік. Тоді ж окремо зазначили: дату прем’єри в ефірі каналу повідомлять згодом. На момент написання цього тексту вона вже відома — 20 квітня. Але час вносить корективи: від другої половини 2025-го українське телебачення переорієнтовується на ОТТ-платформи. Тому, долучаючись інвестиціями на етапі зйомок, кожна з них отримує «право першої ночі», тобто ексклюзив на допрем’єрний показ. У цьому випадку «Справа НБР» вийшла спершу на Sweet.TV, причому, як зазначається, значно раніше, ніж у телевізійному ефірі.

Це дає повне право небайдужому глядачеві висловити думки від побаченого до згаданої вище прем’єрної дати. Але перед тим спробую трошки прояснити різницю між ефірами платформ і телебачення на прикладі Sweet.TV та ICTV2. Мова про заперечення впевненого твердження, що «ящик уже давно ніхто не дивиться». Насправді це не так, і мою думку, сам того не знаючи, підтвердив донедавна один із провідних журналістів та облич ICTV, а нині — військовий Вадим Карп’як. У свіжій розмові в ефірі «Радіо Хартія» з Сергієм Жаданом він сказав: телебачення не просто не помирає. Його не просто дивляться. Питомо телевізійний контент є на першому місці цитованості в соцмережах. Спершу знімається продукт для класичного, звичного нам телебачення, а потім він або дублюється на платформах та ютубі, або використовується блогерами та користувачами мережевих майданчиків як повністю, так і у вигляді ілюстрацій.

Тому ОТТ-платформи, в нашому випадку Sweet.TV — теж телебачення. Яке в силу обмеженішої доступності, тобто за передплату, а ще простіше — заплати і дивися (ну або «пірать» і дивися, що незаконно) може пропонувати і вже пропонує дещо інші за форматом і змістовим наповненням продукти. Й має ширше поле для експериментів і дещо більше творчих свобод, що можна побачити на прикладах «Тихої Нави» та «Ховаючи колишню». Але «Справи НБР» це не стосується, і ось чому.

Серіал створено за підтримки Держкіно, про що продюсери ICTV2 згадували окремо, і цей логотип відкриває кожну серію. Це означає, що виробництво залучило якусь частку державного фінансування. Державні кошти, коли йдеться про продукт, орієнтований на найширшу, масову аудиторію — не поле для експериментів. Авторське кіно та/або проєкти, фінансовані самостійно — знову привіт тобі, «Тиха Наво»! — можуть собі дозволити і дозволяють виходити за рамки, звичні консервативним глядачам традиційного безплатного (ефірного) телебачення. А серіал, від самого початку призначений для такого ТБ, ще й із логотипом державної установи, нічого подібного собі дозволити не може.

Таким чином, показ «Справи НБР» на ОТТ-платформі зовсім не означає, що він буде і є таким, котрий здатен дати сміливого ляпаса суспільному смаку. Досі, до речі, зіпсованому російськими серіалами. Це продукт не для обмеженого — платного, — показу, котрий передбачає формат «можна все». І під цим словосполученням я маю на увазі зовсім не рівень відвертості й натуралізму сексуальних сцен чи вищий, ніж у серіалі «Майор Сковорода», градус насильства та жорстокості.

Мова передусім про незвичність, певною мірою ризикованість власне тематики. Вона в основі «Справи НБР» закладена, проте піти далі, відмовитися від певних умовностей і пуститися сюжетного берега не дозволяє оця сама поправка на консервативного глядача. Боязнь збентежити його, заскочити, навіть образити в кращих почуттях.

Отже, про що історія. Для тих, хто чекає на офіційну прем’єру, це не спойлер, її можна побачити в описі проєкту. Майор поліції Коваль, знаний бунтар, борець за справедливість і порушник правил, отримує в підпорядкування новий експериментальний відділ. Якщо експеримент буде успішним, у поліції почнуться омріяні Ковалем великі реформи. Йому дано повний карт-бланш, свобода дій, над ним нема начальства, окрім Ірини, в якої з ним давні й, чесно кажучи, доволі токсичні особисті стосунки. Фішка в тому, що четвірка підлеглих Коваля — криміналістка Аїда Петрівна, оперативник Славко, айтівець Лакі та медексперт Неля, — раніше ніколи в органах не служили. Це не все: всі вони в різний час притягалися до кримінальної відповідальності. Зголошення на поліцейську службу для всіх і кожного — другий шанс.

Задум зібрати команду злочинців, котра успішно полюватиме на інших злочинців, бо ніхто краще за злочинця не знає психологію та методику злочинця — шикарний. І, якщо не помиляюсь, абсолютно новий, коли йдеться про українські детективи. Зараз не згадаю західних саме серіальних аналогів. Але кіно такі приклади має. Взяти хоча б «Брудну дюжину» Роберта Олдріча (1967), де, за сюжетом, для ліквідації нацистського гнізда залучили кримінальників, убивць і навіть одного маніяка. Фільм отримав «Оскара», до речі. Або інший, трошки інакший за жанром, але подібний за тематикою — «48 годин» Волтера Гілла (1982). Щоб розшукати вбивцю, поліцейський вирішує випустити з-за  ­ґрат шахрая, зробивши його своїм тимчасовим напарником. Залучають професійних терористів до ліквідації інших терористів у стрічках «Скеля» (1996) та «Шакал» (1997).

Якщо розвивати цю тему у форматі серіалу, є потенціал не на один сезон. Бо в самому задумі вже закладено конфлікт, котрий можна без особливих проблем підігрівати хоч у горизонтальній, хоч у вертикальній лінії. Команда злочинців — такий собі штрафбат, у якому всі на позір готові служити закону, а кожен індивідуально має власну мотивацію, власний розрахунок. Наприклад, вийти з-за ґрат, отримати посвідчення поліцейського і втекти, почавши злочинну діяльність уже з можливостями, котрі дає «корочка». Або — прикрити когось зі своїх. Або — отримати доступ до матеріалів, котрі доведуть його невинуватість. А уявіть, якщо серед них буде маніяк, котрий полюватиме на маніяків, такий собі аналог Декстера Моргана. Словом, можливостей для фантазії сценаристів і шоуранера дуже багато.

Проте втілення сміливої, як на мене, ідеї має результат, описаний фразою самого Коваля: «Підійдеш ближче, подивишся — а воно старе». Злочинці з інтелектом, як називають чотирьох друзів Коваля, насправді демонструють від серії до серії інтелект — але зовсім не злочинний. Якщо дивитися не від початку, а десь серії з четвертої, не знаючи про основну ідею створення НБР, ця четвірка, до якої згодом долучається п’ята учасниця, Софія, жодним чином не асоціюється з людьми, котрі мають плями в біографії чи кримінальні навички. Так, кожен має свої скелети в шафі й власне непросте минуле — зовсім не належне до питомо злочинного світу. Глядач дивиться звичний процедурний детектив, новий серіал, зовсім не помічаючи нового формату.

Сюди ж — не зовсім доопрацьована структура самого НБР. Задекларовано, що команда Коваля займатиметься розслідуванням злочинів, котрі мають суспільний резонанс. І напевне тестова справа — вбивство балерини просто на театральній сцені, — такою є чи цілком ладна бути. Проте подвійне вбивство на даху, зникнення дівчини в маленькому містечку, замах на вбивство, до якого причетна молода жінка без минулого, серія вбивств, скоєних месником, маніяк — усе це цілком може розслідувати і в інших серіалах розслідує не спеціально підібрана, ще й зі злочинців, а цілком собі звичайна оперативно-слідча група. У виборі злочинів для НБР немає нічого надзвичайного, вартого уваги передусім експериментального, десь навіть інклюзивного спецпідрозділу. Хоча якщо глянути на всі приклади загалом, проглядається певний ухил у розкриття вбивств, мотивом для скоєння яких є ревнощі. Не всі, але більша частина. Можливо, в НБР така спеціалізація? Хтозна…

Несподіваний виверт, котрий дозволить подивитися на НБР під іншим кутом зору, підготовлено в останніх серіях. Залишається простір для другого сезону. І в сухому залишку, до змістової та окремо виділеної операторської, візуальної складових питань глядачі не матимуть. Усе на рівні, до якого цільова аудиторія звикла, а місцями він навіть вищий. Натомість побоювання цю аудиторію втратити поки не дозволяють активніше розвивати сміливіші, ніж раніше, задуми. Залишаючи історію про злочинців, котрі протистоять злочинцям і боряться з власними демонами, ще одним процедуралом. І все одно хай буде: комедіям і постійно провальним «іронічним детективам» потрібна розумна альтернатива.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).